Економіка

  ▪   Анатолій Грицак
  ▪   Інженер-атомник

Невивчений урок: українська влада ризикує повторити помилку Чорнобиля

Співпраця в ядерній галузі тільки з технологічно відсталою Росією загрожує національній безпеці України
Матеріал друкованого видання
№ 17 (234)
від 26 квітня, 2012

Після аварії на Чорнобильській АЕС досі юридично не визнали, що її причина – недоліки реактора РВПК-1000 (реактор великої потужності канальний). Суд 1987 року визнав винним у тому, що сталося, тільки персонал, а не представників вищих органів (Міністерство енергетики та електрифікації, Атомнагляд, Інститут ядерної енергії імені Курчатова як генпроектувальник РВПК), без дозволу яких проведення будь-яких експериментів на АЕС було неможливе. У розгляді справи про справжні причини аварії Росія абсолютно не зацікавлена. Адже юридично оформлені прорахунки проекту РВПК поставлять її в таке становище, коли співпрацювати з нею в галузі ядерних технологій відмовляться навіть країни третього світу.

Читайте також: Думки в реакторі

НЕБЕЗПЕКА НЕ ЗНИКЛА

На момент аварії на ЧАЕС у СРСР експлуатували 14 реакторів типу РВПК-1000. З них по чотири на Чорнобильській, Курській та Ленінградській АЕС і два на Смоленській. Одразу після катастрофи було розроблено комплекс обов’язкових заходів для підвищення їхньої надійності. Він і є ключем до розуміння причини трагедії. Перелік недоліків РВПК-1000 вельми широкий: різні фахівці налічують від 15 до 32 прорахунків і навіть відхилень від норм ядерної безпеки, що діяли в той час. Головний – позитивний паровий коефіцієнт реактивності. Його неможливо усунути без цілковитої переробки всього проекту РВПК. Тому всі реактори цього типу, що залишилися в експлуатації на російських АЕС, працюють зі згаданим порушенням норм ядерної безпеки. Останній такий в Україні зупинено 2000 року. Але Смоленська АЕС із трьома енергоблоками на РВПК-1000 розміщена на річці Десні, яка впадає у Дніпро, а Курська з чотирма – на Сеймі, що є притокою Десни. Тобто до зупинки останнього реактора на цих атомних електростанціях вони є потенційно небезпечними і для нашої країни.

В Україні нині експлуатують 15 атомних реакторів типу ВВЕР (водо-водяний енергетичний реактор, PWR) на чотирьох АЕС, крім того, планується будівництво ще двох цього ж типу. Їхні проекти розробили в Росії фахівці тих самих установ, які створили РВПК. Понад те, одному з провідних проектних інститутів РФ у галузі атомних технологій присвоєно ім’я Ніколая Доллєжаля, одного зі «співавторів» найбільшої техногенної катастрофи у світі. Це означає, що ми маємо справу з «фірмами», м’яко кажучи, з підмоченою Чорнобилем репутацією.

Читайте також: Атомне дежа вю

ЧОМУ РОСІЯ?

Наша країна має змогу співпрацювати, закуповувати проекти АЕС і ядерні технології в будь-яких розвинених державах світу. Але вибір незмінно падає тільки на північного сусіда: проект реактора ВВЕР, паливо для нього, технологія виробництва власного палива для атомної електростанції тощо. Пояснення цього «феномену» тільки одне: атомному лобі України легше «дерибанити» (у Москві це називають «пилить») бюджетні гроші з атомним лобі РФ. Співпраця в ядерній галузі тільки з технологічно відсталою Росією загрожує національній безпеці України, зокрема й з погляду монополізації цієї галузі однією державою-постачальником.

На саміті країн-донорів у Києві 26 квітня 2011-го, присвяченому 25 роковинам Чорнобильської катастрофи і збору коштів на будівництво «Укриття-2», перший віце-прем’єр міністр РФ Ігор Сєчін заявив, що після аварії на Фукусімі-2 на всіх російських АЕС було успішно проведено стрес-тести. А «протестували» їх на те, чи витримають вони землетрус у 10 балів і приливну хвилю цунамі заввишки 14 м. Але таких хвиль там не може бути на жодній із річок (Десна, Сейм, Дон), на яких розміщені атомні електростанції і глибина яких лише 3–4 м! Щодо землетрусів, то жоден об’єкт не проектували на сейсмонебезпечність понад 6 балів. Доказом цього є історія Кримської АЕС, коли перед її пуском в експлуатацію 1988 року з’ясувалося, що на півострові можуть бути землетруси до 8 балів замість допустимих для неї 6. У результаті її просто закрили. Як атомні електростанції в Росії могли витримати «теоретично» такі землетруси й цунамі, якщо подібних і проектів АЕС не існує? Виходить, уся ця історія зі стрес-тестами – просто брехня на державному рівні.

