Економіка

  ▪   Любомир Шавалюк

Фарватер у теплу гавань

«Панамські архіви» як симптом задавнених хвороб
Матеріал друкованого видання
№ 14 (438)
від 7 квітня, 2016

Скандал року — саме так можна назвати витік інформації з панамської юридичної компанії Mossack Fonseca разом з усіма можливими наслідками, які вже виникли й ще виникатимуть. Принаймні за масштабами реакції у світі на дані про офшорні компанії та пов’язаних із ними осіб, за кількістю ініційованих розслідувань і переліком голів, які вже полетіли й ще полетять, навряд чи знайдуться події, що перевершать цей скандал протягом найближчих місяців. Однак найважливішим у всьому тому є навіть не резонанс, із яким громадськість зустріла розслідування «панамських архівів», а низка задавнених невирішених питань стосовно глобального устрою, котрі раз по раз поро­­джують різноманітні проблеми, скандали та конфлікти.

Передусім слід зрозуміти, що таке офшори й для чого вони існують. Офшор (від англ. offshore — віддалений від берега) — це інша країна, іноземна відносно тої, про яку йдеться. В економічному сенсі офшор — це країна передусім із низькими (нульовими) податковими ставками (є й інші атрибути, але це головний). Часто їх ще називають податковими гаванями (tax havens). Офшорними є компанії, зареєстровані у відповідних юрисдикціях. Дуже часто податкові гавані — це невеличкі країни, які, по суті, торгують своєю юрисдикцією в обмін на великий обсяг зареєстрованих юридичних осіб, а з ними й робочих місць, створених для обслуговування офшорних компаній. Тобто такі країни по-своєму вирішують завдання, які стоять перед їхніми економікою, бюджетом, урядом. До офшорів належать Кіпр, а також низка інших країн, зокрема й із нульовими ставками податку на прибуток підприємств: Бермуди, Багами, Кайманові Острови.

Читайте також: "Панамські папери": найбільший «злив» в історії

Чому левова частка компаній у світі працює з офшорами? Відповідь проста. Основна мета бізнесу — отримувати прибуток і збільшувати капітал. Це можна робити або створюючи, будуючи, розвиваючи, або всіляко економлячи, зокрема й на сплаті податків. Тобто мінімізація оподаткування за допомогою офшорних компаній є лише одним із інструментів збільшення капіталу, причому переважно абсолютно легальний. Його можна назвати атрибутом, невід’ємною частиною капіталізму, як і приватну власність чи ринкові відносини. Доки існуватиме капіталізм у нинішньому вигляді, доти компанії мінімізуватимуть оподаткування, що створюватиме перед­умови для існування податкових гаваней. Проблема офшорів не нова і, загалом кажучи, не центральна в скандалі з «панамськими архівами». Особливо враховуючи те, що світ поступово й системно рухається в напрямку прозорості та боротьби з мінімізацією оподаткування. Не такою резонансною бачиться й інша проблема, а саме використання офшорів для відмивання грошей та фінансування торгівлі людьми й наркотиками, тероризму, глобальної корупції. Ці явища, мабуть, існуватимуть доти, доки обертатиметься Земля. Тому намагання їх позбутися, борючись із офшорами, ні до чого не приведе.

Водночас є ціла низка важливих питань, на які потрібно шукати відповідь. Почнімо з України. Що пов’язує Порошенка, Гонтареву, Кононенка, Лазаренка, Захура, Азарова-молодшого, Іванющенка та ще з десяток тих, хто попався, і кілька сотень (тисяч?) тих, хто ні? Так, володіння офшорними компаніями.  

Названих і неназваних об’єднує дві обставини. По-перше, природне бажання захистити свою власність. Коли бізнес в Україні доростає до певних масштабів, власник просто зобов’язаний іти в політику, щоб захистити його від дрібних наїздів податківців, силовиків, місцевих чиновників, криміналітету. Будучи в політиці, капіталіст перебуває або при владі, або в опозиції. У першому випадку бере участь у політичному тиску на опозиціонерів, «віджимі» їхніх активів та їх розподілі. У другому може зазнати всіх жахіть переслідувань (саме тому олігархи, яким вдалося поставити себе понад політикою, воліють інвестувати в усі політичні проекти чи більшість із них, убезпечуючи себе і свій бізнес від нападів з боку влади).

Українські олігархи не винні в тому, що в нашій країні середньовічна система власності, а в багатьох випадках і феодальний економічний лад. Їхня вина в тому, що вони невтомно й далі перетягують канат, надмірно експлуатуючи свої повноваження в бізнесових цілях після приходу до влади. А також у тому, що не спромоглися змінити цю порочну систему. Хоча їхній інтелектуальний рівень і спеціалізація на «віджиманні» й не дають підстав на це сподіватися.

