Економіка

  ▪   Олександр Крамар

Погляд із периферії

Якою мірою Україна здатна долучитися до технологічних змін, що відбуваються зараз у розвинених країнах
Матеріал друкованого видання
№ 14 (438)
від 7 квітня, 2016

На тлі проблем, якими останні десятиліття живе Україна, високотехнологічні дискурси в економічно розвинених країнах можуть сприйматися на межі наукової фантастики. Сучасні технології проникають до нас в обмежених кількостях, переважно у своїх найбільш бюджетних, до того ж споживчих, а не виробничих варіантах. А динамічна роботизація та автоматизація виробництва чи сфери послуг, що тривали впродовж останніх десятиліть у країнах із високотехнологічною промисловістю, оминули більшість вітчизняних підприємств. Окремі технології, що поширилися в Україні, стали радше відгомоном тих змін, що відбулися у світі.

Від Третьої до Четвертої

А у світі на повну триває Третя промислова революція, і останнім часом дедалі активніше обговорюють перспективи та виклики, пов’язані з переходом до Четвертої. Хоча відразу наголосимо: мова лише про середньострокову перспективу. Впродовж цього періоду бурхливий розвиток технологій Третьої промислової має створити критичну масу передумов для Четвертої, яка, за оцінками, розпочнеться у другій чверті ХХІ століття.

Узагалі питання, чи можна вести мову про окрему Четверту революцію, а чи вона лише продовження Третьої, викликає дискусії. Розвиток низки новітніх технологій, що триває нині, від IT-, біо- й нанорозробок до електромобілів, масової автоматизації та роботизації, адитивних технологій виробництва (друк деталей та готових виробів на 3D-принтері), запровадження новітніх методів торгівлі (зокрема, шеринг), альтернативної енергетики, маркетингу та дизайну (краудсорсинг), грошових розрахунків та переказів (біткойн, блокчейн), технологій збору, систематизації та обробки даних тощо, є проявом Третьої, а не Четвертої промислової революції.

Читайте також: Гаманці майбутнього

Цим процесам багато років, однак вони все ще далекі від завершення. Наприклад, станом на 2015-й у світі працювало понад 1,5 млн роботів. У Японії людиноподібні механізми стали заміня­ти людей у роздрібній торгівлі та сфері послуг. У США до 50% робочих місць перебувають під загрозою роботизації.

Уже сьогодні кількість машин, що зв’язуються між собою через інтернет, перевищує чисельність жителів планети. Наприклад, автомобіль Tesla, отримуючи оновлення через мережу й обмінюючись інформацією зі смартфоном користувача, вивчає його звички, адаптується до маршрутів, розраховує час виїзду залежно від планів у календарі й місця наступної зустрічі, прогріває салон перед розрахунковим часом виходу господаря з дому. Google тестує безпілотні автомобілі й навіть випускає їх на міські вулиці. Комп’ютери контролюють запаси сировини, оптимізують процедуру відвантаження товару, самі вибудовують логістичні ланцюжки. Американська приватна космічна компанія SpaceX друкує деякі металеві частини своїх двигунів, і вони вже успішно літали в Космос.

І ця тенденція зачіпає не тільки передові країни, а й окремі з тих, що розвиваються, наприклад, Китай. У квітні 2014 року тамтешня компанія оголосила про успішний 3D-друк 10 будинків протягом доби. Склад виробничої бригади скоротили вп’ятеро, було досягнуто 40% економії будматеріалів, утричі з лишком зменшено час спорудження порівняно з традиційними методами. А Єгипет уже замовив цій фірмі 20 тис. модульних одноповерхівок.

Ідею Четвертої промислової революції вперше було сформульовано на Ганноверській виставці у 2011 році як упровадження «кіберфізичних систем» у заводські процеси. У книжці Клауса Шваба, організатора Світового економічного форуму в Давосі, написаній до цьогорічного форуму, її вже розглянуто ширше: як наслідок бурхливого розвитку й злиття технологій Третьої промислової революції в єдину саморегульовану (або суму автономних) систему з мінімальним втручанням людини або взагалі без нього.

принципова особливість Четвертої промислової революції полягає в тому, що вона має здійснити переворот у процесі адаптації виробництва під потреби кожної людини, зробивши його фактично безперервним

Тобто якщо в умовах Третьої промислової людина все ще контролює і спрямовує дію автоматів, виправляє збої в роботі, то в Четвертій відкривається перспектива того, що це робитимуть самі «розумні» машини. Передбачено, що ці системи об’єднуватимуться в одну мережу за допомогою так званого інтернету речей, контактуватимуть між собою в режимі реального часу, самоналаштовуватимуться і вчитимуться нових моделей поведінки. Відтак вони вибудовуватимуть виробництво й постачання з меншою кількістю помилок, підтримуватимуть контакт із уже виробленими товарами й адаптуватимуться під нові потреби споживачів без участі людини.

