Економіка

  ▪   Любомир Шавалюк

Тихою сапою. Урок економіки від Вінниччини та Хмельниччини

У свідомості більшості тих, хто ніколи не бував у цих регіонах, вони, мабуть, не займають якогось особливого місця. У кращому разі основна маса українців зі школи пам’ятає якісь видатні історичні події багатовікової давності, пов’язані з територіальним ядром Поділля. У гіршому — ці землі просто є білою плямою для багатьох із нас.
Матеріал друкованого видання
№ 15 (439)
від 14 квітня, 2016

В економічному сенсі точно мало хто назве щось видатне, пов’язане з Вінниччиною чи Хмельниччиною. І даремно. Детальний аналіз народного господарства краю вказує на те, що йому є чим похвалитися. А за деякими досягненнями цих областей можна вивчати економіку розвитку.

Антиурбанізація

Вінниччина та Хмельниччина разом охоплюють 7,8% території України, а при цьому населення регіону становить лише 6,8% загальноукраїнської чисельності, або близько 2,9 млн осіб (див. «Земля і люди»). Це менше, ніж у середньому по країні, й пояснюється існуванням на території Поділля лише трьох міст, котрі мають понад 50 тис. жителів: обласних центрів Вінниці (327 тис., за даними на початок минулого року) та Хмельницького (268 тис.), а також осередку туризму — древнього Кам’янця-Подільського (102 тис.). Рівень урбанізації в регіоні низький. Про це свідчать як статистичні дані (станом на 2015-й частка міського населення на Вінниччині становила 50,8%, а на Хмельниччині — 56,4%, тоді як у середньому по Україні — 69,2%), так і той факт, що центрами 19 із 47 адміністративних районів двох областей є селища міського типу.
Низький рівень урбанізації Поділля частково визначає його економічний розвиток. По-перше, головний ресурс регіону — земля. По-друге, коли в густонаселених районах України у складних 1990-х одні люди бідували, а нерідко й голодували, а інші займалися рекетом, дерибаном державної власності й великих підприємств або іншою злочинною діяльністю, подоляни жили по-іншому і їм легше було прогодуватися завдяки зв’язку із землею. Це визначило разючі ментальні відмінності між мешканцями Поділля та багатьох інших українських регіонів (до слова, статистика зареєстрованих злочинів свідчить, що в цьому регіоні їх завжди було непропорційно менше, ніж деінде в Україні).

Читайте також: Розбагатілий провінціал

По-третє, відсутність урбанізації дорівнює дефіциту можливостей для русифікації. Майже 95% людності Вінницької області вважає себе українцями, Хмельницької — близько 94%. Як цей фактор впливає на економіку? Монолітність національного складу місцевості забезпечує близькість світогляду її мешканців. Це дає змогу легше досягати консенсусу із приводу розвитку регіону й відповідно пришвидшувати цей процес.

Якщо існує якась українська душа в економічному контексті, для котрої характерна орієнтація на індивідуальне чи сімейне ведення господарства, то, безумовно, на Поділлі вона виходить на поверхню. Це добре ілюструє кількість зареєстрованих у краї фізичних осіб-підприємців. 2014 року їх на дві області налічувалося понад 125 тис., або 7,9% загальної чисельності по Україні. Концентрація підприємців становить 4,34%, або понад 43 особи на 1 тис. мешканців регіону, що на 17% більше, ніж у середньому по країні. Для порівняння: у Євросоюзі частка бізнесменів та підприємств, які наймають від нуля до чотирьох працівників, на 2012 рік дорівнювала 4,45% усього населення; у Росії ті, хто веде індивідуальну підприємницьку діяльність із наймом чи без найму працівників, — це 2,19% громадян (якщо врахувати мікропідприємства, котрі відповідно до законодавства РФ наймають до 15 працівників, то показник наблизиться до 3%, але все одно суттєво відставатиме від українського та європейського).

