Економіка

  ▪   Любомир Шавалюк

Симеон Дянков: «Олігархи є найбільшими опонентами реформ»

У розмові з Тижнем колишній віце-прем’єр і міністр фінансів Болгарії (2009–2013) поділився досвідом реформ та подолання економічних криз, а також своїм баченням економічних процесів, що відбуваються в Україні та Росії.
Матеріал друкованого видання
№ 19 (391)
від 14 травня, 2015

У.Т.: Банківська система Болгарії була однією із тих, які найбільше постраждали від глобальної фінансової кризи 2008-2009 років. Яких заходів вживав уряд Болгарії, в якому ви були міністром фінансів, для забезпечення стабільності болгарських банків?

- Проблема банківського сектору Болгарії у 2009-2010 роках полягала в тому, що близько 80% активів належало банкам, контрольованим іноземним капіталом. Із них приблизно половина - інвесторам із Греції, решта - італійцям, австрійцям та угорцям. Тому коли наступила глобальна, а потім європейська боргова криза, найбільше вдаривши по Греції та зачепивши кілька інших країн, виявилося, що усі країни, де перебували материнські фінустанови болгарських банків, тобто Греція, Угорщина, а згодом Австрія та Італія, мали величезні проблеми у власному фінансовому секторі. Особливо це стосується Греції. А оскільки ми є сусідами цієї країни, то протягом деякого часу, особливо у 2009 році, коли я став міністром фінансів, найбільший виклик полягав у тому, що на міжнародних фінансових ринках панувала думка, нібито на грецькі фінустанови чекає колапс (що, зрештою, і сталося), який потягне на дно банківські системи Болгарії, Румунії тощо. Із цією проблемою ми боролися двома шляхами.

По-перше, незважаючи на те, що банки з іноземним, зокрема грецьким, капіталом були великими за обсягом активів, ми розуміли, що існують способи відгородити їх від проблем у Греції, змусивши їх сконцентруватися лише на роботі в Болгарії. Тому ми встановили вимогу, щоби всі болгарські фінустанови відокремили свої системи обліку, безпеки, електронних платежів та документообігу, так щоб у щоденному потоці інформації не залежати від материнських компаній, зокрема із Греції. На той час подібний крок не дуже підтримували в Євросоюзі, адже він суперечив принципам функціонування внутрішнього фінансового ринку ЄС, на якому можна працювати з будь-якої країни-члена союзу. Але ми наполягали на впровадженні такого заходу, бо якщо б щось сталося у Греції, то значна частина болгарського банківського сектору би дуже постраждала. Ми зробити цей крок дуже швидко та тихо, буквально за 2-3 місяці. І тільки після того, як усе було зроблено, ми публічно розповіли про свої дії, витративши дуже багато часу на те, щоб пояснити їх міжнародній спільноті. Психологічно це мало величезний позитивний ефект. На мою думку, це був ключовий крок у подоланні кризи.

Читайте також: Світ про Україну: Європа не робитиме за Київ важку роботу

По-друге, те, з чим зараз зіштовхнулася безпосередньо Україна, - ми, на відміну від Греції, Австрії, Угорщини від першого дня кризи почали вживати дуже радикальних заходів для забезпечення фіскальної дисципліни. Болгарський уряд щомісяця звітував про успіхи таких заходів міжнародним рейтинговим агенціям та іншим зацікавленим сторонам. Це призвело до того, що у їхній свідомості дуже швидко відбулося відмежування Болгарії від Греції та Угорщини. І не лише в банківському секторі. Міжнародна спільнота швидко переконалася, що болгарський уряд готовий зробити все, що потрібно для подолання кризи. Коли партнери думають про вас у такий спосіб - це дозволяє вам відкласти багато жорстких заходів на потім і не робити усього, що потрібно, відразу.

У.Т.: Чи з’явилися в Болгарії у результаті кризи неплатоспроможні банки, чи було їх багато?

