Економіка

  ▪   Микола Крос

Марсіяни vs земляни

Польове дослідження Тижня виявило, що влада і фермери працюють у паралельних аграрно-промислових комплексах. Це не завадить 2011-го зібрати відмінний врожай, але знову актуалізує питання цінової стабільності
Матеріал друкованого видання
№ 34 (199)
від 18 серпня, 2011

На початку серпня Goldman Sachs Group Inc. на 27% підвищила квартальний прогноз цін на пшеницю. Якщо аналітики не помиляються, то наприкінці жовтня за неї даватимуть на міжнародних ринках $7,35 за бушель (близько $270 за тонну). Причини подорожчання ті самі, що й у минулі роки: неврожаї, зокрема у США, та збільшення обсягів споживання у світі. Наприклад, за інформацією International Grains Council, вже цього маркетингового року його показник (655 млн т) на 4 млн т перевищить планетарні обсяги виробництва. Проблема глобальної агфляції (надстрімке підвищення цін на харчі на тлі зменшення їх запасів за відносно низької або від’ємної інфляції), таким чином, загострюється… Для України ця проблема може бути економічним шансом. Іще 2010 року ООН відвела їй роль «продовольчого локомотива» (наступного після Бразилії, РФ, Індії та Китаю). Тоді ж таки прем’єр Микола Азаров підтвердив, що Україна «потенційно здатна виробляти понад 100 млн т зерна». Таку офіційну позицію підтверджують і господарники. Інтрига в тому, чи створить держава умови для повноцінної реалізації потенціалу вітчизняного АПК без небажаних інфляційних наслідків на внутрішньому ринку?

У 2011-му на Херсонщині зібрали рекордний обсяг зернових за роки незалежної України – 2,2–2,4 млн т, за попередніми оцінками уряду, 75% збіжжя є продовольчим. Загалом Мінагропрод прогнозує, що цьогорічний врожай становитиме 45 млн тонн – на 6 млн більше, ніж 2010-го. Зокрема, до збирання підлягають понад 6,7 млн га пшениці (+0,3 млн га рік до року), 3,8 млн га ячменю (-0,7 млн га), близько 0,3 млн га жита (без змін) тощо. Кілька років поспіль навздогін переможним реляціям із полів українці мали зростання цін на зернові та, як наслідок, на ключові складові споживчого кошика: борошно, хліб, крупи, м’ясо-молочні вироби. Уряд призначав винних – бізнесменів-спекулянтів, які, своєю чергою, кивали на жорстку і недолугу регуляторну політику держави. На завдання редакції дописувач Тижня відвідав фермерські господарства, щоб на місці розібратися, як позначаються аграрні ініціативи офіційного Києва на очікуваннях і настроях підприємців. Перше враження – бюрократи та суб’єкти господарювання існують у паралельних світах, які лише іноді перетинаються.

Читайте також: Владні експерименти над українським сільським господарством: перші підсумки

ГОРЕ ВІД ЗЕРНА

У центрі. 3 серпня, відкриваючи засідання уряду, прем’єр Микола Азаров переконливо заявив: «Останнім часом я побував у Київський, Полтавський, Луганський, Донецькій, Вінницький областях і в Криму. На власні очі побачив: у нас буде гарний врожай. І попри складні погодні умови, ми його зберемо, а головне – збережемо в державних і регіональних резервах». «При цьому уряд не диктує закупівельних цін, – додав прем’єр-міністр. – Вони складаються такими, що забезпечують і рентабельність виробникам, і стабільність для споживачів. Економічних підстав для подорожчання хліба, цукру, м’яса, овочів, молока тощо просто не існує». Азаров доручив Міністерству аграрної політики та продовольства проводити щоденний моніторинг ринкової ситуації і запобігати сезонним і спекулятивним коливанням цін. 

