Економіка

  ▪   Костянтин Паливода
  ▪   Президент банку «АРКАДА»

Дволикий долар США

У чому секрет значущості американської валюти для української економіки
Матеріал друкованого видання
№ 26 (658)
від 24 червня

Специфіку неофеодального суспільства сучасної України характеризує те, що в нашій країні має сенс тільки та виробнича діяльність, результат якої передбачає придбання безготівкових і готівкових доларів США, тобто певної кількості грошових засобів збереження скарбів. Усе інше (як-от збільшення капіталізації власного бізнесу) — це лише марна трата коштів, сил і часу. Водночас принципово важливо тримати свої долари там, де про них не дізнається і де до них не дістанеться українська держава. Тому значна частина операцій із придбання доларів відбувається на тіньовому ринку. А через боротьбу держави з «тінню» безготівкова гривня є не найзручнішим інструментом безпечного придбання доларів США з метою їх подальшого збереження. Значно зручніша для цього гривня готівкова. Тому її в Україні цінують вище за безготівкову (Див. Тиждень, № 14–15).

 

Водночас коли держава запровадила систему валютного контролю й установила тотожність ціни на готівкову й безготівкову гривню, це спричинило появу у грошовому обігу країни подвійного прояву закону Коперника–Грешема. Насамперед ідеться про валютну пару готівкова — безготівкова гривня, де готівкова недооцінена («хороша») валюта, а безготівкова переоцінена («погана»). А також про валютну пару долар США — гривня, де перший недооцінена валюта, а друга переоцінена. Відповідно до закону Коперника–Грешема, власники безготівкової гривні за першої нагоди обмінюють її на готівкову. Переважно це роблять для того, щоб потім обміняти готівкову гривню на долари США (готівкові чи безготівкові). Згідно з дією закону Коперника–Грешема гривня безперервно знецінюється щодо товарної маси. Час від часу це спричиняє значну девальвацію гривні щодо долара. До речі, за останні майже 20 років ціни виробників промислової продукції та споживчі ціни зросли значно більше, ніж курс долара США до гривні. Водночас привертає увагу те, що найбільше зростання цін відбувається в промисловості, де платежі здійснюють зазвичай із використанням безготівкової гривні, яка є «найгіршою» з місцевих валют, а тому обертається з найвищою швидкістю. Водночас у сфері виробництва і збуту споживчих товарів, де поряд із безготівковою гривнею як засіб платежу активно використовують готівкову, яка «краща» й тому обертається з меншою швидкістю, ціни зростають значно менше й повільніше, ніж у промисловості. (Див. Зростання цін виробників промислової продукції, споживчих цін і курсу долара США).

 

 

 

Долар — усьому голова

 

Але долар США в Україні є не тільки основним засобом збереження скарбів, а й переважним засобом сплати імпорту. Його часто використовують для грошових розрахунків, а ще частіше — як валюту контракту. Тому девальвація гривні, яка час від часу відбувається в Україні, щоразу стає основним фактором значної зміни не тільки загального рівня цін в Україні, а і співвідношення цін на різні товари та послуги. Так, після кожного стрибка курсу долара США ціни (у гривні) на імпортні товари різко зростають (зазвичай більше, ніж зростає валютний курс, бо імпортери страхуються на випадок подальшого зростання курсу іноземної валюти). Оскільки вітчизняне виробництво товарів передбачає використання значних обсягів імпортних матеріалів, то ціни на вітчизняні товари, призначені для внутрішнього ринку й експорту, незабаром також починають зростати.

 

Читайте також: Тотальний фальстарт

 

