Економіка

  ▪   Любомир Шавалюк

Отруйний рецепт Коломойського

Фото: REUTERS
Оце так новина! В інтерв’ю британському Financial Times олігарх Ігор Коломойський заявив, що «Україна повинна взяти приклад із Греції, відмовившись від програми суворої економії Міжнародного валютного фонду та оголосивши дефолт за зовнішнім боргом».
Матеріал друкованого видання
№ 22 (602)
від 30 травня

Заява стала вибухово-резонансною не тільки в Україні. Утім, хоч із якого боку її аналізуй, але позитиву для України знайти годі.

 

Почнімо з Греції. У 2015-му ця країна відмовилася гасити борг перед так званою Трійкою (Міжнародним валютним фондом, Європейським центральним банком та Єврокомісією). Це рішення винесли на референдум, що відбувся 5 липня. Економічні передумови бути такі: перманентна економічна криза, що протягом 2008–2013 років з’їла 26,5% реального ВВП Греції, зростання безробіття з 7,3% у середині 2008-го до 27,8% влітку 2013-го, пришвидшення еміграції тощо. Фактично глибока криза протривала шість років і повністю змінила країну та настрої населення.

 

Читайте також: Україна знаходиться на третьому місці в світі за ймовірністю дефолту – Bloomberg


У 2014-му економічне зростання відновилося, але було млявим. Країну виснажило занадто тривале «затягування поясів». Тому коли знову постало питання погашення боргу, а Трійка запропонувала чергову порцію гірких пілюль економії, то уряд вирішив уникнути відповідальності, переклавши її на плечі народу та призначивши референдум. Народ проголосував досить прогнозовано. Наслідки: нова хвиля масштабного відпливу капіталу, ще п’ять кварталів спаду економіки (у підсумку мінус 0,6% реального ВВП і два втрачені роки), проведення реструктуризації боргів, після якої все одно довелося їх погашати. Економіка повернулася до постійного зростання лише із середини 2017-го, а населення зменшується дотепер.


Уроки дефолту Греції досить прості. По-перше, відмова платити за зобов’язаннями не означає, що вони випаруються: платити все одно доведеться. Раніше чи пізніше. По-друге, дефолт означає втрату довіри. Позбутися її можна за мить, а на відновлення підуть десятиліття. Короткотривалі переваги дефолту сумнівні, а от довготривалі побічні ефекти руйнівні. По-третє, якби Греція не пройшла через шестирічну кризу, то відплив капіталу був би куди стрімкішим і руйнівнішим для економіки. Україна не Греція. За останні три роки ми добре оговталися від кризи 2014–2015-го. Нам є чим платити та є що втрачати.


Коломойський киває на Аргентину, мовляв, скільки разів вона оголошувала дефолт — і нічого, тож і нам нічого боятися. Справді? Хіба хтось при глузді може мріяти для України про долю країни, яка на початку ХХ століття була однією з найрозвинутіших, а в результаті деградувала до 64-го місця у світі за ВВП на душу населення? Хіба не досить того, що ми понад чверть століття деградуємо?

досвід латиноамериканських країн показує: якщо їх не контролюють кредитори чи інвестори, то в них виникають величезні проблеми із самоконтролем. Як наслідок — розгул корупції та кумівства


Аргентина далеко не єдина латиноамериканська країна, що за останні кількадесят років по кілька разів оголошувала дефолт. Але наслідки цього очевидні: довіра інвесторів підірвана всерйоз і надовго, з’явилася хронічна внутрішня дезорганізованість у державному управлінні тощо. Лише у ХХІ столітті аргентинська економіка вже шість разів побувала в рецесії, одна з яких триває й нині. Тож Україні є чого боятися та куди падати, хоч ми й пережили дві глибокі кризи за останні десять років. Так звана склеротична економіка, яка не робить висновків із своїх провалів, ще жодну націю у світі не перетворила на могутню та щасливу.


Дефолт за офіційним боргом, зокрема перед МВФ, — ­це дуже небезпечно. Не слід забувати, що співпраця з фондом — тільки одна з граней геополітичної підтримки Заходу. На неї рівняються й інші кредитори: Світовий банк, ЄІБ, ЄБРР тощо. Відмова від співпраці з фондом відштовхне і їх. Не буде виконання фінансових зобов’язань — втратимо й інші складові геополітичної підтримки Заходу, яка поєднує військову кооперацію, зокрема переведення нашого війська на стандарти НАТО, економічну співпрацю, а отже, й Угоду про асоціацію з ЄС тощо. Бо хто захоче мати справу з недобросовісними партнерами? ЄС не потрібна ще одна Греція.


Латиноамериканські країни, що оголошували дефолт, не були в стані війни із значно сильнішим ворогом і не потребували геополітичної підтримки так гостро, як Україна. Можливо, у Коломойського є що запропонувати натомість? Якщо він має на увазі Ізраїль, у якому обертався донедавна, то, звісно, підтримка цієї країни у військовому розумінні може бути вагомою. Але такими опціями, як санкції проти Росії, загроза відключення її від міжнародної системи розрахунків SWIFT, консолідація ЄС для відстоювання інтересів України, держава Ізраїль просто не володіє. Тому це сумнівна альтернатива, якщо вона не доповнюватиме Захід, а замінить його.

 

Читайте також: Економіка: хмари на горизонті


Нарешті, фактор українців. Коломойський маніпулятивно заявляє, що вони вибрали Зеленського, тому що не хотіли такої співпраці з МВФ, як за Порошенка. Цікаво, де була б економіка України без допомоги МВФ та інших донорів протягом останніх п’яти років? Так, вибір українців означає, що вони хочуть жити краще, ніж за Порошенка, хочуть нових можливостей. Але дефолт і спричинена ним економічна криза гарантують нам якраз протилежне: втрату скромних досягнень останніх років. За це українці явно не голосували.


Оголошення дефолту матиме й побічні ефекти. Коломойський подає його під соусом більшого суверенітету, мовляв, Україна повинна діяти так, як їй вигідно. Але досвід латиноамериканських країн показує: якщо їх не контролюють кредитори чи інвестори, то в них виникають величезні проблеми із самоконтролем. Як наслідок — розгул корупції та кумівства. Деякі умови програми МВФ справді були жорсткими, але всі вони навчили наших політиків дисциплінованості, менше красти та проявляти більшу господарність у використанні бюджетних коштів. Без зовнішнього контролю корупція в країні знову розцвіте, а народові від цього краще не стане. Тому вся зграя корупціонерів, яких за останні п’ять років відірвали від паразитування на Україні, гучно плескає Коломойському та гострить зуби на нові «звершення». Біда в тім, що корумпованість держави та її боєздатність ніколи в парі не ходять.


Україна програє від дефолту. Чому ж тоді Коломойський за ним так обстає? Логіка проста. Скасування націоналізації ПриватБанку означає автоматичне припинення співпраці з МВФ. Якщо олігарх хоче повернути собі банк, то йому та Зеленському доведеться пояснювати українцям, чому вони стали біднішими через економічний хаос, що настане після цього. Щоб нічого не видумувати, можна оголосити дефолт і все списати на нього, заодно позбувшись МВФ. Біда в тім, що при цьому звертаються до патріотизму. Це верх цинізму.


Вочевидь, Коломойський готує інформаційне підґрунтя для скасування націоналізації ПриватБанку. Це вкотре доводить, що олігарх у його особистості з лихвою переважає патріота, яким він багато кому здається. Якщо Володимир Зеленський пристане на пропозицію свого партнера, то біди не уникнути.