Ось ще приклад, що свідчить про неблагополучне становище ядерної галузі в Росії. На провідних тамтешніх телеканалах голова «Росатому» Сєрґєй Кірієнко докладає прем’єр-міністрові Владіміру Путіну, що в РФ будують АЕС, які витримують падіння літака. Як тоді бути з реальністю? У 1986 році під час засипання аварійного четвертого реактора ЧАЕС один із вертольотів схибив і на парашуті спустив «мішок» із сумішшю піску, доломіту тощо вагою близько 2 т на покрівлю центрального залу третього, який пробив дах наскрізь і впав, на щастя, поряд із реактором. Літак призвів би до набагато серйозніших наслідків. А в РФ експлуатують 11 аналогічних чорнобильським реакторів.

Ось ця «реклама», яка ґрунтується на відвертій брехні, має щонайменше насторожити. Тим більше що гіркий досвід такого блефу вже був. На початку 1980-х один із творців проекту РВПК академік Ніколай Доллєжаль заявив, що згаданий реактор цілковито надійний і безпечний, тому його можна ставити хоч на Красній площі в Москві. Як відомо, практика засвідчила протилежне.

Читайте також: Після Фукусіми майбутнє ядерної енергетики зовсім не райдужне

Прикладом виваженого підходу може бути Німеччина, яка після об’єднання 1990 року закрила АЕС «Норд», що складалася з реакторів ВВЕР, аргументувавши такий крок тим, що вони не відповідають нормам ядерної безпеки. Та і ЄС рекомендує своїм новим членам відмовитися від експлуатації російських ВВЕР із тих самих причин. Зовсім недавно Польща вирішила спорудити першу АЕС на своїй території. У тендері на вибір проекту і на будівництво Росії немає взагалі, є тільки Франція і дві амери­­кансько-японські компанії. Просто поляки зрозуміли, що конструктор «Москвича» ніколи не створить Mercedes.

 «ПРОФЕСІЙНІ» АТОМНИКИ

Уроки Чорнобиля, а тепер і Фукусіми, доводять, що підхід до енергії атома має бути тільки професійним. Головною повинна бути безпека. Потрібно враховувати всі чинники, починаючи від людського й закінчуючи технічними. У самій же Україні комерційний підхід узяв гору над професійним. Бажання групи людей підзаробити може обернутися трагедією для всього народу та держави в цілому.

Стан справ у атомній енергетиці України викликає неабияке занепокоєння. Впадає у вічі брак комплексного підходу до вирішення проблем: спорудження безпечного геологічного сховища для поховання високоактивних РАВ (радіоактивні відходи) і РАВ, що містять трансуранові ізотопи, створення інфраструктури для виведення АЕС з експлуатації (передусім ЧАЕС) тощо. До управління та контролю в атомній галузі залучаються кадри, дуже далекі від атомної тематики. Нещодавно по телевізору виступала людина, яку я знаю років 15 як дуже далеку від атомних реакторів, але яка розповідає про переваги ВВЕР над іншими типами ядерних реакторів. І з величезним подивом дізнаюся, що це, виявляється, виконавчий директор НАЕК «Енергоатом», який із часом пішов на підвищення в Кабмін. Ще один приклад: у прямому ефірі чую, як доктор наук, що має безпосередній стосунок до ядерних реакторів, плутає одне з фундаментальних понять фізики ядерних реакторів: миттєві та швидкі нейтрони. Найімовірніше, не без участі ядерного лобі в Україні призначають таких «фахівців» на високі посади, щоб проштовхувати свої бізнес-проекти, бо з ними легше домовитися.

Щоб не довелося знову просити у всього світу гроші на ще якесь «Укриття», треба вибирати надійного, порядного і перевіреного партнера. Не можна впроваджувати технології, безпека яких не доведена достовірно. 

Читайте також: Оцінка безпеки

Про автора: інженер-атомник, у момент аварії на ЧАЕС працював у складі зміни персоналу першого енергоблока, свідок самої аварії та ліквідатор її наслідків