Оскільки доходи абсолютної більшості кінцевих покупців (домашніх господарств) збільшуються не так швидко, як зростає під час девальвації курс долара США, обсяги продажу в імпортерів і місцевих виробників (зорієнтованих на внутрішній ринок) на певний час різко зменшуються. Згодом імпортери, переконавшись, що валютний курс стабілізувався, змінюють свої ціни відповідно до поточного курсу, тобто дещо знижують їх (трохи пізніше вони знову почнуть їх збільшувати). Спочатку це ненабагато покращує стан справ з обсягами продажу імпортних товарів. Тому впродовж певного часу після девальвації гривні обсяги реалізації імпортних товарів залишаються на суттєво нижчих рівнях. Інший підхід у місцевих виробників, зорієнтованих на внутрішній ринок. Після збільшення ціни на свою продукцію відповідно до зростання цін на імпортні складові вони стають перед вибором. Місцеві виробники можуть збільшити ціни на власну складову у своїй продукції пропорційно до зростання курсу валют із подальшим більш ніж імовірним падінням продажів власної продукції і втрати своєї частки ринку. Або вони за змогою можуть залишити незмінними ціни на власну складову й так мінімізувати падіння. Зазвичай вітчизняні виробники обирають шлях збереження або мінімального збільшення ціни власної складової. Звісно, того самого вони вимагають і від своїх місцевих постачальників. Як наслідок, ціни на продукцію місцевих виробників у перерахунку офіційного курсу гривні до долара США стають дещо нижчими, ніж ціни на аналогічну продукцію, яку виробляють у країні, у якій українські грошові засоби збереження скарбів є національною валютою.

 

У масштабах усієї економіки України ціну власної складової вітчизняних виробників у ціні їхньої продукції врешті-решт визначають сукупні витрати на виплату заробітної платні з усіма нарахуваннями, податками і зборами; іншими податками на користь держави (насамперед ПДВ); нарахованою амортизацією та витратами, пов’язаними з необхідністю сплати корупційного «податку». Потреба в грошах для його сплати має бути задоволена повністю, вчасно й безумовно, бо дуже часто це стає питанням життя певного бізнесу. Величина витрат, пов’язаних із нарахуваннями на заробітну платню, витратами на податки і збори зазвичай мінімізується через операції на тіньовому ринку. Витрати, пов’язані зі сплатою заробітної платні, мінімізуються частково через операції на тіньовому ринку, частково через спроби «заморожування» рівня оплати праці, частково через затримку й несвоєчасну її виплату. Потребу в забезпеченні нарахованої амортизації відповідними грошовими накопиченнями зазвичай ігнорують як несуттєву й неважливу, тому оренда нерухомості в нашій країні може коштувати дуже мало.

 

Читайте також: Гривня в облозі ризиків

 

Надалі завдяки дії закону Коперника–Грешема через безперервне знецінення переоціненої гривні (насамперед безготівкової) місцеві виробники поступово підвищують ціни на свою продукцію. До того ж вони перебувають під тиском ринку праці, а тому змушені поступово збільшувати заробітну платню своїм робітникам і відповідно до збільшення витрат знову піднімати ціни. Як наслідок, ціни на продукцію місцевих виробників, виражені в доларах, США починають зростати.

 

Біг-мак як дзеркало української економіки

 

Зазвичай одночасно зі зростанням товарних цін відбувається певне збільшення гривневої грошової маси. Відповідно до цього зростає сукупна платоспроможність покупців іноземної валюти. Попит на долари США в Україні формують не тільки імпортери, а й накопичувачі грошових засобів скарбів. Коли на тлі чергового падіння світових цін на українські сировинні товари трапиться щось таке, що здатне спровокувати власників вільних обсягів гривні і фінансових активів, що в ній номіновані, до обміну на грошові засоби збереження скарбів, лінійне зростання попиту на долари США перетворюється на зростання по експоненті. Звичайно, з цього моменту ризики нової девальвації гривні починають стрімко зростати. Водночас якщо Нацбанк і Мінфін штучно стискають грошову масу і за рахунок цього сповільнюють зростання цін, то внаслідок гострої нестачі засобів платежу згортається велика кількість бізнесів, що насамперед спричиняє вихід із ділового обігу значної частини платіжних засобів, які відразу прямують на ринок засобів збереження скарбів. Якщо на додачу до цього відбувається штучне зниження офіційного курсу долара США (як це було, наприклад, улітку 2008 року, проте не тільки тоді), збитків зазнають іще й експортери. Звісно, найбільше шкоду отримують дрібні експортери. Коли українські виробники згортають свій бізнес, то намагаються вилучити з нього якомога більше грошей, що спричиняє збільшення обсягів гривневої маси, призначеної для обміну на якісь засоби збереження скарбів. Урешті це знову призводить до значного зростання сукупного платоспроможного попиту на долари і збільшення ризиків девальвації гривні.

