Економіка

  ▪   Олександр Крамар

Ані свободи, ані хліба

Фото: Belta.by
Зорієнтована Лукашенкою на кооперацію з Росією білоруська економіка зайшла в глухий кут
Матеріал друкованого видання
№ 33 (665)
від 12 серпня

Нинішні вибори в Білорусі, які вперше за час її незалежності супроводжувалися справді масштабними протестами, проходили на тлі значного погіршення економічної ситуації в країні. Воно виявилося ще з початку року: уже в січні ВВП просів на 1,8%, обробна промисловість утратила 5%. Причому найглибший спад простежувався в нафтопереробці й хімії, які страждали від чергових конфліктів із Росією щодо обсягів й рівня преференцій на енергоносії в умовах спаду світових цін на них та погіршення фінансових показників у самій РФ. А великі й середні підприємства Білорусі вже за І квартал зазнали сумарних збитків в еквіваленті $2,6 млрд. У березні сталося суттєве знецінення національної валюти.


Оскільки в країні, на відміну від більшості інших держав, не запроваджувалися обмеження через коронавірус, то навесні різкого погіршення економічної ситуації не відбулося. А показники в травні-червні були навіть дещо кращими, аніж на початку року. Однак через скорочення попиту на основному для Білорусі російському ринку та світовий спад цін на нафту й газ відновлення виявилося неможливим. Загалом за I півріччя валютні резерви зменшилися на 6,4%, ВВП країни скоротився на 1,7%, промислове виробництво — на 3,1%, а експорт товарів — на 19,4%. Станом на 1 липня державний борг зріс на 17,5% порівняно з початком року. Причому його левову частку становить зовнішній — $18 млрд, — який зріс на понад $1 млрд.

 

Читайте також: Нове місце під сонцем


Зниження цін на енергоносії на світовому ринку погіршило, а то й нівелювало вигоди від пільгових російських цін на енергоносії. У ІІ кварталі 2020 року ціна газу для Білорусі чи не вперше за останні десятиліття виявилася навіть вищою за середню вартість імпорту блакитного палива українськими компаніями ($127 та $118 за 1 тис. м3 відповідно). Але й у І кварталі його ціна для білоруської економіки уже не забезпечувала суттєвих переваг порівняно із сусідніми країнами, які купували паливо на ринкових умовах. Наприклад, Україні його імпорт обходився в середньому лише в $157 за 1 тис. м3 (при білоруських $127), а в деяких європейських країнах газ продавався ще дешевше. Це позбавило енергетично неефективну економіку Білорусі основної конкурентної переваги, на яку роками робив ставку Лукашенка, ідучи на поступки Росії й навіть віддавши їй повний контроль над ГТС наприкінці 2011-го.

 


Ситуація в банківсько-фінансовій сфері країни доволі складна. Щоб пожвавити економіку та підтримати національний бізнес, Нацбанк у липні знизив ставку рефінансування до 7,75% річних, однак вона залишається навіть вищою, ніж в Україні (6%). При цьому рівень доларизації білоруської економіки з часів гіперінфляції зостається надзвичайно високим. Приміром, депозити населення в іноземній валюті становлять 72,7% від загального обсягу. А на кризові тенденції цьогоріч вкладники відреагували значно нервовіше, ніж в Україні. Лише упродовж ІІ кварталу 2020 року валютні депозити зменшилися на 14% навіть у перерахунку на білоруський рубль, попри те, що останній, своєю чергою, значно знецінився.


Вимушена неповна зайнятість в країні, навіть за офіційними даними, останнім часом зросла вчетверо. Погіршення економічної ситуації стало однією з ключових причин невдоволення ситуацією в країні працівників навіть державних підприємств, які вперше за багато років наважилися на демонстративний виступ. Недарма світові ЗМІ облетіли новини про те, що в Білорусі відбулися страйки на низці підприємств, навіть попри залякування з боку адміністрації. Лунали заяви й про загальнонаціональний страйк.

Станом на 1 липня державний борг Білорусі зріс на 17,5% порівняно з початком року. Причому його левову частку становить зовнішній — $18 млрд, — який зріс на понад $1 млрд


У країні все виразнішою стає криза російськоорієнтованої моделі розвитку. Адже із середини 1990-х білоруська економіка розвивалася за рахунок ініційованого Лукашенкою паразитування на російській. А вона, своєю чергою, живилася з активного розпродажу національних багатств, передусім енергетичних. Проте перебування в складі Митного союзу та збереження багатьох преференцій у торгівлі з РФ не дало очікуваних переваг навіть порівняно з Україною, яка прямувала іншим шляхом.