У полях.Майже всі опитані фермери Херсонщини переконують, що спроможні виростити більший врожай. При цьому формулюють зустрічне запитання: «А навіщо?..». За словами господарників, зараз важко продати зерно з прийнятною рентабельністю. «Можу збирати і 80 центнерів пшениці з гектара, але ж куди її дівати? – замислюється Володимир Циганов, фермер із села Костянтинівка Горностаївського району. – Наявні ціни не відповідають витратам, що суттєво зросли…» Для прикладу аграрій наводить пропорцію: 10 років тому полив гектара обходився в 400 грн, а зараз у 7 тис., тоді як вартість пшениці зросла за відповідний час з 800 до 1200–1400 грн. «Раніше за кіло соняшнику можна було придбати літр дизпального, – розвиває думку Степан Гуменюк, власник і виконавчий директор фермерського господарства «Катюша». – Зараз навряд чи купиш півлітра…» Водночас для господарств регіону залишається актуальною проблема налагодження переробки та зберігання збіжжя. Монополізація елеваторів та баз зберігання ледь не в усіх куточках країни істотно стримує розвиток фермерства, адже позбавляє виробників можливості уникнути цінового диктату з боку зернотрейдерів. На Херсонщині окремі господарники переробили колишні тваринні комплекси під зернові склади, але навряд чи такий підхід можна вважати вирішенням. Іноді ж збіжжя (або повністю, або частково) взагалі лежить просто неба на токах і під зливою.   

Головний агроном горностаївського ПСП «Дружба» Сергій Шульга визнає, що в таких умовах частина врожаю псується, але в господарстві нічого не пропадає – це зерно використовують для відгодівлі свиней та биків. Утім, загалом дрібні та середні фермери переорієнтовуються на вирощування соняшнику, сої та інших культур, попит і ціни на які відносно стабільні. «Навесні пшеницю продавали по 2100 грн за тонну, а тільки-но розпочалися жнива, закупівельна ціна впала до 1200 грн. Хіба такі коливання нормальні?» – ставить риторичне запитання фермер Юрій Свириденко.

ДURA LEX

У центрі. Набирає обертів так звана земельна реформа. Нещодавно президент Віктор Янукович підписав Закон «Про державний земельний кадастр». Експерти прогнозують, що восени Верховна Рада ухвалить ще один важливий документ – Закон «Про ринок землі», який уряд уже подав на розгляд народних депутатів. Імплементація цих нормативних актів означатиме зняття мораторію на продаж сільськогосподарських ділянок у країні. Пов’язані з цим ризики та можливості Тиждень аналізував ще в березні. Прем’єр Микола Азаров очікує, що прийняття згаданих вище законів сприятиме залученню інвестицій до вітчизняного АПК. Однак такі очікування видаються надто оптимістичними щонайменше з трьох причин. Перша – 4,2 млн га сільськогосподарських угідь (десяту частину загальної площі землі цієї категорії) контролюють близько 70 компаній, і саме ці структури отримають переважне право на викуп паїв у власників після скасування мораторію (але це не означає, що хтось із бізнесменів поспішатиме скористатися ним). Друга причина – норми, підготовлені Кабміном, фактично залишають іноземних інвесторів поза земельним ринком. Зрештою, третя – держава (в особі спеціалізованої установи) отримує можливість заблокувати придбання будь-якої ділянки (навіть тими самими орендарями, які мають пріоритетне право на купівлю). Поки в Києві ріжуть нігті, у регіонах заламують пальці в умовах нормативної невизначеності.

Читайте також: На паях. Держава штучно обмежує попит на землю в інтересах великих орендарів