- Жодного банку протягом 2009-2013 років, коли я був міністром фінансів. Жоден банк не провалив перевірку рівня ліквідності та платоспроможності. Щоправда минулого року збанкротував один великий болгарський банк, але це відбулося з політичних причин, не пов’язаних із банківським наглядом та заходами, вжитими протягом кризи, а спричинено простою крадіжкою.

У.Т.: Чи була в Болгарії проблема рекапіталізації та націоналізації банків через кризу?

- Унаслідок останньої кризи такої проблеми не було. Але у 1996-1997 роках Болгарія пережила дуже значну фінансову кризу, яка розпочалася з банківської системи. Тоді збанкрутувало приблизно 30% болгарських банків. Уряд постав перед вибором: націоналізувати фінустанови або різко підняти вимоги до капіталу, ліквідності, зрештою дозволивши ринкам вирішувати, хто кого поглине й чи зацікавляться нерезиденти входом на ринок тощо. Адже для багатьох крупних іноземних банків малі й середні банки в Болгарії, Україні, Угорщині тощо є занадто дрібними; вони не знають ринку, тому не бачать смислу виходити на ринок. Але якщо раптом з’являється можливість консолідації банків, створення одної фінустанови із, скажімо, трьох менших, то деякі глобальні лідери можуть зацікавитися такими об’єктами для поглинання. Саме так відбулося в Болгарії. Ми по-суті не проводили націоналізації та примусових злиттів фінустанов, але у 1998 році дуже різко збільшили вимоги до капіталу в банківській системі, практично потроївши нормативний рівень. Як наслідок, наприклад Unicredit прийшов на болгарський ринок, купив банк, а потім консолідував на його основі ще 5-6 інших фінустанов. Відтак досить швидко з розпорошеної банківської системи ми отримали 6-7 відносно великих фінустанов, здатних ефективно працювати та, власне, пережити кризу в єврозоні кількома роками пізніше.

Читайте також: Реформа освіти: від написання до втілення

На мій погляд, це хороший приклад виходу з ситуації, в якій зараз опинилася Україна, а також Росія. Банківський сектор недостатньо консолідований, у ньому занадто багато гравців, які недостатньо сильні поодинці, тому коли наступає криза, усі вони, або більшість із них стають проблемними. У таких країнах повинно бути значно менше банків, скажімо, не 1-2, а 10-15 фінустанов. Тому я би пропонував різко збільшити вимоги до капіталу, а далі залишити сектор сам на себе, щоби він самостійно консолідувався.

У.Т.: В Україні сподіваються, що ЄС та інші міжнародні донори нададуть нам певну фінансову допомогу, яка дозволить вижити під час кризи та купити час для проведення реформ. Але Євросоюз дає гроші порціями, натомість встановлює жорсткий контроль за їх використанням. Чи мала Болгарія подібний досвід?

- Передусім слід сказати кілька слів про співпрацю України та ЄС. На мій погляд, Євросоюз дотепер робив занадто мало для підтримки України, передусім у сфері державних фінансів. Європейці повинні зробити значно більше. На сьогодні ЄС надав Україні близько 2 млрд. євро - це абсолютний нуль, беручи до уваги дискусії про те, що ідеться не лише про майбутнє України, а й цілого регіону. Усі розглядають Україну як країну, яка за понад двадцять років узагалі не проводила реформи, у якій уряд ніколи всерйоз не пробував подолати корупцію, політики якої не надто прагнули бути частиною Європи. Але зараз з’явився цей шанс усе змінити. На мій погляд, у такому разі Євросоюз повинен виділити не 2 мільярди, а 10 - протягом цього, початку наступного року.