 

Зазвичай ціни на продукцію українських виробників, зорієнтованих на внутрішній ринок і виражені в доларах, не встигають піднятися до докризового співвідношення між цінами на тотожні товари, виготовлені відповідно в Україні і США, як починається нова валютна криза. Відбувається це з декількох причин. Зокрема, зі зростанням цін у гривні посилюється дефіцит безготівкової гривні як основного засобу платежу, перед яким (дефіцитом) постійно постають українські товаровиробники. Також гальмує зростання цін на вироби вітчизняних виробників недостатній платоспроможний попит із боку місцевих споживачів. Усе це тільки наслідки того, що долар у нашій країні є не лише головним платіжним засобом для імпортних товарів, а й головною метою економічної діяльності та основним засобом збереження скарбів. Хоч би яким великим було збільшення обсягу безготівкової гривні, більшість грошової маси все одно буде спрямовано не в торгово-промислову сферу, а на валютний ринок. Тому грошей, що обслуговують виробництво й торгівлю, завжди бракуватиме. Унаслідок усього цього ціни на різні товари й послуги зростають нерівномірно: на імпортні товари й послуги вони збільшуються не менше, ніж курс долара США; досить швидко зростають ціни на товари, що експортуються; а товари  місцевих виробників зростають у ціні помітно менше і значно повільніше. Таке явище є наслідком суто українських реалій, воно не залежить ані від рівня інфляції в США, ані від ситуації на світових валютних ринках.

 

Читайте також: Зменшення облікової ставки: покаянне пом’якшення

 

Із початком нової валютно-грошової кризи цикл зростання цін повторюється знову, але стартує він уже в умовах збільшеного порівняно з минулим разом розриву між вираженими в доларах США цінами на продукцію українських виробників,  зорієнтованими на внутрішній ринок, і цінами на аналогічні товари американських підприємців. Саме тривала тенденція до значного і сталого зростання курсу іноземної валюти, насамперед долара США, має своїм наслідком відповідне зростання купівельної спроможності долара США на українському товарному ринку й відповідне зниження купівельної спроможності національної валюти країни. Як наслідок, ціни на той самий товар, розраховані в якійсь одній грошовий одиниці засобу платежу, мають такі різні кількісні значення для України і США.

 

Найвідомішим прикладом цього є ситуація з різницею цін на Біг-мак: типовий бургер із McDonald’s, який у січні 2020 року в США коштував $5,67, а в Україні $2,38 у перерахунку за офіційним курсом НБУ, що тоді становив 23,99 гривні за один долар США. Лондонський тижневик The Economist розпочав розраховувати індекс Біг-мака для України у травні 2004 року. Тоді в Україні і США він коштував $1,37 і $2,90 відповідно до тодішнього курсу НБУ, який становив 5,3 грн за $1. За цей час у США гамбургер подорожчав на 95,5%, а в Україні його ціна в доларах США зросла тільки на 73,7%, тобто різниця між цінами Біг-маків в Україні і США за ці роки збільшилася. Водночас якщо влітку 2008 році перед самою девальвацією гривні ціни на Біг-мак у США перевищували ціни на цей бургер в Україні в 1,68 раза, то в 2013-му (перед черговою девальвацією) в 1,94 раза, а в 2019 році вже в 2,38 раза. (Див. Динаміка цін на Біг-мак в Україні і США.)

 

 

Випадок із Біг-маком — один із найяскравіших прикладів того, наскільки далеким від реальності після скасування золотого стандарту стало припущення щодо наявності паритету купівельної спроможності (ПКС) різних валют. Проте ситуація на українському ринку праці значно більше відповідає гіпотезі ПКС, аніж ситуація з Біг-маком. Так, незважаючи на всі економічні негаразди рівень середньомісячної заробітної платні в української промисловості (в перерахунку за поточним курсом НБУ) зріс із $42,18 у 1999 році до $491 у 2019-му, тобто більш ніж у 10 разів. Якби імміграційна політика європейських країн була сприятливішою до українських заробітчан, ніж вона є, то доларове вираження заробітної платні в нашій промисловості, мабуть, був би ще вищим.

