Економіка

  ▪   Олександр Крамар

МВФ-тест. Перевірка олігархами

фото: Офіс Президента України
Проблеми нової влади з Міжнародним валютним фондом є симптомом переважання в її діях інтересів олігархічного оточення над національними
Матеріал друкованого видання
№ 40 (620)
від 3 жовтня

Як це властиво й решті популістів, Володимир Зеленський після обрання дедалі більше відрізняється від образу, за який проголосували 73% виборців. І одним із найяскравіших тестів у цьому стало питання співпраці з МВФ. Якщо у відомому фільмі його герой «посилає» МВФ начебто з мотивів захисту інтересів держави та громадян, то реальний Зеленський запопадливо намагається заручитися співпрацею з ним. Зокрема, під час нещодавньої зустрічі з представниками Фонду він запевнив «у цілковитій підтримці структурних реформ в економіці, незалежності Національного банку та всебічного розслідування зловживань у банківському секторі». При цьому у владі вже давно й активно готують як закони, так і громадську думку до необхідності імплементації задавнених вимог МВФ, зокрема щодо запровадження ринку землі, ринкових цін на газ, обмежень на бюджетні видатки та низки інших кроків, як-от закони про концесії чи приватизацію приваб­ливих державних об’єктів. 


Та минулого тижня інформаційний простір заполонила новина про те, що після двох тижнів роботи місія МВФ покинула Україну без наміру рекомендувати своєму керівництву надання нової кредитної програми, як того очікував український уряд. Поштовхом цього разу нібито стали не традиційні питання про бюджет, землю чи газ, а скандал, що спалахнув після публікації інтерв’ю прем’єр-міністра Олексія Гончарука американському виданню Financial Times про готовність влади до компромісу з олігархом Ігорем Коломойським. А сам олігарх у кулуарах форуму YES-2019 (у розпал роботи місії МВФ в Україні) заявив, що бачить вікно можливостей для угоди з новим українським урядом через відшкодування йому $2 млрд бодай і у вигляді нині цілком державного ПриватБанку. 

 

Читайте також: Приборкання недоторканного


Як виявилося, коли мова заходить не про питання державної політики, а про цілком конкретні фінансові інтереси ключових спонсорів, коса легко находить на камінь. Нехтувати їхніми інтересами значно складніше, ніж робити інші кроки, нехай і непопулярні серед значної частини населення. 


Хоча пізніше прем’єр-міністр Гончарук намагався переконати, що його неправильно зрозуміли й жодних переговорів із Коломойським влада не веде, однак у це, схоже, мало хто вірить. Адже в разі подальшого задоволення новим українським керівництвом забаганок свого ключового спонсора на виборах значна частина (якщо не половина) кредитних коштів МВФ піде саме на компенсації Коломойському. Та й решта за такого підходу в підсумку може бути використана для того, щоб закривати дірки від преференцій, які його бізнес почав отримувати з перших місяців президентства Володимира Зеленського, зокрема в енергетичній сфері, і може отримувати далі в результаті переходу під контроль пов’язаних із ним структур привабливих об’єктів у межах анонсованої великої приватизації за заниженою ціною. 


Вплив Коломойського на ухвалення нинішньою владою рішень надто очевидний як в Україні, так і за кордоном кожному, хто має здатність до аналізу. Днями масштаб цього впливу був підтверджений і відставкою секретаря РНБО Олександра Данилюка. 20 вересня в прямому ефірі програми «Свобода слова Савіка Шустера» він оголосив, що його завдання — зробити все, щоб Ігор Коломойський не здобув великої влади в Україні, але натомість за тиждень пішов у відставку сам. Тому вирішення питання на користь Коломойського в чутливих для МВФ питаннях також є цілком імовірним. Тим більше олігарх не приховує свого ставлення і до Фонду, і до прийнятності чи навіть бажаності для України оголошення дефолту та відмови від подальшого обслуговування боргів. 

 

Читайте також: Вийти із замкненого простору


Відтак МВФ для подальшої співпраці наполягає на гарантіях того, що «червоних ліній», як-от компенсація Коломойському за ПриваБанк, ніхто не переходитиме. Проте в Києві тягнуть час, не кажучи ані «так», ані «ні». Зокрема, Господарський суд Києва, який мав 1 жовтня розглядати справу екс-акціонерів ПриватБанку Ігоря Коломойського та Triantal Investments Ltd. про визнання недійсним договору його купівлі-продажу від 21 грудня 2016 року, переніс розгляд позову на 8 жовтня. І, ймовірно, не востаннє. 


Вимоги МВФ іноді можуть не збігатися з інтересами довгострокового економічного розвитку країн, із якими він працює, а його кредитування фактично використовується переважно для подальшого занурення в боргову спіраль замість радикального усунення причин економічного відставання (хоча в українських реаліях значна частина вимог цілком доречна й справедлива). Але сьогодні важливо інше: справжньою причиною заморожування відносин із Фондом може стати не неприйнятність тих чи інших його вимог для економічних інтересів України, перспектив її розвитку чи рівня життя громадян. Це якраз мало турбує нову владу, незважаючи на образ із горезвісного пропагандистського фільму.