Нещодавно Міністр фінансів України згадувала, що протягом наступних 2-3 років Україна потребуватиме близько 40 млрд. дол. іноземної допомоги. Близько 17,5 млрд. дол. надасть МВФ, певні кошти надійдуть у результаті двосторонніх угод. Наприклад, від США повинно прийти 2 млрд. дол. Я думаю, що незабаром Америка оголосить про виділення ще одного мільярда, але цього недостатньо. Враховуючи те, як багато американці говорять про допомогу Україні, США також повинні надати принаймні 10-15 млрд. дол. допомоги і зробити це якомога швидше. Але Штати, зрозуміло, говорять, мовляв Україна знаходиться в Європі, тому треба подивитися, що зроблять для неї європейці. Якщо ЄС виділить більше грошей, то я впевнений, що США вчинять так само.

Тому, я вважаю, настав час для Євросоюзу визнати, що це не лише проблема України, адже зрештою ідеться про розширення ЄС. Вони мають наважитися дати Україні 10 млрд. дол., й останнім часом я регулярно просуваю цю ідею, як тільки зустрічаюся з європейськими чиновниками. Бо гроші потрібні зараз. Якщо вони виділять їх, скажімо, через три роки, то буде запізно. До того часу або реформи проваляться, або якщо вони виявляться успішними, то соціальні наслідки їх проведення будуть настільки важкими, що, майже гарантовано, ніхто з теперішніх і потенційних реформаторів не залишиться при владі, адже їх швидко викинуть із політикуму.

Читайте також: Суміш примусу, зволікання та успішного досвіду сусідів

У Болгарії було трішки по-іншому, бо ми приєднувалися до ЄС у 2007, але уже у 2004 році ми знали, що вступимо до ЄС. Це було до кризи, тому протягом нетривалого періоду ми були сфокусовані на приєднанні до Євросоюзу. Подібне стосувалося не лише нас, а спочатку центральноєвропейських країн, а потім Болгарії та Румунії. І Європейський Союз не відволікався на інші проблеми в той час, тому суттєво нам допомагав від початку. Коли наступила криза - наша країна не була в центрі уваги. ЄС зосередився на Греції - занадто багато, на мій погляд, - і, так би мовити, великою мірою забув про Східну Європу, зокрема про Україну, Грузію, Молдову тощо. Але зараз хороший момент для того, щоб це змінити, і багато залежить від ваших провідних політиків. Вони, грубо кажучи, повинні щотижня відвідувати Брюссель із презентаціями та доповідями про те, що вони роблять і що відбувається. Не просто бути ввічливими з європейцями: політики не розуміють, коли ввічливості. Українці повинні сказати Євросоюзові, мовляв якщо вам справді не байдуже - давайте 10 млрд. дол. зараз.

У.Т.: Чи можете ви назвати певні цифри щодо кумулятивного обсягу фінансової допомоги, яку Болгарія отримала від ЄС?

- Кошти від Європейського Союзу надходять із фондів, доступних для країн, що ще не стали повноправними членами, з чого зараз користається Україна. А потім - у межах семирічного циклу. Увесь Євросоюз зараз вступає в новий цикл 2014-2020, протягом якого Болгарія отримає від ЄС близько 16 млрд. євро. Звичайно, наша країна також робити деякі внески до європейських фондів - трохи менше, ніж 1 млрд. євро на рік, але в підсумку вона отримає чистими 9-10 млрд. євро. Таким чином у пропорції до ВВП Болгарії, який становить 40-45 млрд. євро, країна що року отримуватиме майже 5% від ВВП. В історичній ретроспективі серед усіх країн, що вступали до ЄС, рівень щорічних вливань європейських грошей складав 4-9% від ВВП. Це суттєва кількість грошей.

У.Т.: Ви були одним із засновників рейтингу "Легкість ведення бізнесу", публікованого Світовим Банком. В Україні політики, які хочуть просунути країну вгору за цим рейтингом, наголошують на необхідності зменшувати кількість податків і витрат часу на їх оформлення та сплату, але при цьому залишають поза увагою свавілля податківців, які влаштовують перевірки коли їм заманеться і забирають у бізнесу якомога більше грошей. Чи може цей рейтинг адекватно відобразити прогрес країни у здійсненні реформ?