Представники високотехнологічного бізнесу наголошують, що в наступні десятиліття на нас чекає бурхливий розвиток комп’ютерної автоматизації, але все-таки з чіткою організацією процесів: удосконалення ланцюжків виробництва, вибудовування тісніших міжрівневих зв’язків, розвиток програмних продуктів для розрахунку та проектування. Рушіями змін у бізнесі будуть хмарні технології, розвиток способів збору й аналізу інформації Big Data, краудсорсинг (використання бажання споживачів безплатно або за невелику ціну поділитися своїми ідеями з компанією виключно через прагнення побачити ці ідеї втіленими у виробництві), шерингова економіка (надання з використанням посередницьких інтернет-платформ у тимчасову оренду чи експлуатацію чогось «зайвого», чим володіє, хоча в певний час не потребує його певна особа) та біотехнології.
А втілення ідей Четвертої промислової революції з її самоорганізацією, відсутністю детального плану виробництва, самостійною взаємодією між засобами та об’єктами виробництва очікується лише у 2030–2050-х роках.

Між ідеалізмом та бізнесом

В основі чергових промислових революцій лежить загострення конкуренції за споживчий попит у заможному західному світі, який упродовж останніх десятиліть існує в умовах стабільного, а то й спадаючого споживання низки «традиційних» товарів і послуг. На відміну від країн, що розвиваються, у яких динамічно нарощують їх виробництво та споживання. У такий спосіб зменшують відрив від провідних економік світу на основі технологій Другої промислової революції, при цьому позбавляючи розвинені країни дедалі більшої кількості робочих місць.

Така ситуація стимулювала в провідних економіках пошуки для чергового технологічного прориву, який перезапустив би динамічний розвиток на якісно новій основі. Наприклад, у Німеччині, звідки родом концепція Четвертої промислової революції, її часто трактують мало не як останню соломинку, здатну врятувати цю країну, де винятковою є роль експортоорієнтованої промисловості в економіці та зайнятості, від негативних наслідків глобального перенесення традиційних виробництв до азійських та інших регіонів, що розвиваються.

Читайте також: Алан Райлі: «Україна може стати головним посередником у зберіганні газу для Центрально-Східної Європи»

У більш глобальному сенсі Третя й Четверта промислові революції мали дати відповідь на традиційну потребу компаній в оновленні й адаптації продуктового ряду до мінливих уподобань споживачів. Час на відповідне коригування протягом останніх століть постійно зменшувався. Спочатку таке відбувалося раз на кілька десятиліть, потім — на десять, п’ять, два-три роки. Але не зникала потреба робити це якомога частіше, щоб витримувати конкуренцію за найвибагливішого й водночас найбільш платоспроможного споживача.

У цьому сенсі принципова особливість Третьої і передусім Четвертої промислових революцій полягає в тому, що вони мають здійснити переворот у процесі адаптації виробництва під потреби кожної людини, зробивши його фактично безперервним. Нові технології повинні забезпечити ефективний випуск мінімальних партій і швидке внесення змін до продукту. Індивідуалізація завдяки використанню 3D-принтерів, новітніх систем збору та обробки даних про запити на ринку дає змогу виготовляти, по суті, ексклюзивний товар під запити конкретного покупця за ціною не набагато вищою, ніж у масовому великосерійному виробництві.

Ідилічний підхід до перспективи технологічної революції передбачає, що завдяки підключенню до інтернету й можливостям 3D-принту кожен може стати учасником світової економіки незалежно від місця свого перебування. Усю рутинну й фізичну роботу зможуть виконувати спеціально навчені роботи та програми, а за людиною залишаться «народження ідей» та прийняття важливих рішень. Креативність і критичне мислення стануть наріжними каменями професій майбутнього.

Але залишається без відповіді питання капіталу, котрий потрібен, щоб перекласти всю «брудну роботу» на програми й машини. Виготовлення пристроїв та розробка обладнання для технічного забезпечення Третьої промислової революції, тим паче для переходу до Четвертої в серйозних, а не експериментальних масштабах, потребуватимуть шалених інвестицій. А доступ більшості учасників ринку до здобутків прогресу буде внаслідок цього обмежений купівельною спроможністю.

Клаус Шваб переконаний також, що в результаті технологічної революції критичним фактором виробництва буде більшою мірою не капітал, а талант. Хоча й це не певно. Адже відсутність необхідного фінансованого ресурсу мінімізуватиме можливості розкриття останнього як через доступ до необхідної освіти і знань, котрий означає чималі фінансові видатки, так і через потребу згаданого технічного забезпечення реалізації таланту.

