Економіка

  ▪   Дмитро Калинчук

Усі в гавань: українські підприємці дедалі частіше згортають бізнес

90% бізнесменів зараз займаються закриттям кримінальних справ, які порушують МВС, СБУ, органи прокуратури
Матеріал друкованого видання
№ 45 (210)
від 3 листопада, 2011

Нещодавно Світовий банк та Міжнародна фінансова корпорація (далі – IFC) оприлюднили результати дослідження «Інвестиційний клімат в Україні: яким його бачить бізнес. 2011 рік» (ґрунтується на опитуванні власників і керівників 1636 компаній, а також 415 приватних підприємців). Експерти спробували розібратися, чи вдалось уряду досягти амбітної мети, означеної прем’єр-міністром Миколою Азаровим: «Україна мусить виграти конкуренцію в сфері свободи ведення бізнесу, стати безумовно привабливою гаванню для капіталів». Загальний висновок: цього року в рейтингу сприятливості ділового середовища країна втратила сім позицій і посунулася на «почесне» 152-ге місце поміж 183 оцінюваних.

Читайте також: Вирок для інвестора: український уряд не викликає захоплення в ЄБРР

БІГ НА МІСЦІ

Україні є, чим «пишатися»: в рейтингу нас випередила не тільки Польща (62-га сходинка), а й Казахстан (47-ма), Білорусь (69-та), Киргизстан (70-та), Молдова (81-ша) й Російська Федерація (120-та). І в тому нічого дивного: місце України під сонцем у питаннях простоти оподаткування – 181-ше, отримання дозволів на будівництво – 180-те, реєстрації власності – 166-те, підключення до енергосистем – 169-те. І це тоді, як вітчизняні бізнесмени визнані чи не найнадійнішими на пострадянських теренах у виконанні контрактів – 44-те місце.

Водночас не скажеш, що українські бюрократи нічого не роблять, аби спростити життя бізнесу. Так, торік у державі було змінено законодавство про врегулювання комерційних суперечок, скасовано обов’язкову сертифікацію 17 видів харчових продуктів, вимогу для отримання дозволу на виготовлення кооперативної печатки тощо. Проте, як зауважив керівник проекту IFC Сергій Осаволюк, позитивні зміни у вітчизняному законодавстві відбуваються набагато повільніше, ніж у країн-сусідів. Один із чинників такої ситуації: прийняття нібито правильних норм в Україні та їх дотримання – це, як кажуть одесити, дві великі різниці. Екс-голова Держкомітету з питань регуляторної політики та підприємництва Олександра Кужель зазначає: «Німецькі бізнесмени гарно сказали… Якщо обирати, яка країна краще малює плани, немає ліпшої за Україну. Якщо взяти наше законодавство, то ми побачимо, що воно краще й за Молдову, й за Білорусь… Але ж його ніхто не виконує!»

Наприклад, понад два роки тому уряд прийняв постанову, якою зобов’язав усі контрольні органи переглянути свої критерії ризику й затвердити чек-листи з переліком питань, за якими, власне, перевірятимуть підприємства. Це мало зробити поведінку контролерів прогнозованою. Така практика поширена на Заході. Результат урядової ініціативи в Україні – нульовий. Рік тому Кабмін (уже в новому складі) продублював постанову. Результат – такий самий. Причина проста: наші контролери не хочуть уточнювати переліку можливих претензій, аби залишити простір для бюрократичного маневру, і не просто так, а й тому, що в Україні таких інстанцій аж …85, утричі більше, ніж у державах ЄС. І функції вітчизняних контролерів часто дублюються, перемежовуються… Навіщо ж це афішувати? Європейська Бізнес-Асоціація нещодавно також заявила про штучне ускладнення в Україні податкової звітності, скажімо, про те, що «відмова органів ДПА визнавати законні права платників, зокрема на урахування збитків минулих років під час визначення обсягу оподаткованого прибутку, значною мірою погіршує інвестиційний клімат». «Проробляючи аналіз ведення бізнесу в Україні, варто зазначити, що проведені реформи, пов’язані з оподаткуванням, не позначилися позитивно на звітах підприємств», – констатує Мартін Райзер, директор Світового банку в Україні, Білорусі та Молдові.

