Економіка

  ▪   Володимир Панченко ,   Наталія Резнікова

Економічний курс на протидію сепаратизму

Як виникають передумови сецесії і як держави здатні їм запобігати
Матеріал друкованого видання
№ 36 (668)
від 2 вересня

Економічний корисливий інтерес (разом із перспективними або обіцяними здобутками в майбутньому) — єдине істотне й легітимне підґрунтя для просування незалежності на будь-якій території. Сепаратистські політичні спільноти виникають тоді, коли частина населення вбачає відокремлення економічно вигідним. Тобто загалом легітимність руху за незалежність базується на низці економічних чинників, як-от частка регіону в національному доході, абсолютний рівень його розвитку, торгівля з рештою країни, чисті потоки капіталу з іншими регіонами та фіскальна автономія.


Сприятливі комбінації цих чинників визначають імовірність появи й шанси на успіх націоналістичного і/або сепаратистського руху. А тому культурні, історичні й етнічні зв’язки (так званий романтичний націоналізм), не підсилені економічним стимулом, ніколи не є достатньою умовою для утвердження самодостатніх сепаратистських рухів.

 

Читайте також: Хто не заховався, той і винен


У західній літературі виділяють чотири послідовні етапи сепаратистського руху, кожен із яких є визначальною перешкодою, яку треба подолати: самовизначення регіональної групи; колективні дії в регіоні; детермінанти підтримки сепаратистів; реакція держави, до складу якої належать суб’єкти-сепаратисти.


На кожному етапі економічні міркування відіграють основоположну роль у визначенні того, чи зможуть незалежницькі амбіції прогресувати. На початкових етапах самовизначення регіональної групи наявність значних природних ресурсів або належних трудових навичок дає громадянам змогу усвідомити загальні інтереси, що, зрештою, формує спільну ідентичність. Коли на периферійних територіях поширюється думка, що тут отримують менше вигод, які надходять від центральної влади, ніж можливі від очікуваних, це сприятиме подальшому самовизначенню групи.

збільшення економічної інтеграції має тенденцію до посилення сепаратизму, хоча самі сепаратистські преференції можуть бути мотивовані й неекономічними міркуваннями


Підтримка сепаратизму на визначальному третьому етапі також має глибокі економічні корені. Вона зазвичай надходила спочатку від представників середнього класу, приватного сектору й сфери послуг. Їх поєднує переконання в тому, що особистий добробут не має прямої залежності від зв’язків із центральним урядом або з іншими територіями країни. Тому вони розглядають свою участь у багатонаціональній державі як таку, що внутрішньо суперечить природі і є серйозною перешкодою для повноцінного розвитку їхньої групи. Натомість індустріальні й сільськогосподарські робітники менш чутливі до сепаратистських настроїв, оскільки їхня праця, її якість і віддача пов’язані зі спільними національними ринками й масштабом економіки, а також періодичною прямою підтримкою від держави. Тому кожна конкретна група керується власним корисливим інтересом у питанні незалежності. Відтак громадяни зажадають відокремлення тільки тоді, коли відчують особисту вигоду. До того ж додатковими детермінантами підтримки сепаратизму є наявність регіональних політичних партій, певний рівень децентралізації, а також уявлення про слабкість держави, до складу якої належать сепаратистські регіони. Такі уявлення чи висновки можуть бути породжені конфліктом, слабким керівництвом або економічною кризою.


А реакція держави (четвертий етап) на сепаратистські вимоги залежить від передбачуваних економічних наслідків можливого відокремлення однієї частини держави. Вона може вдатися до жорсткої відсічі сепаратизму або навпаки полегшити досягнення незалежності. Є й «середній» варіант із пропозицією сприятливішої політики щодо рівня фіскальної та політичної автономії, стимулів для лідерів сепаратистів і/або виборців. Але держава завжди (або принаймні часто) має змогу застосувати силу з усвідомленням того, що вона також має власну ціну. Остаточне рішення залежатиме від відносної ціни підтримки єдності держави.

 

Читайте також: Увімкнути інстинкт виживання

 

Є й позиція, що сепаратистські рухи не випливають з економічних мотивів і що економічні умови не впливають на сепаратизм. Такі висновки здаються необґрунтованими щонайменше з двох причин. По-перше, рівень доходу на душу населення не є індикатором для визначення «економічної мотивації». Навіть якщо сепаратистів зацікавлювали лише матеріальними міркуваннями (скажімо, збільшенням майбутніх доходів через сецесію), поточний дохід на душу населення навряд чи продемонструє цю мотивацію. Натомість слід оцінювати очікувані ефекти, які матиме сецесія на дохід на душу населення, тобто на очікувану різницю між доходом на душу населення в регіоні до й після сецесії. Наприклад, у дослідженнях західних учених зазначено, що більшість людей у регіоні може віддати перевагу сецесії з економічних причин, якщо вони очікують на зміни в політиці державних видатків і перерозподілу доходів (бюджетно-податкова політика) відповідно до їхніх очікувань одразу після реалізації сецесіоністської стратегії. За таких умов більшість людей нададуть перевагу сецесії, перебуваючи й у багатшому регіоні, й у менш заможному. Тож першочергового значення для прихильників сепаратизму набувають очікувані зміни в податковій політиці та політиці перерозподілу, які залежать від різниці між середнім доходом і середнім доходом до й після сецесії.