Станом на 2014 рік і Вінниччина, і Хмельниччина перевищили рівень виробництва сільгосппродукції 1990-го, чого не вдалося зробити загалом по Україні ані в цій галузі, ані в більшості інших

Тут може виникати аргумент, що низький рівень урбанізації є причиною слабкої ділової активності в регіоні. У цьому — частина правди, адже валовий регіональний продукт двох областей у 2014 році дорівнював 4,8% загального по Україні, тобто його частка була нижча й від частки населення, й від частки території. Але концентрація підприємців указує на зворотне. Просто питома додана вартість у сільському господарстві, яке є ключовою галуззю економіки регіону, вже багато століть об’єктивно менша, ніж у промисловості чи виробництві послуг. Тож звинувачувати подолян в економічній пасивності немає жодних підстав. Як Поділля розвивається при такій стартовій позиції і чи має шанси обійти за темпами розвитку більшість українських регіонів у тривалій перспективі? Тут Вінниччина та Хмельниччина демонструють чимало позитиву (див. «Підстава для гордості»).

Подільський локомотив

Основною галуззю економіки Поділля є аграрна. Частка сільського, лісового та рибного господарства (перше, звісно ж, домінує) в обсязі продукції, реалізованої підприємствами, 2014 року на Вінниччині та Хмельниччині сягнула 26% та 28% відповідно, частка у структурі зайнятості — 30% та 24%. При цьому подоляни не просто займаються виробництвом сільгосппродукції від безвиході й відсутності альтернативи. Вони розвивають аграрну сферу за всіма законами бізнесу. І в цьому сенсі можуть послужити за приклад у багатьох напрямах.

Станом на 2014 рік і Вінниччина, і Хмельниччина перевищили рівень виробництва сільгосппродукції 1990-го (на 12% і 4% відповідно), чого не вдалося зробити загалом по Україні ані в цій галузі, ані в більшості інших. Це свідчить, що на Поділлі агробізнес не просто відновлює втрачені після здобуття Україною незалежності позиції, а розбудовується й розвивається. Для таких процесів потрібні зовсім інші умови ведення справи, ментальність, підходи, ніж при відновленні втрат.

Читайте також: Межова область

Іще один важливий факт: після кризи 2008–2009 років індекси обсягу сільськогосподарського виробництва Вінниччини та Хмельниччини зросли на 43% та 39% відповідно (без урахування кризового 2015-го — на 57% і 58%). Тобто, доки протягом багатьох років українська економіка борсалася під завалами кризи 2008–2009-го, подільський агробізнес займався розвитком і досяг неймовірних результатів.

На цьому шляху було кілька хрестоматійних кроків, вартих особливої уваги. У рослинництві Поділля йде шляхом, характерним для всієї України: підвищує врожайність, упроваджуючи нові технології агровиробництва (техніка, якісне насіння, методи обробки ґрунту й догляду за рослинами тощо). Урожайність зернових та зернобобових виросла практично від 20–25 ц/га на зламі століть до 50–60 ц/га протягом останніх кількох років. Урожайність цукрового буряку піднялася ще вищим темпом: від 170–190 ц/га на початку століття до 450–550 ц/га нині. Покращення врожайності цукрового буряку допомогло зберегти спеціалізацію Поділля на цукровій галузі: на території двох областей розміщено 50 цукроварень, більшість із яких пройшли технічну модернізацію і подолали проблему високих затратних норм природного газу, через яку виробництво цукру свого часу дуже подорожчало. Хоча посівні площі за цей період зменшились у три-чотири рази. Те саме стосується й картоплі: підвищивши ефективність вирощування, край зберіг спеціалізацію на її культивуванні в умовах певного зменшення площ.

Окремо варто сказати про вирощування соняшнику. Україна сьогодні є найбільшим експортером соняшникової олії у світі. Кількадесят років тому ця агрокультура в нас була прерогативою південних регіонів. У 1995 році на території Вінниччини та Хмельниччини під соняшник було відведено лише 54 тис. га, із яких зібрали трішки більше ніж 70 тис. т. За останні 20 років подоляни навчилися вирощувати цю технічну культуру й торік відвели під неї близько 210 тис. га, з яких зібрали майже 610 тис. т. Збір соняшнику за два десятиліття збільшився майже вдев’ятеро! Зрозуміло, що в 1990-х регіон не мав ані технологій, ані інфраструктури для його виробництва. Тобто галузь вибудували майже з нуля.

