Економіка

  ▪   Богдан Цюпин
  ▪   Лондон

Капітальна посуха: українська влада не зацікавлена в іноземних інвестиціях

На Українському інвестиційному саміті в Лондоні Тиждень ще раз переконався, що вітчизняна влада передусім зацікавленна у відстоюванні інтересів олігархів
Матеріал друкованого видання
№ 17 (234)
від 26 квітня, 2012

Стівен Батлер із компанії Adam Smith Conferences постав перед проблемою. Його творіння – щорічна лондонська конференція «Український інвестиційний саміт» – на восьмий рік проведення залучило рекордно малу кількість учасників. На кілька дощових квітневих днів до британської столиці цього разу зібралося близько 250 осіб. Приблизно з такої кількості (300) пан Батлер починав, коли вирішив, що скликання форуму для обговорення інвестицій в Україну може бути прибутковою для нього і корисною для учасників справою. «У найкращі часи, – каже він, – поговорити про українську економіку і дізнатися про інвестиційні можливості збиралися понад 700 делегатів. Ситуація ускладнилася, починаючи з кризових 2008–2009 років», – із сумом згадує Стівен Батлер, споглядаючи вишукану залу в імпозантному п’ятизірковому готелі Grange St Paul’s у день закриття Українського інвестиційного саміту-2012. 

Читайте також: Українське інвестиційне шоу в Лондоні не мало успіху

Те, що економічна криза зменшує апетит підприємців та посадовців до участі в конференціях, не новина, і Стівенові Батлеру можна просто дочекатися кращих часів або витратити більше енергії та вкласти новаторства в організацію майбутніх заходів. Проте нині закордонні інвестиції Україні потрібні не менше, а можливо, і більше саме з огляду на складну економічну ситуацію. Тож присутність лише 250 делегатів на бізнес-форумі свідчить і про проблеми України, а не лише компанії Adam Smith Conferences.

ПОСАДЖЕНА НА СТАЛЕВУ ГОЛКУ

«Я не знаю іншої економіки світу, яка б настільки залежала від експорту металу», – зізнається старший фахівець ЄБРР з питань металургії Крістофер Боуман, виступаючи в перший день лондонської конференції, який організатори назвали Українським гірничо-металургійним самітом. Сталь становить 40% вітчизняного експорту. Те, чим загрожує така залежність, стає очевидним щоразу, коли світова економіка сповільнюється. Ціни на нашу металопродукцію, починаючи з вересня минулого року, знизилися на 20%. Фахівці, зокрема пан Боуман, застерігають, що українські експортери, а отже, й урядовці мають зважати і на Китай, де сповільнення будівництва виливається в колосальне зменшення попиту, а відтак і цін на світовому ринку, і на такі країни, як Туреччина, що стала серйозними конкурентом для вітчизняних виробників металу.

Українцям особливо важко триматися на плаву через величезну енергомісткість і загальну високу витратність металургії. 

Кевін Кроґман, консультант із компанії McKinsey, напівжартома зауважує, що до України можна возити студентів, щоб показувати їм історичне устаткування, наприклад, відкриті мартенівські печі, від яких у більшості держав світу вже відмовилися. Але на Донбасі технології XIX сторіччя використовують і досі. Пан Кроґман поділився з учасниками лондонської конференції своїми підрахунками: українські ливарники порівняно з європейськими на тонну продукції використовують енергії більше у 3 рази, піску – у 3,6, води – у 161, людської праці – у 3,6 раза. Фахівці м’яко натякали, що наші металургійні підприємства в кращі для них часи мали би вкладати більше коштів у модернізацію виробництва, щоб у скрутний період, як тепер, їм було легше конкурувати на міжнародних ринках.