По-друге, можна вважати, що основні мотиви сепаратистів не є економічними, хоча й зазнають сильного впливу економічних умов господарювання в країні / регіоні. Важливого значення набувають і так звані граничні ефекти: так, мешканці регіону можуть захотіти відокремитися з суто культурних / мовних причин, хоча це може зменшити дохід на душу населення. Але очікуване зниження доходу на душу населення може бути більшим або нижчим залежно від економічних умов. Наприклад, в умовах зростання впливу протекціоністських інструментів на міжнародну економічну політику, в умовах установлення високих тарифних бар’єрів і прихованих форм нетарифного регулювання міжнародної торгівлі сецесія може перетворити невеликий регіон на дуже бідну й навіть нежиттєздатну автаркічну економіку, натомість у світі високої міжнародної відкритості й вільної торгівлі економічні витрати на сецесію будуть набагато меншими. Отже, збільшення економічної інтеграції має тенденцію до посилення сепаратизму, хоча самі сепаратистські преференції можуть бути мотивовані й неекономічними міркуваннями.

 

Читайте також: Зменшення облікової ставки: покаянне пом’якшення

 

Складові економічного механізму протидії сепаратизму й іредентизму в Україні включають чотири категорії: верховенство права (захист прав власності, ефективність судової системи, урядова сумлінність); обмеження уряду (податковий тягар, державні витрати, фіскальне здоров’я); регуляторна ефективність (свобода бізнесу, свобода ринку праці, монетарна свобода); відкритість ринків (свобода торгівлі, свобода інвестицій, фінансова свобода). Економічний механізм протидії сепаратизму й іредентизму в Україні має базуватися на принципах економічної самостійності, економічної відповідальності та економічної рівноправності суб’єктів господарювання в усіх регіонах України.


Тригерами сецесіоністських процесів економічної та соціальної природи стає також обмеження свобод підприємницької діяльності. Бюрократія, корупція, зарегульованість дозвільних процедур можуть сприяти відцентровим тенденціям. Якщо ж вони супроводжуються обмеженням інвестиційної свободи (недостатньо забезпечені умови для залучення вітчизняних та іноземних інвестицій), слабким захистом прав власності (низький рівень захисту майнової та інтелектуальної власності, суперечливість законодавства, неефективність судової системи, бюрократія, рейдерство), то ризики сецесіонізму зростають. Неефективність банківської системи, нерозвиненість фондового ринку, високі фінансові ризики, недоступність кредитних ресурсів для суб’єктів, які населення сприймає як обмеження фінансової свободи, також зменшують консолідаційну здатність центру.


Визнаючи, що Україна є малою відкритою економікою з відповідними масштабами внутрішнього ринку, що чинить тиск на економічну безпеку, актуалізується питання диверсифікації її інвестиційного портфеля з метою мінімізації циклічних і секторальних ризиків. Акцент на створенні сприятливих умов для залучення внутрішніх і зарубіжних інвестицій уже в середньостроковій перспективі уможливить входження України на ринки третіх країн як інвестора, що вимагатиме виваженої регуляторної політики держави, яка відіграватиме роль консолідатора регіонів.


Продукування конкурентного набору політик і розробка нормативно-правової бази регулювання міжнародних торговельних та інвестиційних відносин, що є обов’язком державного апарату, уможливить реалізацію конкурентоспроможної виробничо-економічної і маркетингової стратегій із забезпеченням системи мотивацій, чого не можна досягти на рівні регіонів. Ефективність державної регуляторної політики з позицій економічної безпеки дасть змогу забезпечити зниження капітальних витрат і ризику в разі створення нових потужностей; придбання джерел сировини або нової виробничої бази; розширення наявних виробничих потужностей; реалізацію переваг дешевих чинників виробництва; можливість уникнення циклічності або сезонної нестабільності виробництва; пристосування до процесу зменшення життєвого циклу продукції; підвищення ефективності функціонування маркетингу; освоєння нових каналів торгівлі; можливість проникнення на конкретний географічний ринок; вивчення потреб; набуття управлінського досвіду на нових ринках; пристосування до країни, яка приймає капітал. Утім, інвестиції за кордон можуть бути використані не тільки для освоєння ринку країни, що приймає, а й із метою подальшого виходу на ринки сусідніх до неї країн або окремих регіонів. Окреслене сприятиме підвищенню ролі держави як консолідатора регіонів України й мінімізує економічні причини сецесіоністських настроїв у суспільстві. 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.