Економіка

  ▪   Сергій Яременко

Танго з граблями: регуляторна політика НБУ не гамує грошового голоду

Спроби Нацбанку адміністративним шляхом обмежити попит на вільноконвертовані валюти на готівковому ринку в багатьох викликають занепокоєння.
Матеріал друкованого видання
№ 44 (209)
від 27 жовтня, 2011

Насправді ж як курсова, так і монетарна політика регулятора практично не змінювалася впродовж його існування, з часу здобуття Україною незалежності. Міжнародний валютний фонд і Світовий банк завжди нав’язували урядам країн із перехідною економікою формулу успіху: протидію інфляції та курсовим коливанням монетарними методами. Практична її реалізація – жорсткий контроль над обсягами грошової маси, а по суті, грошовий голод. Уже понад 20 років ми вживаємо якихось заходів, щоб cтримати інфляцію й забезпечити стабільність курсу гривні, а стратегія і тактика розвитку економіки відсуваються на другий план. Винятком був хіба що період з 1999-го по 2004-й, однак він лише підтверджує правило. При цьому вже давно доведено, що ця формула не працює в перехідних економіках, понад те, заходи, з нею пов’язані, тільки поглиблюють і без того складну ситуацію. Розвиток перехідної економіки в умовах грошового голоду – це нонсенс. Водночас якщо вона не зростає, то в ній не генеруються й ті грошові потоки, які потрібні для подальшої динаміки. Ось і маємо таке собі замкнене коло.

Читайте також: Обман валют

Керівництво НБУ начебто бачить усі ці труднощі, розуміє причини слабкості економіки і навіть регулярно надсилає лис­­ти до уряду: мовляв, є та­­кі-то загрози, треба вживати таких-то заходів. Але МВФ, головний фінансовий донор, який підсадив Україну на кредитну голку, заклопотаний зростанням інфляції в нашій країні. Кабмін нібито й відмовляється від кредитів, але насправді ж нинішня економічна політика мало відрізняється від тієї, що була раніше: адміністративне закручування гайок Нацбанком, перманентна емісія ОВДП, вигадування якихось нових інструментів, наприклад, держоблігацій, при­­в’я­­заних до валютного курсу, збирання детальної інформації про всіх банківських клієнтів... Усе це лише посилюватиме грошовий голод!

Без відповіді залишається головне для України питання: як у цій ситуації розвиватиметься національний виробник? Адже він якщо й має доступ до фінансових ресурсів, то до дуже дорогих – щонайменше 15–25% річних. Упродовж кризових років кредитні портфелі банків худнуть або майже не змінюються, а у виробників немає вільних коштів, себто вони не розвиваються, не приносять прибутків… У цей час розвинені економіки вдаються до інших заходів: облікові ставки знижено до мінімального рівня, окрім кредитів під символічні 3–5% річних компанії отримують ще й дотації з держбюджетів. Чи можуть вітчизняні виробники бодай якось зміцнити і без того слабкі позиції хоча би в Україні, не кажучи вже про зовнішні ринки? Відповідь однозначна: ні… За таких умов сальдо платіжного балансу нашої країни стабільно від’ємне – інакше й бути не може, курсові ризики зростають. Таким чином, означивши нібито добрі цілі (контроль над інфляцією і стабільність курсу), ми, по суті, вбиваємо свою економіку й створюємо всі передумови для чергової девальвації. Хоча саме реальне виробництво дає ресурси і є джерелом поліпшення зовнішньоторговельного саль­­до, а відповідно утримання кур­­су гривні.

Читайте також: Як продавалась сталь

У 2007 році МВФ і Світовий банк поставили нам діагноз – перегрів економіки – і змусили проводити жорстку монетарну політику. Але це неправильно! Понад те, вбивчо! У нас був перегрів не економіки, а попиту, що є абсолютно іншим діагнозом, відповідно зовсім іншим мало б бути й лікування… Нині спостерігаємо інфляцію витрат, яка не має жодного стосунку до кількості коштів в обігу. По-перше, з 2008 року США друкують усе більше грошей, які спрямовуються на віртуальні ринки, насамперед фондові та фінансові. Це, своєю чергою, провокує зростання цін на нафту, газ і продовольство на світових ринках, а від цього страждають виробники, зокрема й вітчизняні. По-друге, збільшення вартості кредитних ресурсів в Україні – це наслідок неправильного виходу з кризи банківської системи, яка 2008 року припинила кредитувати, а почала вибивати борги, щоби показати акціонерам хороші результати. Але ж обидва ці чинники зовсім не пов’язані з надлишком грошей! А швидше навпаки – свідчать про їхній брак в Україні. Тому й далі лікуватися грошовим голодом – це абсурд! З кожним днем вітчизняні підприємства слабшають, а попит на імпортні товари зростає, торговельне саль­­до погіршується.

Економічна політика нашої держави, м’яко кажучи, непослідовна. Так, НБУ лібералізує валютний ринок: наприклад, дозволяє банкам спокійно купувати і продавати у межах валютної позиції, запроваджує валютні свопи тощо, а потім сам же звинувачує фінустанови в махінаціях, починає боротьбу за утримання курсу гривні адміністративними заходами, зокрема через жорсткий контроль над обмінними операціями на готівковому ринку, лякає фізичних осіб. Якщо вже Нацбанк заявляє про боротьбу з тіньовим ринком, то непогано було б спершу розібратися, чому ж він виник і розрісся до неприпустимих масштабів? Більшість фіз­­осіб до цього непричетні! Понад те, тіньовий ринок завжди додавав ту грошову масу, якої бракувало в межах легального. Зазіхання на тінь знову ж таки лише посилить грошовий голод! Тоді як саме обмеження грошової маси, до якої вдається нині НБУ, і є першопричиною справжніх проблем. Девальвація 2008-го не дала бажаних результатів, конкурентоспроможність вітчизняних виробників погіршилась, але це нікого нічого не навчило. Нинішня політика регулято­­­ра – припускання старих помилок, далі – сценарій 2008 року. 

Читайте також: Вперед... У 2008-й!

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.