У тваринництві подоляни пішли ще далі. Вінниччина та Хмельниччина мають дуже вигідне географічне положення: найбільший центр споживання — Київ — на відстані 250–350 км. Не вельми далеко й до інших крупних ринків збуту: Одеси, Дніпропетровська, Львова. Тому цілком виправдано, що в розвитку АПК подоляни зробили акцент на тваринництві. Від кризи 2008–2009-го до минулого року обсяг виробництва м’яса на Вінниччині зріс усемеро з лишком, на Хмельниччині — більш ніж подвоївся й торік перевищив сумарно у двох областях 520 тис. т. В основі такого зростання — примноження за вказаний період поголів’я птиці у 2,7 (паралельно у 2,1 раза виросло виготовлення яєць). Інший приклад: від епіцентру кризи до минулого року продукування молока зменшилося на 3%. Розвиток галузі консервують закупівельні ціни на цей продукт — і це стосується не тільки Поділля. Але при цьому поголів’я корів скоротилося на 17%. Тобто регіон шукає виходу із ситуації і поступово в рамках депресивного ринку переходить на ефективне молочарство, обновлюючи стада завдяки молочним породам, що забезпечують високі надої (така трансформація свідома й системна: дані про неї можна знайти у програмах розвитку двох областей). Не сумніваймося, що з таким підходом настане час і ця галузь «вистрелить».

(Не)очікуваний успіх

Сільське господарство не єдина історія успіху в регіоні. Важливим фактором розвитку слугує також промисловість: обсяг реалізації продукції у двох областях торік становив 71,5 млрд грн, або 4,8% всього по Україні. Як видно із графіка (див. «Підстава для гордості»), за темпами розвитку промисловості Поділля помітно випередило країну загалом, показавши зростання в такий непростий для галузі час. Чим зумовлений цей результат?

Читайте також: Стратегічний тил

Головний його фактор — харчопром як логічне доповнення до розвинутого сільськогосподарського виробництва. Продукування харчових продуктів, напоїв і тютюнових виробів становить майже 66% промвиробництва на Вінниччині й майже 30% — на Хмельниччині. Така вагома частка зумовлена темпами розвитку, які галузь демонструє протягом останніх років на тлі інших секторів індустрії. За період після кризи 2008–2009 років вінницький харчопром зріс на 40%. Хмельницький — до 2014-го також мав непогану динаміку (плюс 18% за період), але торік через кризу втратив майже третину обсягів, що відкинуло його більш як на п’ять років назад. На Хмельниччині галузь, швидше за все, відновить досягнуті показники, але цей приклад демонструє, наскільки легко економічна криза руйнує будоване роками.

Окрім переробної промисловості слід згадати хімічну та фармацевтичну на Вінниччині (42% та 149% приросту відповідно), деревообробку та машинобудування на Хмельниччині (плюс 85% та 24%), а також добувну галузь, яка на Поділлі здебільшого зосереджена на сировині для виробництва будматеріалів (плюс 62% у Вінницькій області та плюс 32% у Хмельницькій).

Ні Вінниччина, ні Хмельниччина не можуть похвалитися різноманіттям великих підприємств (13 та 9 відповідно), яких аж забагато в інших регіонах України (загалом 497). Але це не заважає розвивати наявні промислові об’єкти й будувати нові. Крім того, незначний відсоток великого бізнесу має низку переваг. По-перше, більшість бізнесменів залишається працювати на Поділлі, а не шукає можливості здобути владу в країні, прекрасно знає про місцеві проблеми й допомагає владі їх вирішувати. Це підтверджує рівень розвитку інфраструктури Вінниці чи, скажімо, Кам’янця-Подільського. По-друге, розпорошеність малого й середнього бізнесу усуває можливості для монополізації місцевої влади будь-якою обмеженою групою людей, котрі відтак створювали б перешкоди для решти. Цей фактор розвитку регіону також чимало ­важить.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.