Економіка

  ▪   Дмитро Калинчук

Як продавалася сталь

Ескалація глобальної кризи призведе до падіння обсягів українського експорту, зростання безробіття, дестабілізації валютного курсу
Матеріал друкованого видання
№ 38 (203)
від 15 вересня, 2011
Яких трансформацій зазнає економіка України в разі подальшої ескалації кризи? Відверто – можемо лише здогадуватися. Цим, власне кажучи, й займаються міністри, олігархи, топ-менеджери фірм, працівники, експерти тощо. Уникаючи невиправдано апокаліптичних або райдужних прогнозів, переформулюємо хвилююче запитання: чи готова економіка до тривалої кризи? У цьому контексті маємо визнати: певний досвід в України є, переважно негативний.  
 
Heavy metal 
 
У січні – липні 2009-го (пік кризових процесів) середньогалузеве падіння промвиробництва перевищило 30% порівняно з аналогічним періодом 2008-го. А металургійні та хімічні підприємства зазнали ще більших втрат: попит на сталь і мінеральні добрива на зовнішніх ринках у І півріччі 2009-го впав, унаслідок чого обсяги виробництва в означених галузях, за зведеннями Держкомстату, зменшилися відповідно на 41,2% і 33,2%. Рівень безробіття в Україні в 2008–2009 роках зріс удвічі за чотири місяці – з 530,1 тис. осіб (в жовтні 2008-го) до 906,1 тис. (у лютому 2009-го). І це офіційні дані. Реальна ж ситуація, враховуючи кількість зайнятих неповний робочий день, вимушених відпускників та інші форми прихованого безробіття, виявилася куди гіршою.  Акцент на ситуації в металургії і хімії в 2008–2009 роках зроблений невипадково. Саме ці галузі були (і, до речі, залишаються) головними постачальниками вільноконвертованих валют до України, відповідно їхні показники впливають на стабільність гривні. Водночас курс нацвалюти був і є чи не єдиним ринковим орієнтиром, так би мовити, інфляційним запобіжником. Різке падіння курсу гривні завжди штовхало вгору ціни на внутрішньому ринку, надстрімке – призводило до порушення фінансової дисципліни аж до блокування розрахунків. 
Девальвація гривні під час попереднього кризового піку була цілком закономірною – станом на липень 2009-го кумулятивний дефіцит поточного рахунка платіжного балансу України (річний експорт това-
рів-послуг мінус імпорт) сягнув загрозливої позначки $6,9 млрд. Цього року схожа тенденція: останні зведення НБУ свідчать, що в січні-липні дефіцит поточного рахунка збільшився до $3,3 млрд. За таких умов, схоже, влада вдалася до заходів, щоб запобігти відпливу валюти за межі країни: в липні 2011-го обсяг зовнішніх активів резидентів зменшився на $684 млн. Цього було достатньо, щоб збалансувати перевищення імпорту над експортом ($574 млн за підсумками місяця). Але це – крапля в морі, якщо розмірковувати про можливості амортизації різкого падіння обсягів експорту – таких, які мали місце в 2008–2009 роках.
 
Навіть з урахуванням експортного потенціалу АПК, реакція економіки України на нові виклики – падіння попиту на зовнішніх ринках, дестабілізація через знецінення вільноконвертованих валют тощо – залежатиме передусім від кондицій металургійних та хімічних підприємств, їх здатності адаптуватися й ефективно працювати в умовах, які стають дедалі складнішими. Чи можлива адаптація у принципі? У пошуках відповіді на запитання Тиждень вирушив до Запоріжжя, промислового міста, власників більшості підприємств якого тривалий час вважали політично не амбітними, а відповідно не дуже ангажованими. Перше враження – Запоріжжя політизується: на багатьох виробництвах активно, хоча здебільшого в режимі off records, обговорюють питання, пов’язані з інвазією структур Ріната Ахметова на Запоріжсталь – це гігантський меткомбінат, навколо якого сконцентрована купа виробництв і соціальних об’єктів. Утім, навіть цю експансію вважають явищем другорядним у місті, де окрім Запоріжсталі працюють понад 280 промпідприємств (Дніпроспецсталь, ЗАлК, Запоріжкокс, ЗАЗ тощо). Опитані представники заводоуправлінь, цехові технологи, дільничні майстри звертають увагу на інші речі – недостатньо адекватні заходи з модернізації основних фондів (чи взагалі відсутність), неможливість поліпшити якість (асортимент) продукції, підвищити ефективність у стислі терміни, адаптувати системи постачання-збуту до кризових умов.  
Щоб оцінити стійкість і перспективність підприємств, застосовують метод, сутність якого, умовно кажучи, зводиться до означення сильних сторін бізнес-структур (strong), слабких (weаk), можливостей (opportunities) та загроз (threats). В умовах кризи респонденти-фахівці розпочали побіжний SWOT-аналіз із кінця – з оцінки загроз. 
 