- Тією мірою, якою політики розуміють цей рейтинг краще, а в Україні цей процес лише починається, вони усвідомлять - можливо, за допомогою радників - те, що "Легкість ведення бізнесу" може багато в чому допомогти, але для досягнення  комплексного результату потрібно вийти за його рамки.

Ви навели приклад із податковою системою. Та частина рейтингу, яка стосується податків, містить дані не лише про рівень податкових ставок, але і про частоту, з якою бізнес повинен заповнювати різноманітні документи, і кількість годин, яку потрібно витратити на їх заповнення, і, що головне, час, який займають податкові перевірки. Тому цілком може бути таке, що податкові ставки низькі, але якщо за день відбувається сорок податкових інспекцій, то кількість годин, витрачених на них, буде великою (що властиво й Україні).

Читайте також: Микола Сунгуровський: «Зараз не можна проводити реформу армії, можна тільки вдосконалювати те, що існує»

Якщо ви зараз поспілкуєтеся із чиновниками із Міністерства фінансів України, то справді побачите, що вони турбуються про рівень податкових ставок, а не про загальний тиск, який чинить податкова система на бізнес за допомогою податкових інспекцій. Але я переконаний, що через рік-два вони думатимуть про шкоду податкових інспекцій. У цьому сенсі Україні пощастило, що колишній віце-прем’єр-міністр та міністр фінансів Словаччини Іван Міклош став радником міністрів економіки та фінансів України, бо він сам зробив, мабуть, найкращу податкову реформу серед країн Центральної та Східної Європи за останні 10-15 років. І він сам, до речі, багато доклав до того, щоби Словаччина суттєво піднялася у рейтингу "Легкості ведення бізнесу". Пам’ятаю, коли я відповідав у Світовому Банку рейтингом "Легкість ведення бізнесу", а він був міністром фінансів Словаччини, то ми часто піднімали це питання. Чому їхнє місце в рейтингу не ставало вищим? Звичайно, тому що податкова посилала на перевірки занадто багато інспекторів, яким більше не було чим зайнятися. Що було з ними робити? Просто звільнити, позбавитися їх. І ви побачите, що обсяги податкових надходжень збільшаться, якщо зменшиться кількість втручань. Отже, з Іваном Міклошем ви в хороших руках.

У.Т.: Чи переживала Болгарія стрімкий підйом щаблями цього рейтингу і чим це було спричинено?

- Болгарія займає досить високу позицію в рейтингу "Легкості ведення бізнесу", здається, 38 місце у світі. Звичайно, усе могло би бути значно краще, але серед країн Східної Європи країна четверта. Цього результату було досягнуто до того, як я став міністром фінансів, а почалося все після банківської кризи наприкінці дев’яностих років. Через 3-4 роки після того, як розчистили банківську систему, виникло питання: тепер ми маємо відносно ефективний фінансовий сектор, ми готові видавати кредити, але чомусь ніхто їх не бере. Чому так відбувалося, чому не було бізнесу, зацікавленого у кредитуванні? Це було у 2002-2003 роках. Тоді уряд почав займатися цим питанням детальніше й виявив, що у країні настільки багато бюрократичних втручань у справи бізнесу, що підприємці не розкривають адекватно інформацію про активи, прибутки тощо. У результаті коли вони приходять у банк за позичкою, то банкіри їм відповідають, мовляв ми не дамо вам кредит, бо ви отримуєте збитки. На що їм відповідали, що вони не збиткові, а просто ховають прибутки через бюрократичний тиск.

Щоб подолати цю проблему, уряд витратив 3-4 роки, знижуючи рівень бюрократизації та чиновницького тиску на бізнес. На той момент усі дивилися на те, що відбувалося у Словаччині, яка проводила ефективні реформи. Естонія робила перетворення, особливо це стосується податкової системи. Власне, тому Болгарію вдалося реформувати так само.