Понад те, навіть у розвинених країнах очевидним наслідком уже Третьої (не кажучи про Четверту) промислової революції є серйозне загострення соціальних проблем. Насамперед мова про скорочення робочих місць через автоматизацію та роботизацію. Так, оператори роботизованих цехів отримують значно вищі доходи, але їх потрібно в рази й десятки разів менше.

При цьому вже нині цілком розмивається середній клас — соціальна основа західного суспільства упродовж останніх десятиліть. Пришвидшення заміни людей машинами загрожує каталізувати й цей процес. У Давосі, наприклад, лунали думки, що вже на 2020 рік роботизація призведе до скорочення 7 млн робочих місць у світі. А експерти Оксфордського університету лякають, що до 2030-го людина в розвинених країнах поступиться штучному інтелекту майже половиною місць.

У збалансуванні попиту й пропозиції полягає одна з основних проблем динамічного розвитку технологій та переходу до Четвертої промислової революції в ті терміни, які бачать її апологети

Усі експерименти зі способами пом’якшення проблеми, які проводять у розвинених країнах, насправді зводяться до утриманства. А тому не можуть бути надійними стратегіями, бо ж питання, хто заплатить і за заміну людей машинами в економіці, і за утримання звільнених, залишається без відповіді. Сумнівно, що на це будуть згодні працівники, які збережуть робочі місця в «роботизованій» економіці.
Досить ідеалістично ставляться до наслідків, які дадуть їм Третя й Четверта промислові революції, і в найбідніших країнах, що розвиваються. Наприклад, власник індійської автомобільної корпорації Mahindra & Mahindra на зустрічі в Давосі висловив сподівання, що Четверта зніме проблему інтеграції у світову економіку тих 65% його земляків, які все ще живуть у селах, без потреби переселяти їх до міст. А представники Чорної Африки заявляли, що їхні країни зможуть перескочити Другу й Третю промислові революції і відразу стануть учасницями Четвертої.

Вони аргументують такий підхід можливістю доступу до продуктів Четвертої промислової революції. Тоді як відповідь на запитання, наскільки жителі країн, що розвиваються, будуть здатні розплачуватися за них і як це позначиться на їхніх зайнятості й доходах, іще потрібно знайти.
У збалансуванні попиту та пропозиції полягає одна з основних проблем динамічного розвитку технологій та переходу до Четвертої промислової революції в ті терміни, які бачать її апологети. Тим більше що це збалансування потрібне буде не лише в межах розвинених економік із їхньою вищою готовністю до масової роботизації та автоматизації виробництв, а й між розвиненими державами та країнами, що розвиваються. Між різними групами останніх так само існують великі розриви в рівні розвитку та доходів.

Читайте також: Юрій Терентьєв: «Гроші з конкурентних ринків перетікають до монополізованих»

Тож «вирощування» необхідних передумов для появи попиту на технології Третьої та Четвертої промислових революцій може виявитися потужним регулювальним механізмом, який стримуватиме їхні масштаби й темпи запровадження. Із дорогими рóботами та системами на основі штучного інтелекту, за рахунок яких у розвинених країнах доведеться ще й утримувати значні кількості вивільнених людей, принаймні ще тривалий час конкуруватиме дешева праця робітників із країн, які не матимуть ані ресурсів, ані належної економічної мотивації заміняти людські руки машинами.

Український контекст

Після Давоського форуму Четверта промислова стала в нас досить популярною темою дискусій на експертних зустрічах. Зокрема, «Україна напередодні Четвертої промислової революції» — така буде назва цьогорічного, вже третього, Київського міжнародного економічного форуму, який відбудеться в жовтні. Виконавчий директор заходу переконує, що «наша країна має всі шанси опинитися серед фігурантів промислової революції 4.0».

Утім, у нинішніх реаліях вітчизняної економіки відповідний дискурс нагадує більше данину моді, ніж можливість досягнення практичного результату. Не лише дійсність, а й тенденції розвитку української економіки є такими, що нам доведеться переважно спостерігати за перебігом Четвертої промислової революції збоку, долучаючись до неї тільки на умовах технологічного аутсорсингу. Це, зрештою, теж може бути досить вигідно.

Повноцінна участь у Четвертій промисловій революції для України залишається сумнівною або принаймні дуже віддаленою перспективою. Вона нереальна без значного накопичення базових перед­умов у вигляді здобутків Третьої, яка нині потужно відбувається в розвинених країнах, однак не в нашій. Певною насиченістю її здобутками, причому створеними головним чином в інших економіках, можуть похвалитися переважно окремі сектори української сфери послуг.