У полях. «Наше господарство – це сукупність паїв. Одні захочуть їх продати, інші – ні. З єдиного земельного масиву можна буде зробити решето. Як на мене, це катастрофа…» – хвилюється Сергій Шульга. За словами фахівця, жахливість ситуації полягає ще й у тому, що на зрошуваних землях неминуче виникнуть проблеми з роботою «Фрегатів» (широкозахватних поливальних машин). Адже будь-який пай (навіть вилучений із масиву, наприклад, після продажу) все одно доведеться поливати – почнуться психологічні та матеріальні конфлікти з власниками. Майже в усіх господарствах для нині орендованих ділянок підприємці склали плани сівозмін на кілька років наперед, аналогічно визначено й використання добрив. Їх корегування (а воно неминуче у разі виникнення проблем навколо самих земельних фондів) суттєво знизить урожайність багатьох культур, що може призвести до неприємних ринкових наслідків у наступні роки. Це суто фаховий погляд на ситуацію. А ось у керівників і власників фермерських господарств ще більше клопоту. «Цього року планували придбати в кредит нові комбайни та іншу техніку, однак тепер замислилися, чи потрібно інвестувати кошти в те, що, можливо, через три-чотири роки вже не знадобиться. Продаж землі може мати будь-які наслідки», – каже Степан Гуменюк. Однак не втрачає оптимізму: «Радилися з синами, що робити в цій ситуації, то я сказав, що їздитимемо на комбайні на рибалку. Аби лише не було гірше, ніж є». «Катюша» – це середнє господарство за місцевими мірками, в обробці – до 2 тис. га орендованої землі. У середовищі дрібних господарників панує песимізм. Так, Юрій Свириденко із села Каїри (Херсонська обл.) разом із кумом вирощують пшеницю, соняшник, кукурудзу та сою на 120 га орендованої землі. Коштів на її викуп не мають і навіть не уявляють, де їх узяти. «Кредити дають тільки під заставу нерухомості, – пояснює Свириденко. – Якщо у фермера немає, що закласти, то грошей на викуп землі не отримати…» Більшість дрібних і середніх господарників переконані, що держава послідовно створює умови, аби змусити їх покинути ділянки, якими цікавляться потужніші гравці. Щороку вони змушені відмовлятися від обробки частини земель чи-то через зростання витрат (на пальне, добрива тощо), чи-то через посилення фіскального тиску, чи-то після втрати державної підтримки. На Печерських пагорбах чути інше.

КОНКУРЕНТ РАДШЕ ЖИВИЙ

У центрі. «Що потрібно, щоб неухильно йти до якісного зростання чи-то в сільському господарстві, чи-то в промисловості? Передусім розв’язати руки успішним організаторам виробництва, справжнім господарям. Дати таким людям вільно працювати», – підбив підсумки доповіді, присвяченій поточній ситуації в АПК, прем’єр-міністр Микола Азаров на урядовому засіданні. Поміж іншого глава Кабміну сформулював таке завдання: «Всіма засобами сприяти пришвидшенню технологічного оновлення, яке намітилося. З продукцією наших передових господарств не соромно… виходити на європейський ринок». Потрібно визнати, що Микола Янович має рацію. За даними НБУ, в січні – травні 2011-го експорт продукції АПК з України перевищив (!) $1 млрд. Утім, передчасно оцінювати такий факт однозначно і позитивно, адже на внутрішньому ринку третій рік поспіль спостерігається випереджальне (порівняно з іншими товарами) подорожчання харчових продуктів. Хай там що кажуть про «спекулятивні змови», а держрегулювання експорту-імпорту, зокрема, зернових викликає безліч запитань. І проблема не лише в тому, хто монополізував цей сегмент, про що багато писали ЗМІ. Дмитро Боярчук, виконавчий директор Центру соціально-економічних досліджень «CASE Україна», звернув увагу на принципово інший аспект. В Україні ціни на продукти на 70–80% залежать від врожаю: якщо він хороший, тоді й вартість молока, м’яса тощо залишається прийнятною для споживачів. Однак уже кілька років поспіль в умовах подорожчання продовольства у світі в нашій країні (яка мала б від цього лише вигравати) спостерігається дивна ситуація. Наприклад, врожай 2010-го повинен був задовольнити внутрішні потреби, а надлишки експортери могли спокійно продавати. Натомість адміністративними методами було створено умови, щоб на закритті доступу до зовнішніх ринків деякі фірми заробляли надприбутки. Це дало негативний ефект: собівартість продукції АПК зросла, як і ризики, – виробники та трейдери працювали за налагодженим механізмом кредитування, однак через втручання держави 2010-го мали купу проблем. Якщо традиційно експортери укладали угоди й наперед оплачували аграріям до 70% вартості збіжжя (ті, своєю чергою, спокійно і вчасно фінансували жнива), то 2010-го зернотрейдери через «допомогу» держави відмовилися від такої схеми. За інформацією Дмитра Боярчука, підприємства АПК були змушені залучати дорогі кредитні ресурси, щоб зібрати зернові.