У.Т.: Ви згадали про глибоку кризу в Болгарії у дев’яностих. Якщо порівняти низку макроекономічних індикаторів тієї кризи із нинішньою українською, то можна побачити дивовижну подібність. Які уроки тієї кризи повинен засвоїти український уряд?

- Міністр фінансів щойно показала мені останні макроекономічні дані по Україні, зокрема рівень боргу, бюджетного дефіциту тощо. Вони справді подібні до того, що ми мали в Болгарії у 1996-1997 роках. Інші складові ситуації, зокрема відсутність економічного зростання тощо, також схожі. Відмінність у тому, що досить легко було проводити реформи через кілька років після розвалу комунізму, коли з одного боку стояли колишні комуністи, а з іншого - демократи. Ви питаєте народ, мовляв ми рухаємося до комунізму чи до демократії? У таких обставинах можна просунути багато реформ суто на цьому поділі.

У теперішній ситуації, після багаторічної відсутності будь-яких реформ ви точно не знаєте, хто є внутрішнім ворогом. Чи це комуністи, чи колишні комуністи, чи колишні секретарі партії. Мабуть, частина з них так само. Але, на мій погляд, багато противників реформ на сьогодні узагалі знаходиться поза державним сектором. Це успішні бізнесмени, які, можливо, певний час були політиками. Особливо погано те, що всі ваші олігархи розбагатіли, підгодовуючи урядовців та чиновників. Навіть у Росії є низка олігархів, які стали багатими, займаючись інноваційним бізнесом, наприклад Яндекс, дещо з мобільних технологій або ще щось нове, де створювалася вартість. В Україні я не можу назвати жодного олігарха, який би заробив статки не залежно від держави…

У.Т.: Мабуть, Порошенко був одним із таких…

- …Добре, один таки є. Тобто якщо ви - хороший підприємець, то можете стати президентом. Дуже гарний приклад, але він зараз поза бізнесом.

Решта олігархів корумпували владу і, на мій погляд, на сьогодні вони є найбільшим опонентами реформ. Можливо, тихо і таємно, але це джерело опору. І це робить боротьбу за проведення перетворень значно складнішою. Бо вам треба подолати не лише бюрократію чи колишніх комуністів, а й частину приватного бізнесу.

Читайте також: Реформатори у вигнанні

Що робити? Моя думка із цього приводу така сама, як в Івана Міклоша. У такому випадку вам треба збентежити їх. Але як це зробити? Провести радикальні бліц-реформи, змінювати усе одночасно. Вони зупинятимуть вас на кожному кроці, але тоді шанси на успіх хоча б у деяких сферах значно вищі. Тому в цьому випадку, враховуючи скільки років минуло від початку трансформації, єдиною можливістю є бліц-реформи. А тоді дотискати ті напрямки, які працюють і в яких з’являються певні успіхи.

У.Т. Болгарія цікава тим, що там до влади кілька разів приходити комуністи уже після розвалу комунізму. Чи намагалися вони розвернути чи скасувати реформи, які було зроблено до їхніх приходів до влади?

- Комуністи приходили до влади в Болгарії 4 рази, і 4 рази ми мали кризи протягом року після їхнього приходу. Тобто вони дуже прогнозовані: як тільки комуністи приходять до влади - ви уже знаєте, що протягом року наступить криза.

Болгарія - одна із небагатьох країн Центрально-Східної Європи, де приходять до влади почергово комуністи та демократи. Комуністи намагалися розвернути - не просто заморозити, а розвернути -  реформи та скасувати попередні досягнення. І нещодавно таке трапилося знову. Наш уряд працював до 2013 року, а після нас прийшла керована соціалістами влада колишніх комуністів, яка повністю розвернула пенсійну реформу, над якою ми важко працювали два з половиною роки. Цікаво, що за винятком Угорщини з Віктором Орбаном донедавна жодна інша трансформаційна країна не давала задній хід реформам. Їх могли заморозити на певний час, не продовжувати, але не поверталися назад.