 
SWOT-аналіз 
 
Threats. Найближчою загрозою для багатьох заводів Запоріжжя є вірогідне подорожчання російського газу. Найбільше підприємство міста – Запоріжсталь – почало адаптуватися до цього тренду ще в лютому 2007-го: комбінат уклав угоду про постачання обладнання для вдування пиловугільного палива в доменні печі. Однак, як з’ясувалося, така технологія, що дає змогу цілковито відмовитися від використання природного газу у виробництві, лише проходить випробування. Власне, цей факт – чи не єдина конкретна реакція на кризовий виклик. Інвестиційний аналітик Євген Дубогриз вважає, що «металургам країни до 2018 року потрібно буде вкласти щонайменше $7,5 млрд лише для підтримки в робочому стані наявних потужностей».  У Запоріжжі, приміром, практично всі виробництва були побудовані за часів СРСР, а основні гіганти – ще до Другої світової. І питання їхнього переоснащення, на думку фахівців, мали б вирішувати не лише з огляду на подорожчання російського газу (нова технологія на Запоріжсталі, до речі, є поверненням до старої – від початку підприємство працювало саме на пиловугільному паливі, а не блакитному), а задля того, щоб підвищити конкурентоспроможність продукції. Це наразі лише в планах: так, на Запоріжсталі до 2017-го мають намір перейти на конвертерну виплавку сталі (орієнтовний кошторис проекту – $1,3 млрд). Фактично за останні 20 років українські підприємства (не лише в Запоріжжі) майже не розвивали, а експлуатували. Хоча у масштабах країни можна взяти до уваги наполеонівські плани найбільших металургійних об’єднань («Метінвест Холдинг», Ferrexpo та «Інтерпайп») інвестувати $8 млрд протягом 5 років в оновлення виробництв.
Strong/weаk. За підсумками 2008 року частка чавуну в основних виробах вітчизняної металургії становила 33,6%, стільки само – сталь у злитках, прокат – 22,2%, труби – лише 1,88%. Напівфабрикати були і є головною складовою експорту. Металургійне виробництво є екологічно небезпечним: навіть у часи кризи побачити блакить неба в Запоріжжі можна, лише поглянувши вертикально вгору, горизонт зазвичай сірий, задимлений. Саме тому розвинені країни, як правило, не будують на своїй території таких підприємств, як, наприклад, Запоріжсталь. Це дало змогу українським експортерам за останні 5–10 років посісти на глобальному ринку власну нішу – напівфабрикати. На внутрішньому в 2008-му склалася парадоксальна ситуація: 25% попиту на чорні метали (2,27 млн т) в Україні забезпечував імпорт. Цілком логічним було б переорієнтування металургійних виробництв на потреби внутрішнього ринку в 2008–2011 роках, що значно сприяло б макроекономічній стабілізації. Цього не сталося. Орієнтовані на експорт компанії, отримуючи з держбюджету відшкодування ПДВ (і продаючи напівфабрикати на 5–10% дешевше, ніж їхні конкуренти), не вийшли за межі своєї ніші напівфабрикатів. Дещо змінилася географія збуту: за підсумками 2010 року найбільшими і стабільними клієнтами українських металургів стали країни Азії (37,5% експорту – $6,5 млрд). Причому українські експортери переважно продають свої вироби на спотовому ринку – контракти на ньому укладають на кілька місяців наперед. Здебільшого покупцями є трейдери-посередники (зокрема, з Малайзії, Таїланду, В’єтнаму тощо), які постачають метал кінцевому покупцеві. Така ситуація завжди створює загрозу втрати ринків збуту. В разі зменшення купівлі металу на світових ринках (скажімо, Китаєм) обсяги експорту з України автоматично зменшаться. Так було в 2008-му, так може бути і в майбутньому. Чи не дійдемо, за такої стратегії, до постачання в Китай лише залізної руди? Адже саме такий підхід під час кризи покращить показники вертикально інтегрованим холдингам (які володіють і родовищами сировини, і виробничими потужностями).
 
Opportunities. За означених обставин швидка виробнича оптимізація можлива ледь не в єдиному напрямку – управління персоналом та скорочення соціальних програм (наприклад, підтримки пенсіонерів, якими славиться, зокрема, Запоріжсталь). 
 
У статті «Темний бік прохідної»  ми відобразили типові проблеми, пов’язані з операційним виробництвом. Відтоді, як переконують опитані майстри та інженери, нічого принципово не змінилося. Крім їхніх очікувань, адже криза в уяві найманих працівників – це затримка зарплати та скорочення персоналу всіма можливими засобами. За таких умов лінійні керівники втрачають контроль над підлеглими, на промпідприємствах зростає кількість крадіжок. 
 
 
Місцевий флагман – Запоріжсталь – наразі тримає позиції, зокрема й щодо збереження програм пенсійної підтримки (їхнє значення для міста важко переоцінити). Тамтешні працівники пов’язують таку ситуацію зі збереженням на посаді гендиректора комбінату Віталія Сацького, попри пертурбації у складі власників. Однак певні кроки в напрямку соціальної оптимізації в обласному центрі є: на початку літа Запорізький завод феросплавів на 1,8 тис. осіб скоротив персонал і має намір звільнити ще 1 тис. (працівників уже попереджено). У травні 2011-го мітинг проти звільнень зібрав близько 5 тис. мешканців міста
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.