Наша економіка є антиподом тих, що пов’язують свій розвиток зі стрімким засвоєнням здобутків Третьої промислової революції та переходу до Четвертої. Власне, у країні бракує базової галузі для чергової такої революції, адже наша застаріла обробна промисловість — стрімко деградує і в своєму нинішньому вигляді не здатна створити потужний попит на запровадження новітніх технологій. А мізерні фінансові ресурси держави та місткість внутрішнього ринку не дають підстав ані для серйозної державної підтримки її творення з нуля, ані для приваблювання значних приватних інвестицій іззовні.

ВВП Німеччини, представники котрої якраз і порушили питання про Четверту промислову революцію, а уряд і промислові компанії активно фінансують її втілення в життя, становить близько €4 трлн. В обробній промисловості ФРН задіяно близько 7,2 млн працівників, її річний оборот перевищує €2 трлн. Витрати на персонал сягають €360–380 млрд, тобто в середньому перевищують €50 тис. за рік на одного зайнятого.

Інакше кажучи, йдеться про колосальний попит і фінансовий ресурс, котрий створює як можливості й мотивацію для запровадження дорогих розробок Третьої промислової революції із заміни людської праці роботами, що відбувається там уже вельми активно, так і перспективи повної машинізації виробництва в межах Четвертої. В Україні немає жодного із цих факторів.

Обсяг нашого ВВП не перевищує €80 млрд, випуск продукції обробної промисловості в 2015 році становив менш ніж €60 млрд (у межах 3% німецького показника), витрати на робочу силу — до €3 млрд (тобто до 1%), відповідно на одного зайнятого — менш ніж €2,2 тис. за рік (близько 4% німецького показника).

Тож нічого дивного, що на тлі понад €100 млрд, які витрачають щороку в Німеччині на науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи, в Україні 2014-го було виділено на них лише 10 млрд грн. А інтерес зарубіжних інвесторів до наших науково-конструкторських кадрів можливий лише на умовах аутсорсингу для виконання певних робіт для їхніх потреб.

Читайте також: Між смартфоном і Вандеєю

Іноземні інвестиції в цьому випадку не можуть вирішити проблему, бо їх вкладають у ті сфери, де Україна має переваги над країнами походження капіталу. Інакше його немає сенсу інвестувати. А основною конкурентною перевагою України у промисловості є вартість робочої сили, з якою рóботи поки що не можуть конкурувати з різних причин.

Відомо, що останнім часом спостерігається стрімке зменшення зайнятості в українській обробній промисловості, як і в промисловості загалом. А єдиною галуззю, яка на цьому тлі, навпаки, залучає дедалі більше найманого персоналу, є легка промисловість: за даними Держстату, чисельність штатних працівників у ній зросла від 72,3 тис. у жовтні 2014 року до 76,3 тис. у лютому 2016-го. Повільно падають показники зайнятості в інших галузях, де собівартість продукції включає значну частку праці. Натомість випереджальними темпами втрачають робочі місця ті сектори, де високими є витрати на обладнання чи його модернізацію, а також домінує вартість сировини.

За нинішнього співвідношення цін на роботів і заробітних плат замінювати людей на виробництві в Україні ще багато років буде невигідно: оклади в нас у 20–30 разів нижчі, а терміни окупності за нинішніх відсоткових ставок мають бути принаймні втроє-вчетверо менші. А субсидування державою в цих умовах процесів роботизації чи автоматизації стало б явно нераціональним витрачанням коштів у країні, яка відчуває гострий дефіцит фінансування елементарної інфраструктури та освіти.

Натомість у сфері пов’язаних із Третьою та Четвертою промисловими революціями послуг є підстави розраховувати на нарощування взаємодії із замовниками в центрах цих революцій.

Насамперед українці можуть включитись у глобальні ланцюжки світових лідерів за схемами, подібними до тих, за якими в останні роки розвивається експорт в IT-секторі. Він є показовим прикладом механізму дальшого втягування України до Третьої, а в перспективі, ймовірно, і Четвертої промислової революції. Адже його висока експортоорієнтованість теж стала відповіддю наших фахівців на відсутність попиту на технологічно відсталому й дуже вузькому внутрішньому ринку. Потім українці справді часто купують готові продукти в тих компаній, на які працюють наші фахівці, однак зазвичай ідеться про придбання лише невеликої частки продукту, у виробництві якого ті беруть участь.

Індивідуалізація виробництва та поширення 3D-принтерів, розвиток інших сфер віддаленого надання послуг через інтернет можуть посприяти створенню значної кількості додаткових робочих місць в Україні, орієнтованих на обслуговування попиту в розвинених економіках. Проте слід очікувати потенційно високої конкуренції. І з вивільненими внаслідок роботизації жителями розвинених країн, і з мешканцями бідних регіонів планети, які розраховують «перестрибнути» у світ Третьої та Четвертої промислових революцій із африканських саван чи індійських сіл.