Економіка

  ▪   Алла Лазарева

Потенціал у потенціалі

Прохолодне ставлення французів до перспективи кандидатства України в ЄС та НАТО пояснюється не в останню чергу кволою економічною співпрацею
Матеріал друкованого видання
№ 20 (392)
від 21 травня, 2015

«Президент Олланд є державним керівником, з яким я найчастіше зустрічаюся, – похвалився Петро Порошенко українській громаді під час свого візиту до Парижа у квітні цього року. – Я сподіваюся, що, коли зона вільної торгівлі між ЄС та Україною стане до дії, українсько-французькі взаємини вийдуть на новий рівень».

Сподівання, сподівання... На всіх без винятку двосторонніх заходах чуємо, наскільки потужним є потенціал відносин двох держав. Існують перспективи успішної співпраці в агропромисловому комплексі, енергетиці, медицині, легкій промисловості... Попри те, Франція залишається восьмим іноземним інвестором України із трьома сотнями спільних підприємств. Цей ресурс перекриває аж 3,4% загального іноземного інвестиційного обсягу – $1648 млн, укладених у вітчизняну економіку.

«Поки найбільші французькі фірми не прийдуть працювати в Україні так, як вони давно працюють у Росії, Париж не стане рвати за Київ сорочку на грудях, – каже Бернар, колишній французький банкір, який трудився в нашій країні в буремні 1990-ті. – Треба, щоб у французів з’явилася мотивація захищати в Україні власні гроші. Поки що її немає».

Читайте також: Архітектура поразки

Якщо погодитися з метафорою «економіка – кров політики», малокрів’я двосторонніх відносин стає хронічним. Ми обурюємося безцеремонністю підприємницького проросійського лобі у Франції, і відхід від стандартів демократії, зокрема в питаннях санкцій проти Росії або поставок кораблів Mistral, направду вартий осуду. Але не забуваймо про інше. Усе має свої причини. Політичні еліти скрізь у світі виступають отією головою з українського прислів’я, якою крутить економічна шия. За 24 роки незалежності Україні не вдалося серйозно залучити на свій ринок найбільші французькі фірми та фінансові структури, крім хіба що Bouygues, Alcatel, Gaz de France, ArcelorMittal та кількох банків. Так, є представництва, системний аналіз ринку, конкретні проекти в тій-таки фармації, інформатиці, сфері послуг. Але масштаби скромні. Чому?

Багато перспективних ідей померло в зародку, бо не знайшлося чистих рук та політичної волі для їх утілення

«Корупція в Україні завжди була лихом, не меншим за територіальні претензії РФ, – вважає колишній економічний радник посольства Франції в Києві, що не побажав бути названий. – Французькі фірми підладналися під російську тіньову вертикаль, а от із багатовекторною українською анархією їм важче. За часів Януковича відвертий рекет набув небаченого розмаху. Близькі до колишнього президента особи не соромилися не повертати мільйонних кредитів у євро, нахабно повідомляючи у відписках: на жаль, бізнес-центр, закладений у заставу під кредит, про який ведемо мову, був раніше вже заставлений під інший кредит, і ми віддали його, щоб погасити іншу заборгованість… Судові розгляди не приносили нічого, крім нових витрат і розчарувань. Отже, інвестори почали масово тікати з України або різко скорочувати обсяги співпраці».

За інформацією українського посольства у Франції, протягом перших дев’яти місяців 2014 року комерційний обмін між двома країнами зменшився на 21,8%. Так, Майдан, війна, непевність... Але й брак реформ, на який сподівалися не лише українці, а й зарубіжні ділові партнери. «Показово, що закон про прозорість власності на медіа був нещодавно заблокований у Верховній Раді, – зазначив у розмові з Тижнем підприємець, присутній разом з Арсенієм Яценюком на зустрічі з керівництвом французького бізнесу MEDEF. – Це означає, що й у новому парламенті, де проєвропейські сили мають очевидну більшість, олігархи, попри те, зберігають за собою небезпечно сильний вплив. Адже це вони не бажають демонструвати, які саме медіа-ресурси використовують для втілення власних економічних та політичних інтересів».