 

Звісно, через постійне придушення цін (у доларах США) на вироби вітчизняної промисловості зростання заробітної платні в Україні не супроводжується випереджальним зростанням доданої вартості, яку виробляє один працівник. Так, із 1999 по 2019 рік номінальний ВВП країни (у доларах США) в перерахунку на одного працівника зріс тільки в 8,3 раза проти 10 разів зростання середньомісячної зарплати в промисловості. До того ж Україна на світових ринках спеціалізується переважно на постачанні робочої сили, сировини й напівфабрикатів. За таких умов важко досягти суттєвого зростання продуктивності праці в сенсі збільшення доданої вартості, яку приносить робітник своєму роботодавцеві. Але відповідно до того, що пише кембриджський професор Ха-Юн Чанґ, низький рівень продуктивності праці й невдалий вибір виробничої спеціалізації країни є провиною не працівників, а власників бізнесу, які зрештою примушують своїх працівників робити те, що їм потрібно, і так, як їм потрібно.

 

Низька рентабельність і продуктивність

 

Наразі в неофеодальній Україні власникам бізнесу потрібне не збільшення розміру додаткової вартості, яку має генерувати їхній бізнес, що можливо лише через реінвестування частини отриманих прибутків, а тільки зростання величини потоку грошей, які вони можуть вилучити з ділового обігу на свою користь. Тому українських бізнесменів зазвичай цікавлять лише такі галузі економічної діяльності, що передбачають максимально просте управління бізнесом, мінімум різноманітних операційно-технологічних процесів і за змогою зовсім не потребують розвитку складних наукомістких технологій. Кількість наявних грошей на рахунках українських підприємств, які можуть вилучити на свою користь власники цих підприємств, безпосередньо не залежить від рівня доданої вартості, яку виробляє один працівник. Тому зростання (або зниження) розміру додаткової вартості в сучасній Україні є лише побічним результатом економічної діяльності українських власників бізнесу.

 

Заробітна платня в розмірі $500 або 13,5 тис. грн (за курсом НБУ станом на червень 2020 року) за наявного в країні рівня цін — не занадто висока. Звісно, що інтереси захисту хоча б відносної безпеки й самодостатності економіки України потребують наявності у виробничих галузях країни значно вищого рівня середньої заробітної платні, але тут на заваді стає наш соціально-економічний устрій. Імміграційна політика країн Євросоюзу змушує українських власників бізнесу підвищувати працівникам заробітну платню, але система економічних відносин, якої дотримуються і впливові українські володарі засобів виробництва, і спотворений ними державний апарат, суттєво обмежує їхні можливості: у бізнесменів не вистачає для цього грошових джерел. Суттєво погіршує економічну ситуацію в Україні ще й те, що корупційний «податок» у нас визначають у доларах. Водночас зі зростанням курсу останнього кількісне доларове вираження корупційного «податку» не зменшується, тому питома вага цієї статті витрат у собівартості продукції українських виробників помітно зростає після кожної девальвації гривні.

 

Читайте також: Невиправданний оптмізм

 

Та виняткова роль, яку в Україні відіграє долар США, спричиняє (принаймні впродовж останніх 27 років) постійний дефляційний тиск на ціни українських підприємств, що є постачальниками на внутрішньому ринку. Але це значною мірою стосується тільки тих товаровиробників, які працюють у конкурентному середовищі (наприклад, McDonald’s). Інша річ — так звані «природні» монополісти, яких контролюють великі українські бізнесмени. Наприклад, попри те, що в останні роки ціни на електроенергію в нашій країні знижуються, за даними європейської енергетичної біржі Nord Pool, ціна електроенергії в об’єднаній енергосистемі України перевищує німецьку на 90,7%, французьку — втричі, шведську — в 6,3 раза, а норвезьку — в 7,6 раза. Тобто «природні» монополісти скидають із себе на інших підприємців значну частину дефляційного тиску, тому бургер Біг-мак, наприклад, у Німеччині коштує дорожче, ніж в Україні, електроенергія для бізнесу — дешевше, а заробітна платня робітників водночас вища. До речі, щодо статистики. Україна чи не єдина країна в Європі, яка не подає у Євростат інформацію щодо цін на електроенергію. Принаймні щодо інших європейських країн Євростат наводить певні статистичні дані, а про ситуацію з цінами на українському енергоринку лише повідомляє, що відомості відсутні. Складається враження, наче хтось навмисно приховує таку інформацію.

