Економіка

  ▪   Любомир Шавалюк

Крик душі в Давосі

Про головні тенденції цьогорічної зустрічі Світового економічного форуму
Матеріал друкованого видання
№ 5 (637)
від 30 січня

Днями глобальний форум у Давосі святкував 50-річчя. Доволі кругленька дата. Можливо, саме вона надихнула організаторів та учасників на обговорення стратегічних проблем людства, а не питань найближчого майбутнього. 2030-й, 2040-й і 2050-й згадувалися небувало часто. Це стало головною відмінністю між цим форумом і попередніми. Найвпливовіші люди планети говорили про принципи. Часом у них виходило цікаво й невимушено, іноді кумедно. Бувало, їхні розповіді насторожували.

У центрі уваги були екологічні проблеми. Цьогорічна зима, що пошкодувала снігу для України, зате була щедрою на вогонь в Австралії, не залишила байдужими навіть найбільших екоскептиків. Тому в Давосі станові довкілля присвятили незвично велику частину панельних дискусій. На них обговорювали все: від окремих питань на кшталт танення льоду на полюсах, захисту тропічних лісів, відмови від пластику до глобальних проблем, зокрема як урятувати ХХІ століття.

 

Учасники екологічних дискусій були не просто «глибоко стурбовані» нинішнім станом речей, як це зазвичай буває на таких заходах. Хтось сказав, що дим від лісових пожеж в Австралії дістався аж до Чилі. Можливо, свіжі спогади про австралійське пекло визначили душевний стан учасників форуму. Бо іноді в їхніх очах можна було прочитати страх, жах, паніку. Це помітно вплинуло на тональність виступів і меседжі. Деякі доповідачі зривалися на крик.

 

Читайте також: У пошуках вдосконаленого світу

 

Найкраще вловила хвилю заходу 17-річна шведська екоактивістка Ґрета Тунберґ. Торік вона стала всесвітньо відомою завдяки своїм палким промовам на захист довкілля. Цього разу Ґрета разом із групою активістів вимагала від світових лідерів негайно відмовитися від виробництва енергії з горючих корисних копалин, тобто вугілля, нафти та природного газу. Ця вимога потужною хвилею прокотилася форумом, вплинувши на канву багатьох панельних дискусій, учасники яких мимохіть почали шукати можливі способи  досягнення цієї мети.

 

Хедлайнером форуму був Дональд Трамп. Він довго й пафосно розповідав про досягнення своєї адміністрації та рекорди зайнятості, встановлені американською економікою за його каденції. Економіка цікавить президента США більше, ніж стан довкілля. Це можна було зрозуміти ще понад два роки тому, коли він заявив про вихід Сполучених Штатів із Паризької кліматичної угоди. Цьогорічна промова в Давосі лише підтвердила такий висновок. Утім, навіть Трамп не оминув увагою проблем довкілля: на форумі він заявив, що його країна приєднається до започаткованої в Давосі ініціативи «Один трильйон дерев».

 

Читайте також: Давос. Глобальний контекст

 

Трамп наголосив на тому, що Сполучені Штати стали найбільшим виробником енергоносіїв у світі. Так, завдяки сланцевій революції за 10 років — до жовтня 2019-го — країна збільшила видобуток нафти на 130%, тобто понад удвічі. США нарощують виробництво горючих корисних копалин, хоча весь світ говорить про необхідність його зменшення. Ось вам і центральний конфлікт цьогорічного Давосу, суперечність між бажаним і дійсним. Його апогеєм стали слова міністра фінансів США Стівена Мнучина, мовляв, нехай Ґрета спочатку вивчить економіку, а потім пояснить нам, як зменшити виробництво енергії з викопного палива.

 

Це глобальний світоглядний конфлікт. І він проектується на геополітику. Попит на нафту стагнує, а невдовзі може почати впевнено й безповоротно падати. У Давосі кілька разів прозвучало, що за сьогоднішніх технологій енергія з відновлюваних джерел уже обходиться дешевше, ніж із викопного палива. Може статися так, що незабаром ринок вугілля, потім нафти й газу суттєво звузиться. Складається враження, що США це розуміють і намагаються встигнути заробити якомога більше, поки це можливо. Випадковість чи закономірність, але це супроводжується заворушеннями та конфліктами в слабких країнах — експортерах енергоносіїв з однаковим для всіх наслідком — значним зменшенням обсягів видобутку енергоносіїв у них. Передусім ідеться про Близький і Середній Схід. Тому в Давосі чимало уваги приділили обговоренню перспектив цього регіону. На одній із панелей прозвучала думка, що спокій на Середньому Сході залежить від глобальних гравців, які, складається враження, хочуть «не вирішити наявні конфлікти, а просто керувати ними».