Читайте також: Світ про Україну: Виконання Мінських угод неможливе без децентралізації

Той-таки співрозмовник наголосив, що в західного бізнесу викликає тривогу принцип призову до нашої армії. «Ми боїмося інвестувати в перспективних ук­раїнських працівників, яких винаймаємо, бо завтра їх можуть забрати до війська, а післязавтра вбити, – пожалівся бізнесмен. – На всі розмови про можливість відстрочок для тих, хто має стратегічні посади, вітчизняні очільники реагують нервово, щоб не сказати більше. Я їх розумію: у пільговий режим відразу впишуться зовсім не стратегічні діточки-мажори. Але прошу розуміти й нас. Україна не єдиний ринок у Європі, де можна спробувати вигідно інвестувати гроші».

Енергетика, сільське господарство, інфраструктура, туризм, транспорт, медицина, автомобілі, банківська діяльність, споживання, довкілля... В усіх цих напрямах співпраця існує, але переважно в доволі скромних обсягах. Україна експортує до Франції ріпакову олію та сільськогосподарські відходи, тваринні жири й спецодяг. Закуповує продукти хімічної промисловості, ліки, одяг, парфуми, харчі... Багато перспективних ідей померло в зародку, бо не знайшлося чистих рук та політичної волі для їх утілення.

У помаранчеві роки Київ провалив два перспективні проекти в царині енергетики, які могли б забезпечити країні зовсім інші позиції в діалозі з Євросоюзом. Ідеться про невдалу спробу здати в оренду Gaz de France величезні газосховища на території Львівської області. Тодішній голова Нафтогазу Олексій Івченко вже був публічно пообіцяв у 2005 році близький контракт, але... Не склалося, й Україна втратила шанс отримати в особі французів не лише клієнтів та партнерів, а й союзників у протистоянні з Росією в питаннях блакитного палива.

Другий проект стосувався експлуатації українських уранових родовищ. Переговори з AREVA про те, щоб разом видобувати й обробляти уран та спільно продавати його як компонент палива для АЕС на ринки третіх країн, тривали кілька років і закінчилися нічим. Сподівання на життєво необхідну диверсифікацію енергетичних джерел випарувалися до кращих часів. Водночас залежність від російського газу є однією із причин, що заважають нашим політикам назвати війну війною. Французькі джерела Тижня кажуть, що відновити переговори стосовно можливої співпраці у видобутку ура­­ну можливо. Була б політична воля... Чи знайдеться?

Читайте також: Європа подає сигнал утоми

Контекст досить сприятливий уже бодай через те, що Яценюк, відвідавши Париж тиждень тому, справив цілком пристойне враження на тамтешню бізнесову аудиторію. «У нього дуже добра англійська, чітке розуміння економічних процесів, ясна та логічна мова, – поділився враженнями цитований вище підприємець. – Він просто зобов’язаний вивести двосторонні відносини на вищий рівень, бо ситуація, попри війну, відкриває нові можливості. Росія з різних причин замикається в собі, й Україна, якби доклала зусиль, могла б цілком перетягти на свої землі частину інвесторів, яким дедалі важче працювати в РФ». У січні, зрештою, побачить світ зона вільної торгівлі між Україною та ЄС. Це нові виклики, відповіді на які, схоже, ще не знайдені.

«Якщо українські олігархи об’єднаються проти нас, нам буде дуже важко», – зізнався Яценюк економічним експертам, із якими побачився в Парижі. Петро Порошенко у дворику української церкви пообіцяв, що боротьба з олігархами буде його пріоритетом у найближчі місяці. Часу зовсім обмаль. Побачимо, і дуже швидко, наскільки слово керівництва України збігається з дією. Якщо старі схеми в економіці справді буде зламано, інвестицїї прийдуть не лише з Франції. Потенціал українського ринку великий.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.