У.Т.: Що б ви зробили на місці українського уряду, щоб реформи стали незворотними? Адже політична ситуація змінюється, і ніхто не знає, хто буде при владі в Україні через 3-5 років.

- На мій погляд - і я пробував реалізувати це в Болгарії - намагайтеся провести перетворення в якомога більшій кількості напрямків. Бо інша влада може дати задній хід в одній-двох реформах, але не може повернути назад усе й не матиме для цього достатньо енергії. Отже, якщо ви сумніваєтеся, хто наступним прийде до влади, робіть реформи в якомога більшій кількості напрямків.

У.Т.: Багато людей в Україні говорять про колапс, який наступає для економіки Росії. Як би ви охарактеризували її становище?

- Ситуація в економіці Росії досить складна цього року. Думаю, що вона досі не пройшла свій найскладніший період, який, мабуть, настане через кілька місяців, цього року, але пізніше. Але мова не йде про швидкий колапс ні цього року, ні наступного, ні через два роки. У Росії достатньо ресурсів, зокрема золотовалютних резервів, для того, щоби пережити кризу та перейти до економічного зростання. Тобто я прогнозую, що великого колапсу не буде.

Але економіка РФ у рецесії, у першому кварталі відповідно до офіційної статистики падіння ВВП склало 2%. Думаю, у 2-3 кварталах падіння пришвидшиться, так що за результатами року спад економіки складе приблизьмо 4%. Якщо ви порівняєте цей результат з Україною, то він не видаватиметься настільки поганим. Але насправді він негативний, адже минулого року економіка виросла на 1%, позаторік також був не надто успішним, тобто після низки успішних років Росія переживає ось уже 4 роки без зростання. А оскільки у країні, як і в Україні та Болгарії, відбувається старіння населення, то державні витрати на пенсії зростають дедалі більше. У поєднанні з бажанням президента РФ збільшити військові витрати це робить соціальну та військову частини бюджету занадто важким тягарем для держави. Тобто протягом наступних кількох років я би побоювався не так колапсу економіки як того, що трапиться з фіскальними резервами. Цього року росіяни витратять значну його частину, сподіваючись на те, що наступного року ціни на нафту будуть вищими. Але якщо ціни не виростуть, то їм доведеться витратити ту частину, яка залишилася, і уже через два роки вони опиняться в ситуації, коли резервів уже не буде.

На сьогодні російська влада не збирається проводити жодних реформ, пенсійної чи іншої, сподіваючись на кращі часи. А це поганий сигнал, бо якщо ви, будучи в уряді, сподіваєтеся на кращі часи, то вам може пощастити, а може трапитися найгірше.

У.Т.: Дехто називає теперішню рецесію в Росії інституційною. Тобто російська економіка  досягла певного інституційного потенціалу, вище якого вона не може стрибнути без реформ. Чи поділяєте ви таку думку?

- Думаю, так. Це може бути так звана "пастка середнього рівня доходу", коли ви досягаєте певного рівня економічного розвитку і темпи зростання суттєво знижуються. У Росії ситуація має низку очевидних пояснень. Протягом останнього десятиріччя, починаючи з 2003 року, економіка РФ стала значно більш залежною від держави, передусім в енергетиці та фінансовому секторі. Тобто частка прямої державної власності різко збільшилася, а з урахуванням непрямої залежності бізнесу від держави ситуація ще гірша. А якщо двома ключовими секторами економіки управляють неефективно - я ще не бачив ефективних державних компаній у світі, а не тільки в Росії - це значно обмежує можливості економіки зростати. Наприклад, якщо фінансовий сектор знаходиться в державній власності, то він надаватиме перевагу кредитуванню великих державних корпорацій, а не справжніх підприємців. Тому імовірність нормального розвитку підприємницької активності в Росії, враховуючи скільки розумних людей працює у високотехнологічних галузях у Росії, та й в Україні, дуже низька. Звичайно, існують хороші випадки, як Яндекс та кілька інших. Але їх має бути значно більше з огляду на рівень людського капіталу, а їх немає. Чому? Головна причина в тому, що фінансова система занадто неефективна. У такому випадку, якщо у Росії не зміниться ставлення до ведення бізнесу - чого я наразі не бачу - її економіка не зростатиме.