 

Утім, навіть геополітичні ризики не визначали сюжетних ліній Давосу так, як екологічні виклики. Про останні можна було почути мало не на кожному кроці. Наприклад, одна з ключових тем, яку інтенсивно нав’язували організатори форуму, — перехід від капіталізму акціонерів до капіталізму стейкхолдерів. Дотепер компанії лише максимізували прибутки й збільшували вартість часток акціонерів. На форумі запропонували змінити цю концепцію, щоб окрім заробляти гроші корпорації ще й помірковано витрачали їх на інші потреби, зокрема екологічні, соціальні, гендерні тощо. Звісно, ідея благородна й, на перший погляд, хороша. Але зовсім нежиттєздатна. Суть сучасного капіталізму в поділі праці, спеціалізації. Хтось має спеціалізуватися на зароблянні грошей, інший — на благодійності, а ще хтось — на збереженні довкілля і так далі. Якщо все це змішати в один казан, вийде комбікорм, у якому кожен з інгредієнтів втратить свій смак, тобто ефективність.

 

Одна особа може поєднувати різні напрями діяльності, чергуючи та комбінуючи їх. Це властиво людській природі, бо дає змогу не зациклюватися й не гаяти часу, але для корпорації не підходить. Доказ — історія конгломератів із різних країн, починаючи зі США, Японії, Південної Кореї й закінчуючи Україною. У більшості випадків їх існування завжди закінчувалося продажем непрофільних активів та фокусом на основній діяльності, на тому, що виходить найкраще. Тому в Давосі всі дискусії про капіталізм стейкхолдерів тяжіли до філософських розмов, позбавлених системного практичного підґрунтя. Утім, і в цих розмовах найбільше була акцентована екологічна складова, тобто йшлося про те, що корпоративний сектор має свою частку відповідальності за стан довкілля. Тому дискутанти сипали прикладами, як їхні компанії отримують прибуток на адаптації свого бізнесу до нових екологічних реалій.

 

Один цікавий момент влучно охарактеризував екологічні настрої аудиторії. На дискусії, присвяченій ситуації у фінансовому секторі, із залу запитали: «Чи можуть центробанки світу взятися за вирішення кліматичних проблем?». На перший погляд, дивне запитання, бо де центробанки, а де зміни клімату? Але якщо проаналізувати, то логіка в цьому є. Бо ті, хто обертається у світі економіки, знають, що немає впливовіших організацій, аніж регулятори. Останні діють тоді, коли градус проблем стає найвищим. Якщо економіст вирішив, що для подолання певної проблеми потрібно задіяти центробанк, це характеризує його сприйняття загрози. Тобто це питання — концентрований крик дужі економіста, який боїться за стан довкілля.

 

Звісно, на форумі багато говорили про трансформацію глобальної фінансової системи, починаючи від цифрових змін і загроз домінуванню долара як світової валюти й закінчуючи переглядом самої суті грошей. Але наразі ніхто не придумав, як інтегрувати вирішення кліматичних проблем у базові принципи функціонування фінансової системи. Так, людству вже відомі зелені кредити, торгівля правами на викиди вуглекислого газу та інші фінансово-екологічні гібриди, але все це функціонує на давній платформі фінансового сектору.

 

Сухий залишок дискусій про екологію такий. По-перше, практично ніхто не сумнівається, що незабаром пов’язані з довкіллям механізми будуть масово вмонтовані в податкові, фінансові та організаційні системи світу. Це невідворотна перспектива, питання лише в термінах її реалізації. У світі розуміють, що сьогодні стимули покращувати стан довкілля не зашиті в систему ціноутворення, тобто всі дії бізнесу, держав, простих людей у цій царині ґрунтуються лише на добрій волі.

 

Читайте також: Імітація причетності

 

По-друге, екотехнології крокують уперед семимильними кроками, не відстаючи від решти інновацій. Існує величезна кількість ноу-хау. Наприклад, як закачувати вуглекислий газ у сховища, з яких викачали блакитне паливо, як ефективніше спалювати викопні джерела енергії та багато інших. Коли з’являться необхідні стимули для застосування цих технологій, вони поширяться миттєво.

 

По-третє, на жаль, сьогодні світ не готовий цілком відмовитися від енергії з викопного палива. Так, у цьому напрямку є позитивні зрушення. Приміром, Німеччина вирішила не використовувати вугілля у виробництві електроенергії. Але, як сказав один учасник, нині 27% світового енергобалансу залежить від вугілля. Тож працювати є над чим. Питання тільки в тому, чи має людство для цього достатньо часу.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.