Якщо проаналізувати, як змінилися економічні показники Білорусі й України з 2011 року (відколи перша стала членом Митного союзу та активізувала інтеграцію в рамках Євразійського Союзу, а Україна відмовилася це робити), то виявляється, що сподіваних переваг Мінськ так і не отримав. Наприкінці 2011-го країна також остаточно здала Газпрому власну ГТС. Натомість Україна відстояла свою ГТС, відмовилася від імпорту російського газу й водночас знизила його споживання — на відміну від усе ще надміру залежної від цих енергоресурсів Білорусі.

 


Тому, попри спроби паразитувати на російському ринку та преференційних умовах отримання енергоносіїв, стагнація в білоруській економіці — й особливо в промисловості — триває майже десятиліття (порівняно із 2011 роком ВВП на одного жителя країни зріс усього на 4,9%). Водночас Україна наростила виробництво (приріст ВВП на одного жителя без окупованих територій становить 7,1%), і це незважаючи на майже повне згортання торгівлі з Росією та перехід на ринкові ціни енергоносіїв. Причому в 2018–2019 роках зростання економіки Білорусі усе відчутніше відставало від українського.


Хибність обраної два десятиліття тому ролі російського сателіта почало усвідомлювати навіть керівництво країни, однак кардинально змінити курс неможливо. У листопаді 2019 року Лукашенка заявив, що «негативний торговий баланс у нас із Росією під $9 млрд. І де мені взяти ці гроші? Покриваємо на інших ринках… Нам щороку підсовують нові умови. Як наслідок, ми постійно щось в економіці втрачаємо, втрачаємо й втрачаємо. Вибачте, на біса комусь потрібен такий союз?!»

 

Читайте також: Африканські горизонти


Однак проблема не тільки в цьому. Модель кооперації із Росією повністю вичерпала себе. Із 2011 року, коли було створено Митний союз із РФ, експорт Білорусі не лише не зріс, а навіть зменшився. До Росії поставки білоруських товарів зросли менше, ніж до України, хоча наші країни й не належать до одного митного чи економічного утворення. Динаміка зростання доходів населення Білорусі впродовж останнього десятиліття теж значно відстає від української. Якщо в Україні з початку 2011-го й до початку 2020-го середні зарплати (в перерахунку на євро) зросли на 90%, то в Білорусі — лише на 40% (див. «Середня зарплатня в Білорусі та Україні»). Її зовнішня заборгованість останнім часом зростала швидше, ніж в Україні, а на одного жителя нині є вже вищою.


Лукашенка задекларував мету: перевести країну на формулу експорту за принципом «третина-третина-третина» — це коли по рівній частині поставок припадатиме на Росію (з іншими членами Євразійського Союзу), Європейський Союз та решту країн світу. Давно декларує він і захист внутрішнього ринку від імпорту (зокрема, і російського). Однак у реаліях союзу з РФ ці процеси відбуваються зовсім інакше, адже виплеканий за останні десятиліття рівень економічної залежності від Росії настільки суттєвий, що втілити ці ідеї Лукашенкові вельми складно.

 


Ба більше, частка РФ в експорті білоруських товарів навіть зросла (із 35% 2011 року до понад 40% 2019-го). А особливістю продажів до ЄС, та й узагалі за межі Євразійського союзу, є те, що переважають товари, які за нормальних умов (не преференційних з боку РФ) країна не зможе виробляти за конкурентоспроможними цінами. Так, найбільші доходи від експорту Білорусь отримує завдяки нафті й нафтопродуктам: саме вони забезпечили левову частку збуту до Євросоюзу.


Плани щодо диверсифікації джерел постачання нафти на білоруські НПЗ виявилися поки що лише інструментом у грі з Росією за отримання вигідніших умов. Перший танкер з американськими вуглеводнями для нафтопереробних заводів країни прибув у порт Клайпеди 5 червня, однак левова частка сирцю й далі надходить із РФ.

 

Читайте також: Стартер для економіки


У середині 1990-х залежність Білорусі та України від російського ринку були приблизно зіставними. Однак якщо остання в процесі болючої диверсифікації економіки наразі фактично повністю позбулася залежності від російського ринку збуту та переорієнтувала поставки енергоресурсів, то Білорусь дедалі міцніше прив’язувала себе до економіки РФ в обмін на продовження сумнівних ілюзій економічної стабільності та збереження своєї частки в російській нафтогазовій ренті. Тепер Мінськ опинився в пастці.


Та найголовніше, що стагнація й відсутність перс­пектив за нинішньої ситуації в самій російській економіці, а також зростання прагнень керівництва РФ обмежи­ти преференції для білоруської економіки (принаймні до повної відмови її від суверенітету) прирікають її на повний занепад. І вихід із цієї пастки для Білорусі пролягає лише через болісний, навіть шоковий, але безальтернативний вихід із російськоорієнтованої моделі розвитку. 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.