Тобто ситуація в Росії не така, як в інших країнах середнього рівня доходу, наприклад Південній Кореї, коли економіка швидко зростає, досягає певного рівня, на якому залишається протягом певного часу, а тоді або відбувається прорив, або ні. У РФ можна назвати низку причин, через які економіка буде падати.

У.Т.: Чи можете ви оцінити темп проведення реформ в Україні?

- Передусім я був дуже радий, що в Україні з самого початку прийняли закон про люстрацію. Це нібито не пов’язано із ситуацією в економіці та державних фінансах. Але однією з найбільших невдач у політичному житті Болгарії за останні 25 років було те, що ми чекали занадто довго, щоби провести люстрацію. Тому колишні секретарі партійних органів перейшли від політики до приватного бізнесу, у фінансовий сектор, і навіть тепер керують значно частиною фінансового та бізнес-сектору. Це помітно вповільнює економічний розвиток. У Румунії було те саме протягом тривалого періоду. Ви можете легко відрізнити країни, які дуже рано провели люстрацію, (Чехословаччина та Польща) від країн, які цього не зробили (Угорщина, Болгарія, Румунія). Тобто це нібито неекономічний фактор, але він дуже допомагає в майбутньому.

Що стосується економіки, то я уважно стежу лише за діями міністрів економіки та фінансів України. Міністр економрозвитку робить багато речей одночасно і, на мій погляд, добре справляється. Ми з ним зустрічалися нещодавно у Вашингтоні і я поділився з ним власним досвідом - не лише в Болгарії, а й у рейтингу "Легкості ведення бізнесу", сказавши, що все, що він може зробити, він повинен встигнути за перші 6 місяців. Шанси на великі реформи після цього близькі до нуля. 3-4 місяці з цього періоду вже минуло, тож будемо сподіватися, що після закінчення цього піврічного періоду ви будете задоволені тим, що зроблено.

У.Т.: Чому 6 місяців?..

- … Бо терпимість до реформ триває півроку. Після цього раптом у парламенті перестають підтримувати законодавчі ініціативи. Команда дуже стомлена, бо 6 місяців не висипалася. Ви вже не є новопризначеним, тож ЗМІ починають дедалі сильніше та частіше вас критикувати. Ваші опоненти встигають вивчити вашу поведінку, тож починають завдавати ударів по різних позиціях. Тобто є певна перевага в тому, щоб бути новопризначеним і відносно невідомим, бо ніхто не знає ваших слабких місць.

Що стосується фінансових питань, то міністр фінансів зараз робить дуже великі речі, наприклад разом з іншими міністрами намагається позбутися субсидій в енергетиці, шукає можливостей зменшити боргове навантаження на економіку, залучити більше грошей з ЄС, США, МВФ. Вона зосереджена не так на скороченні бюджетних видатків, як на тих питаннях про, які ми говорили. Дивиться не так на рівень податкових ставок, як на кількість появ податкових інспекторів на підприємствах із перевірками. І тут є приклад Грузії, яка просто звільнила усіх податкових інспекторів. У Болгарії ми не могли цього зробити - це було б занадто. Але, коли я був міністром фінансів, ми повністю звільнили усіх керівників митниці. Подібні реформи ви повинні провести якомога швидше. І не має значення, наскільки ви змучені, - поспите пізніше.