 

Але повернімося до долара. Суттєво посилений і постійно наявний попит на американську валюту, що деформує систему грошового обігу країни і є наслідком неофеодального устрою її економіки, водночас спричиняє дефляційний тиск на ціни більшості українських виробників і неухильне зростання питомої ваги витрат на сплату корупційного «податку». Закономірним наслідком цього є зниження рівня рентабельності нашого вітчизняного виробництва й насамперед виробництва, зорієнтованого на внутрішній ринок. Це робить безглуздим інвестування в промисловість України, яка постачає товари на свій внутрішній ринок. Саме тому обсяги прямих інвестицій у промисловість України досить мізерні, зате з погляду довгострокової перспективи безперечний сенс отримує в Україні збереження грошей у доларах США, бо завдяки постійному зростанню купівельної спроможності долара це забезпечує таке збільшення реальної вартості грошей, збережених у цій іноземній валюті, якого в довгостроковій перспективі не в змозі забезпечити жодний легальний бізнес, зорієнтований на внутрішній ринок сучасної України.

 

Час істини наближається

 

Долар, курс якого до інших валют світу якщо не зростає, то принаймні не знижується, — це саме те, що треба великим українським накопичувачам грошових засобів збереження скарбів, і саме те, чому вони так активно сприяють своїми діями. Зазвичай великі українські накопичувачі скарбів зберігають свої безготівкові долари на рахунках офшорних банків десь у Ліхтенштейні, на островах Кука чи деінде. Принаймні так вони думають. Хоча насправді їхні безготівкові долари США враховуються на рахунках, відкритих для цих офшорних банків у якихось комерційних банках Сполучених Штатів: ніде в іншому місці безготівковий долар не може існувати. Натомість банки Сполучених Штатів використовують ці гроші як власний кредитний ресурс, тобто надають їх у борг зокрема й різним міжнародним фінансовим організаціям і компаніям. Останні, зокрема, використовують їх і для надання позик українській державі.

 

Українська держава (насамперед Мінфін і Нацбанк) використовує ці кошти серед іншого і для штучного гальмування знецінення гривні щодо інших валют. Гроші, запозичені із закордону, витрачають насамперед на імпорт засобів споживання і придбання громадянами України грошових засобів збереження скарбів, найперше доларів США. Також за рахунок запозичень із закордону обслуговують раніше отримані позики. Завдяки тому, що девальвація в нас відбувається не частіше, ніж раз на 5–10 років, власники вільних обсягів гривні встигають обміняти свою «погану» валюту на грошові засоби збереження скарбів за більш-менш прийнятною ціною. Зрештою, схоже, що всі задоволені: підприємці й пересічні громадяни встигають без великих утрат для себе придбати засоби збереження скарбів, іноземні кредитори заробляють свої відсотки за кредитами, уряд і Національний банк мають привід певний час розповідати про стабілізацію економіки.

 

Але, ясна річ, таке щастя вічно не триватиме. Рано чи пізно постійне зростання курсу долара США до гривні, накопичення урядом боргів за кредитами із закордону, пригнічення зростання цін на продукцію більшості вітчизняних виробників, призначену для внутрішнього вжитку, перевищення темпів зростання заробітної платні над темпами зростання продуктивності праці, збільшення питомої ваги витрат на корупційний «податок» дійде до такого співвідношення своїх значень, неминучим наслідком якого стануть структурні зміни в економіці країни, після настання яких слід очікувати інших, значно жорсткіших часів, аніж зараз. Схоже, світова економічна криза, яка поволі почала розгортатися наприкінці 2019 року й унаслідок подій, пов’язаних із COVID-19, дедалі більше пришвидшує настання цього моменту.

 

В історії людства було чимало цивілізацій, у економіці яких панували товарно-грошові відносини, але не існувало відносин щодо створення й накопичення капіталу. Грошові системи всіх цих цивілізацій становили «хороші» й «погані» валюти. Так, наприклад, ще Аристофан у своєї комедії «Жабенята» скаржився, що гидкі й погано відкарбовані монети витіснили з обігу добрі старі повноцінні монети хорошої проби. Зазвичай «хороші» валюти використовували як засіб збереження скарбів, а «погані» як засіб платежу. До нас дійшло, як правило, мало зразків «поганих» валют: більшість із них повністю зносилися у процесі використання. Натомість зразків «хороших» валют на радість сучасним археологам і нумізматам збереглося багато: їх цінували, тому мало використовували й берегли — аж урешті чимало таких колишніх грошей пережило своїх власників. Так, більшість цих цивілізацій закінчили погано. Нині домінують тільки ті цивілізації, у суспільних відносинах яких утвердилися відносини капіталізму, тобто відносини щодо створення й накопичення капіталу.