 

Заморожування відносин із МВФ означатиме лише те, що інтереси Коломойського, а не України чи лобістів співпраці з Фондом переважили. Тож і втрати від того аж ніяк не означатимуть, що влада, не обмежена зобов’язаннями перед МВФ, використає це для коригування економічної політики в інтересах України. А отже, не отримавши потенційних вигід від згортання співпраці з МВФ, українці розплачуватимуться за негативні наслідки такого кроку. І ціна розплати стане ще більшою через необхідність в умовах згортання співпраці з МВФ виплачувати ще й дивіденди Коломойському за спонсорування проектів «Зеленський-президент» та «Слуга народу», почавши з еквівалента $2 млрд акціями ПриватБанку. 
А тим часом Україна й без того перебуває на самому початку трирічного періоду пікової виплати боргів. Зокрема, відповідно до внесеного урядом на розгляд Верховної Ради проекту бюджету на 2020 рік обсяг платежів із погашення та обслуговування державного боргу прогнозується в сумі 438,1 млрд грн, зокрема зовнішнього 185,6 млрд грн і внутрішнього 252,5 млрд грн. Нових державних запозичень хоч і планується лише на 361,1 млрд грн, однак на зовнішні має припасти 119,1 млрд, на внутрішні — 242,1 млрд грн. Як бачимо, фактично планується рефінансувати (перепозичити) заборгованість на внутрішньому ринку й водночас виплатити на 66,5 млрд грн ($2,3 млрд за прогнозованим урядом курсом) більше, ніж залучити за зовнішніми боргами. Звісно, за умови, що решту зовнішнього боргу в еквіваленті 119 млрд грн (за прогнозованим курсом на наступний рік це $4,25 млрд) вдасться знову ж таки перепозичити. 

 

Читайте також: Нова економічна багатовекторність

 

І тут дуже багато залежить від надходження кредитних коштів МВФ. Адже, по-перше, безпосередня вартість їх утричі-вчетверо менша, ніж можна залучити на міжнародному фінансовому ринку. По-друге, від співпраці з Фондом залежать і готовність приватних кредиторів купувати українські цінні папери та їхня ціна. Нарешті, виплата тих $2,3 млрд зовнішніх боргів, які не планується перепозичати, потребуватиме купівлі урядом валюти, і робити це доведеться або на міжбанківському ринку в самій Україні, або використовувати резерви НБУ. Таким чином, співпраця з МВФ важлива ще й для підтримання стабільності на валютно-фінансовому ринку самої України. 


Адже нещодавнє зміцнення гривні й надлишок охочих купувати українські облігації внутрішньої державної позики (ОВДП) в гривні мають оманливий і скороминучий ефект. Нагадаємо, що Мінфін почав випускати п’ятирічні гривневі ОВДП у квітні цього року. З травня по вересень облігацій було продано на понад 60 млрд грн, а курс гривні за цей час зміцнився з 26,8 до 24,1 грн за долар. Наприкінці вересня обсяг коштів, вкладених іноземними інвесторами в ОВДП, сягнув 100 млрд грн. 1 жовтня Мінфін зміг продати ОВДП лише на 77 млн грн, хоча минулого тижня за один день було реалізовано облігацій на 13,2 млрд грн. Таке різке зменшення продажу збіглося з різким стрибком долара вгору: після тривалого зниження майже до 24 грн/$ (на 30 вересня офіційний курс НБУ становив 24,08 грн/$) торги на міжбанку 2 жовтня підняли до 24,93 грн/$, а офіційний курс НБУ на 3 жовтня був уже на рівні 24,85. Схоже, зворотний процес виходу спекулятивного капіталу, який різко зміцнив курс гривні впродовж останніх кількох місяців, уже починається.


Фундаментальних причин для зміцнення гривні чи підвищення привабливості українських цінних паперів, номінованих у гривні, не було й немає. За вісім місяців 2019-го дефіцит торгівлі товарами збільшився до $5,01 млрд. Експорт останнім часом фактично не зростає, а незначне поліпшення торгового балансу відбувається переважно завдяки зменшенню видатків на імпорт через кон’юнктурне подешевшання енергоносіїв. Зокрема, у червні імпорт становив $4,65 млрд, експорт — $3,57 млрд, у липні відповідно $5,48 млрд і $4,28 млрд. У серпні, попри активний експорт нового врожаю, імпорт усе ще значно перевищував експорт ($4,28 млрд). Таким чином, дефіцит у червні сягав $1,08 млрд (проти $0,67 млрд у той самий місяць 2018-го), у липні — $1,3 млрд (проти $1,42 млрд). І навіть у серпні торговий баланс (–$0,76 млрд) був лише трохи кращим, ніж торік ($0,84 млрд). 

 

Читайте також: Велике перебалансування

 

Очевидно, що позитивні фактори переважно тимчасові, а подальший спад на сировинних ринках значно більше загрожуватиме українським доходам від експорту сировини та напівфабрикатів, ніж сприятиме зменшенню видатків на імпорт. У проекті бюджету-2020 закладено очікування $12–12,5 млрд дефіциту торгівлі до кінця 2019-го та $14 млрд 2020-го. Та й чистий приріст прямих іноземних інвестицій прогнозується на рівні $4–4,5 млрд у 2020-му, що надто оптимістично на тлі фактичних обсягів їх приросту в останні роки. 

 

Погіршується й загальний стан економіки та ключових експортних галузей. Після різкого зростання в липні виробництво сільськогосподарської продукції в серпні, навпаки, помітно зменшилося (на 11,8%). Крім того, впродовж останніх місяців у країні триває промисловий спад, переважно за рахунок обробної галузі: якщо в березні обсяг виробництва тут був вищим порівняно з аналогічним місяцем минулого року на 5%, а в квітні на 7,4%, то в наступні місяці галузь або стагнувала, зростаючи на близькому до нуля рівні (наприклад, у травні й липні порівняно з аналогічними місяцями минулого року приріст становив лише відповідно 0,7% і 0,3%), або взагалі втрачала обсяги, однак уже значно соліднішими темпами (у червні на 6,1%, у серпні на 4,1%).  

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.