Читайте також: Іноземці не палають бажанням вкладати в Ураїну гроші

БОРГИ, БРАК ВАЛЮТИ І ДОЛАРИЗАЦІЯ

Україні впродовж 2012-го потрібно загалом близько $6 млрд на виплати за зовнішньою державною заборгованістю. З них $3,5 млрд – на позики МВФ для подолання банківської кризи 2008–2009 років. Представниця Національного банку України Олена Щербакова спочатку наголосила лондонській аудиторії на тому, що Київ у жодному разі не думає про те, що борги можна не повертати. На запитання Тижня, де уряд може взяти потрібні мільярди, пані Щербакова простої відповіді не мала, але говорила про вихід на зовнішні ринки та часткове «переведення зовнішньої заборгованості у внутрішню». Міністр фінансів Юрій Колобов також підтвердив важливість цього способу вирішення проблеми, розповівши про випуск внутрішніх облігацій, індексованих відповідно до курсу долара.

Економіст ЄБРР Олександр Пивоварський погоджується, що це один зі способів для українського уряду протягнути важке літо і пережити виборчу кампанію. Але цілковито проблему браку грошей це не вирішує. Натомість політика жорсткої прив’язки гривні до долара хоч і заспокоює населення, проте позбавляє українську валюту гнучкості порівняно з, приміром, турецькою лірою та російським рублем. За несприятливих обставин долар може стати для вітчизняної фінансової системи тягарем, схожим на тягар міцного євро для слабкої економіки Греції.

Більш довготерміновим розв’язанням проблеми обслуговування українського зовнішнього боргу на тлі зменшення надходжень до бюджету була би нова позика МВФ, яку той уже навіть пообіцяв. Але представник Фонду Макс Альє не подав у Лондоні жодних ознак послаблення вимог, оголошених Україні: «Ми готові допомагати, але очікуємо виконання наших умов».

Головний економіст банку Credit Suisse, фахівець із пострадянських економік Сергій Волобоєв переконаний, що без домовленостей із МВФ або Росією Україні цього року загрожує втрата $9 млрд валютних резервів.

Читайте такожНаціональні проекти України: здебільшого зловживання, прикриті порожніми обіцянками

ДОЖИТИ ДО ВИБОРІВ

Осінні парламентські перегони постали для лондонської аудиторії як широка смуга, що ділить політичне та економічне життя України на «до» і «після». Позбувшись передвиборчої уваги до вимог електорату, влада може піти на такі непопулярні кроки, як підвищення газових тарифів для споживачів, до чого зобов’язує МВФ. Якщо міжнародна спільнота визнає вибори в країні вільними й справедливими, то є надія і на підписання угоди про зону вільної торгівлі з ЄС.

Про угоду як про рідну чотирирічну дитину розповідав на конференції Валерій П’ятницький з Міністерства економічного розвитку і торгівлі. Ніхто в залі не міг ставити під сумнів твердження, що зняття торговельних бар’єрів для української продукції в Європі відкриє великі економічні можливості на багато років наперед. Проблема в тому, що мільярдні суми потрібні державі негайно. Презентація пана П’ятницького була, можливо, найпереконливішою і найемоційнішою з виступів вітчизняних посадовців. Виступи представниці Національного банку та міністра фінансів мали би запевнити учасників конференції у відкритості та вигідності нашого ринку, але такими не стали.

Ще важливішою на інвестиційному форумі мала би бути презентація голови Фонду держмайна Олександра Рябченка, але він говорив плутано, а поміж його аргументів найгучнішим був той, що «наші аукціони ви можете дивитися в інтернеті». Аргументи про те, чому інвестори мали б виявити зацікавленість вкладати свої гроші саме в українські об’єкти, були явно не головними і тому фактично непомітними.  

Загалом важко сподіватися, що Український інвестиційний саміт-2012 залучить у країну інвесторів. Думки підприємців та фінансистів, які виявляють зацікавлення і навіть дещо спробували, однією фразою висловив керівник фонду SG Alfa Штефан Ґрушка, який назвав себе німцем із польським прізвищем: «Ситуація для інвестицій в Україні насправді не така погана, як видається здаля, але гірша, ніж на перший погляд».

Читайте також: Українська економіка не виправдовує довіри

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.