 

Національна система грошового обігу дуже нестійка, якщо в ній одна й та сама валюта, не будучи переважним засобом платежу за грошовими розрахунками на внутрішньому ринку, є переважним засобом платежу за зовнішніми розрахунками й водночас переважним внутрішнім засобом збереження скарбів. Рівновага може настати тільки в разі виникнення певних умов. Є підстави вважати, що в Україні це відбудеться, наприклад, якщо в нас залишаться переважно лише орієнтовані на експорт виробництва з одночасним зменшенням кількості населення до 7–10 млн осіб. У такому разі за умови, що обсяги експорту залишаться незмінними, відбудеться зниження попиту на іноземну валюту за рахунок зменшення обсягів імпорту й кількості потенційних покупців грошових засобів збереження скарбів. Судячи з усього, принаймні за останні 25–30 років у нашій країні реалізується саме цей сценарій розвитку подій.

 

Читайте також: Не залишитися без хліба

 

Інша річ, якщо в Україні розпочнеться бурхливе зростання економіки. Воно має відбуватися за рахунок зростання не тільки випуску продукції на експорт, а насамперед за рахунок зростання виробництва, зорієнтованого на внутрішній ринок. Внутрішній ринок — це дуже важливо. Нація, внутрішній ринок якої заповнений імпортними товари, разом із контролем за своїм внутрішнім ринком втрачає також економічне підґрунтя власного існування. Але домінування місцевих виробників на внутрішньому ринку — це не єдине, що потрібно. Дуже важливим є те, що реальна рентабельність бізнесу після сплати податків має бути значно більшою за 10% у середньому на рік. Водночас має зрости населення країни мінімум до 60–70 млн осіб за рахунок припливу в Україну висококваліфікованих, дисциплінованих, працездатних і працьовитих жінок і чоловіків. Тільки тоді можна сподіватися на справжню стабілізацію курсу гривні до провідних іноземних валют за рахунок тривалого існування позитивного сальдо за операціями з продажу-купівлі іноземних «валют-укриття» внаслідок припливу інвестицій в економіку країни й насамперед  — припливу внутрішніх інвестицій. Тобто в разі пробудження й активізації купівельної спроможності, паралізованої в доларових засобах збереження скарбів через обмін останніх на гривневі засоби платежу. Готівкові й безготівкові долари США не є фінансовим активом, тому коли їх зберігати під матрацом, грошових доходів вони не приносять, а отже за умови тривалої стабілізації курсу гривні й високої дохідності в торгово-промислових галузях ці засоби збереження скарбів доведеться обмінювати на активи, які генерують регулярний грошовий дохід. Звісно, другий варіант передбачає встановлення і поширення в Україні справжніх капіталістичних відносин, що неможливо без реалізації відповідних політичних змін у нашій країні. Після того мешканці України перестануть ставитися до придбання доларів США як до головної мети економічної діяльності, а долар США перестане бути переважним засобом збереження скарбів. Так зокрема може розв’язатися проблема «поганих» і «хороших» валют — у справжній капіталістичній економіці функцію переважного засобу збереження скарбів виконують не певні валюти, а різноманітні інструменти фондового ринку: наприклад, цінні папери.

 

Але виникає запитання: із чого почати реформувати економіку? Звісно, що із заходів, які забезпечать випереджальне зростання попиту бізнесменів на безготівкову гривню як засіб платежу над загальним попитом на долари США як переважного засобу збереження скарбів. І звичайно, тільки такий випереджальний попит насправді може спричинити інтерес бізнесу до отримання прибутків, а не посилення податкового тиску держави. Річ у тім, що не може бути жодного значного, стабільного і тривалого підйому економіки, якщо тільки не стане вигідніше вкладати гроші в торгівлю й виробництво, ніж у придбання засобів збереження скарбів. Динамічний розвиток торгівлі та промисловості потребує насамперед саме засобів платежу. Звісно, зробити все це буде непросто, але можливо.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.