Читайте також: Бідні поділяться з багатими

У дослідженні IFC наголошено: пересічний український підприємець сильно потерпає від опікування з боку різноманітних контрольних органів. 2011-го принаймні однієї перевірки зазнали щонайменше 7 із 10 бізнесменів. Цей результат вважають неабияким досягненням (п’ять років тому перевіряли ледь не всіх) і пов’язують з імплементацією нібито ліберального Закону «Про державний контрольний нагляд». Але – просто для порівняння – в країнах Євросоюзу цей показник не перевищує 30%. Зазвичай український підприємець лише на офіційне спілкування з різноманітними інспекторами витрачає понад два тижні щороку (термін цей уже багато років не змінюється). Тоді як іще 2007-го тривалість перевірок, скажімо, в Таджикистані, становила п’ять днів, в Узбекистані – 10. Про Європу годі й казати. Водночас, за даними IFC, середня частина доходу бізнесу, витрачена на підкуп чиновників, за два останні роки зросла від 6% до 10%. Дослідження показали, що підприємців, які в неофіційний спосіб вирішують питання в держорганах, побільшало від 35% до 46% (порівняно із 2008 роком); тих, що роблять подарунки чиновникам, чиї рішення впливали на діяльність підприємств, – від 20% до 25%.

Згідно із законодавством України, 135 видів бізнес-діяльності потребують отримання від держави спеціальних дозволів, а 45 підлягають ліцензуванню (це без урахування специфічних варіантів: як-то банківська, страхова діяльність тощо). У сусідній Польщі, наприклад, воно поширюється лише на п’ять видів – жодних інших дозволів там узагалі не існує. Навряд чи потрібно пояснювати, яка країна видається більш інвестиційно привабливою, з огляду лише на цей нормативний показник… А є ще й реальність...

Читайте також: Регуляторні лещата

Маски-шоу

«90% бізнесменів зараз займаються закриттям кримінальних справ, які порушують МВС, СБУ, органи прокуратури…» – констатує Олександра Кужель. Майже напевне згадані «90%» – це перебільшення, але воно ілюструє загальний тренд. Атаки силових спецпідрозділів на торговельні мережі «Епіцентр», «Фокстрот», примусове вилучення документації та офісної техніки на заводі «Стальканат» в Одесі (це виробництво, до речі, одне з небагатьох, які успішно переживають світову фінансову кризу), інші такі історії мали неабиякий резонанс. «Прийшли, кажуть: ось тобі така-то сума за твій бізнес – не більше, не менше. Не погодишся – будуть проблеми. Пропозиція була приблизно вдвічі менша від реальної вартості бізнесу. Але вибору я не мав, оскільки згодом з’ясував, що за непроханими гостями стоять дуже впливові люди. Тож мене просто поставили перед фактом», – розповів на умовах анонімності тепер уже колишній власник столичного заводу з виробництва харчових продуктів. У бізнес-середовищі про такого штибу «пропозиції» зараз говорять, як про сталу тенденцію.

Натомість правоохоронці вважають, що «маски-шоу» є цілком обґрунтованими, – мовляв, справи порушують за фактами контрабанди або іншими фолами підприємств. Однак чи можна уявити стовідсотково легальну бізнес-діяльність в умовах вітчизняного законодавства? Загальний і дуже влучний погляд сформулював Мартін Райзер, директор Світового банку в Україні, Білорусі та Молдові: «Коли інвестори йдуть до України, вони повинні зв’язуватися з посольствами, з іншими інвесторами, що вже мають певний досвід роботи… Їм треба працювати обережно – бізнес можуть відібрати дуже швидко… Україна має погану репутацію. Це, звичайно, не заохочує інвесторів». Що й казати, коли навіть Алєксандр Лєбєдєв, російський мільярдер, наприкінці вересня анонсував продаж своїх українських активів, а у відкритому листі до президента Віктора Януковича прямо назвав мотив такого рішення – тиск на бізнес-структури з боку місцевих представництв Партії регіонів за підтримки силовиків…

То про яку «тиху гавань» говорили прем’єр-міністр Микола Азаров та інші впливові регіонали?

Читайте також: Канікули суворого режиму

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.