Читайте також: Засіки Путіна. За найбільшим експортером українського зерна маячить фігура російського прем’єра

У полях. Оцінки Центру соціально-економічних досліджень «CASE Україна» підтвердилися «польовим дослідженням» Тижня лише частково. Монополізацію експорту зернових усі виробники оцінили однозначно негативно: мовляв, перекупники залишилися ті самі, але те, що їм довелося працювати під одним «дахом», призвело до зниження цін фактично на всіх рівнях виробничо-експортного ланцюжка. За таких обставин кредитування фермерів частково призупинилось, а в більшості випадків було переорієнтоване на інші культури, зокрема соняшник і сою. Завдяки цьому господарства уникнули ускладнень із обіговими коштами, але отримали проблеми з чиновниками, які намагалися і намагаються примусом домогтися дотримання норм обробки землі та уникнути порушення сівозмін. Більшість великих господарств спокійно вийшли із ситуації, тоді як дрібні та середні фермери були змушені збільшити, так би мовити, представницькі витрати… А ось про розрекламоване Миколою Яновичем «технологічне оновлення» представники реального сектору говорять із усмішкою крізь сльози. Коли ноу-хау дістаються до наших сіл, виникають анекдотичні ситуації. Так, на Херсонщині кілька років поспіль зростають обсяги виробництва овочів за технологією крапельного поливу. Всі фермери переконані у високій рентабельності такого методу, що дає змогу багатьом утримуватися на плаву в умовах нестабільності цін на зерно. Але… почалися сутички із місцевими селянами. Річ у тім, що найбільшою загрозою для овочів є град, а перешкодою для крапельного поливу – дощі, які призводять до швидкого зростання сосняків, що знижує технологічну ефективність. Кілька великих господарств у Каїрах взяли на озброєння градобійні гармати. А селяни помітили, що постріли по хмарах «рятують» від дощів цілі райони. Наслідок – падіння врожайності в приватному секторі та в інших фермерів: зерно, соняшник і навіть картопля вигоряють на сонці. Власники градобійних гармат переконані, що їхні постріли не шкодять сільському господарству, і з допомогою вчених-розробників навіть переконували в цьому населення – безрезультатно. Місцеві чиновники намагаються дотримати нейтралітету і не вдаються до заборон. Соціальне напруження зростає, адже фермери, чиї землі потерпають від спеки, переформулювали питання таким чином: чи не є такі градобійні гармати зброєю недобросовісної конкуренції, зокрема й за земельні масиви?

Про «розв’язані руки» та умови для «вільної праці» реальних господарників не запитуємо. Вони самі починають про це говорити. У липні з райдержадміністрацій надійшло усне, але дуже переконливе розпорядження обов’язково укладати трудові угоди з комбайнерами, трактористами та іншими найманими робітниками, навіть із тими, які працюватимуть лише день-два. «Поденна робота без офіційного оформлення – поширена практика, – каже Володимир Циганов. – Люди домовляються щодо зарплати, ось і всі процедури». Причини, які зумовлюють такі відносини, зрозумілі: бюрократія та високі податки. Але на певному рівні організації виробництва спокій стає для власників дорожчим за тотальну економію на відрахуваннях із фондів оплати праці… «Ми зареєстровані як ТОВ, у нас працюють 370 осіб, і за кожного сплачуємо податки та соціальні відрахування, – пояснює власник ТБ «Україна» Сергій Невмивако. – У середньому на кожен гектар землі податкове та соціальне навантаження становить 1200 грн, у той час як бюджетний тягар фермерів, пов’язаних із нелегальними працівниками, значно менший – 28 грн у розрахунку на гектар землі».

Висновок:Схоже, оптимізм прем’єра Миколи Азарова щодо ситуації у вітчизняному АПК – результат враження від візитів до взірцево-показових великих господарств. Наявне держрегулювання (орієнтоване на інтереси окремих переважно трейдерських структур) не стимулює загального розвитку виробництва.

Читайте також: Гуртовий базар Присяжнюка. Державні інвестиції в гуртові аграрні базари освоюють фірми, причетні до бізнес-минулого міністра АПК

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.