Власне, тому гроші виводять в офшори, де ризик їх втратити в рази менший. Безпека капіталу — фактор, який змушує працювати з офшорними компаніями всіх чи практично всіх багатіїв, статки яких перевищують, скажімо, $10 млн. Інакше ризики будуть завеликими. У цьому контексті окремо слід згадати про судочинство. У багатьох випадках українські бізнесмени реєструють офшорні компанії і записують на них виробничі підприємства, розташовані в Україні, не так щоб мінімізувати оподаткування, як щоб вирішувати всі потенційні спори стосовно власності в адекватній юрисдикції. Зокрема, наші олігархи культивують звичку судитися в Лондоні чи Стокгольмі. В Україні на сьогодні система дотримання законодавства та гарантування прав власності не працює, до того ж займається здирництвом. За таких умов для капіталістів необхідність працювати через офшори просто очевидна й об’єктивна.

Читайте також: Гібридний epic fail

І друга обставина: навіщо платити податки в Україні, якщо мультимільйонери прекрасно знають, що ці гроші значною мірою використовуються неефективно і, м’яко кажучи, не за призначенням.  

Щоправда, коли об’єднати мотиви всіх олігархів, то вийде цікава картина. За різними даними, Україна щороку втрачає $10–20 млрд, які витікають в офшори (остання оцінка з’явилася у зв’язку з «панамськими архівами» — $11,6 млрд). По-перше, це велика втрата для країни (5–15% ВВП). Якби такі гроші не тікали, ми спостерігали б бурхливий розвиток економіки (хоча є питання щодо кількості проектів, здатних освоїти такі суми, але, мабуть, вони знайшлися б). По-друге, приблизно п’ята частина цих сум (залежить від податкових ставок) — безпосередня втрата бюджету. Тобто найбагатші не платять. А хто ж тоді платить? Бідні, дурні й чесні. І це призводить до подальшого зростання майнової нерівності, соціального напруження та всіх наслідків, які з того випливають. Ось чому в роботі наших олігархів з офшорами прості українці вбачають неймовірний переступ проти власного народу. І в цьому є принаймні частина правди.

Ці дві обставини об’єднують більшість наших мільйонерів-політиків, що волею-неволею робить їх учасниками такої собі секти клієнтів «панамських юридичних компаній» й утворює справжню прірву між ними й народом. Відтак українці мають усі підстави не вірити жодному слову політиків і, м’яко кажучи, не любити жодну владу, що вони успішно й роблять.

Нарешті, глобальний аспект. Добре, до неймовірної корумпованості наших політиків, до десятків-сотень мільярдів доларів на офшорних рахунках Путіна і Кº ми звикли. Нас цим не здивуєш. Але що в оприлюдненому переліку роблять прем’єр-міністр Ісландії (до речі, вже колишній), екс-емір Катару, король Саудівської Аравії та батько британського прем’єра? Навіщо їм усе це? Невже їм мало того, що мають? Те, що влада й гроші нероздільні, ми знаємо давно. Але те, що великі гроші та принципи (чесність, прозорість, патріотизм) — це паралельні лінії, які не перетинаються, стало відомо тільки тепер. Українських олігархів ще якось можна зрозуміти, адже вони заручники обставин, власного світогляду, врешті-решт, системи. А як зрозуміти тих, хто при владі в розвинених країнах і без офшорів ні в чому собі не відмовляє? «Панамські архіви» показують, що їхні керманичі нічим не кращі за наших. (І що після цього скажуть ті, хто агітував нідерландців голосувати проти ратифікації Угоди про асоціацію з Україною через нашу корупцію?) А в певних ракурсах і гірші. Єдине, що вигідно вирізняє розвинені країни від України, — система, яка відразу відреагувала й почала розслідування (чи просто вуличні протести, як у випадку з Ісландією), у результаті яких уже летять голови.

Читайте також: Монополізація і офшори як основа українського олігархату

Насамкінець погляньмо на ситуацію з висоти пташиного польоту. Що ми бачимо? Бідні, які часто не такі мобільні й обмежені кордонами держави, платять податки. Багаті створили кілька «чорних дір», які висмоктують гроші з переважної більшості країн, роблячи бідних біднішими (через відплив капіталу), а багатих багатшими (завдяки мінімізації оподаткування). При цьому можновладці, які часто належать до касти багатих, використовують службове становище, щоб якомога більше відкусити від того, що платять бідні (від бюджету) й убезпечити відплив капіталу, свій та інших членів касти. Виникає два епохальні питання. По-перше, чи потрібна держава як інституція, суспільна надбудова в нинішніх параметрах, якщо ті, хто нею керує, зазвичай використовують її проти народу й задля збагачення купки людей? Можливо, Четверта промислова революція, яка змінює всі порядки, трансформує й державу? По-друге, якщо держава потрібна, то чи не повинен світ рухатися в напрямку уніфікації рівнів податкового навантаження, щоб ці перепади не призводили до створення офшорних компаній та активного використання їх сильними світу цього? Якщо людство хоче уникати скандалів на кшталт «панамських архівів» та інших глобально негативних побічних ефектів нинішнього світового порядку, то йому доведеться шукати відповіді на ці питання. Сподіваємося, це не займе багато часу.