Економіка

  ▪   Любомир Шавалюк

Дімітрі Ґвіндадзе: «Україні потрібні ті, хто прикриватиме спину реформаторам»

Тиждень поспілкувався з екс-міністром фінансів Грузії, провідним економістом ЄБРР про грузинський досвід-рекорд, експатів-технократів і збитки від війни на Донбасі.
Матеріал друкованого видання
№ 49 (369)
від 4 грудня, 2014

У. Т.: Свого часу Грузія, як і Україна зараз, стала жертвою економічної та торговельної блокади з боку Росії. Як грузинський уряд вирішував цю проблему і як допомагав локальному бізнесові?

– Тоді наша країна дістала цілу низку експортних обмежень. Ми намагалися якомога повніше диверсифікувати експорт із Грузії. Уряд спробував дати бізнесові прямі й чіткі сигнали про потенційні загрози. Головний меседж був такий: «Хлопці, працюйте з усіма, але майте на увазі, що геополітичні зрушення можуть спричиняти деякі зовнішньоторговельні проблеми. Врахуйте це і намагайтеся управляти ризиками відповідно».
Що уряд зробив передусім? Ми підвищили якість грузинської сільськогосподарської продукції, збільшили глибину переробки, знайшли свої ніші на міжнародних ринках. У результаті наші виробники почали постачати сільгосппродукцію до багатьох країн Європи, зокрема до України, яка стала одним із найбільших ринків для нашої продукції, як-от мінеральні води, вина тощо.

У. Т.: Унаслідок війни на Донбасі Україна має величезну неконтро­льовану ділянку кордону, через яку йдуть потоки контрабанди. Грузія, мабуть, мала подібну проблему з Абхазією та Південною Осетією. Як її вирішували і як встановлювали економічний кордон?

– На мій погляд, ситуація на Донбасі має значно гірші економічні наслідки для України, які не обмежуються контрабандою. Торік на Сході виробляли 16% ВВП, 27% промислових товарів і майже таку саму частку експорту. У регіоні найщільніша мережа залізниць. Коли через зовнішнє втручання намагаються відокремити такий шматок країни, це призводить до величезних проблем і вельми складної адаптації. У результаті валютний курс, платіжний баланс, дефіцит та наповнюваність бюджету, банківський сектор усієї країни викликають занепокоєння. Адже, наприклад, найбільші українські фінустанови мають багато активів і зобов’язань на Донеччині та Луганщині.

Тому те, що зараз відбувається з гривнею і бюджетом, – це великою мірою наслідок подій на Донбасі. Руйнування в регіоні самі собою негативно вплинули на економічне зростання країни. Окрім того, є ще багато виробничих ланцюжків, які пов’язують Донбас з іншими областями України. Чимало їх було зруйновано. Отже, наслідки подій на Донеччині та Луганщині не обмежуються цим регіоном, а помітні по всій країні. Вони підривають упевненість інвесторів, споживачів, кредиторів та банківських вкладників.

Читайте також: Енн Епплбом: Майбутнє України вирішать внутрішні реформи

У Грузії ситуація була дещо інша. Наприклад, у 1990-х в Абхазії точилася війна, відтоді вона була не надто залежна від Грузії та пов’язана з нею. Знову ж таки за допомогою зовнішнього втручання – Абхазію підтримували ті самі люди, які зараз сприяють ескалації конфлікту на Донбасі, – була розв’язана війна у 2008-му. Однак її наслідки для економіки Грузії були не такими відчутними, як вплив протистояння на Донбасі на народне господарство України, бо у вас самі виклики, їх масштаб та передісторія суттєво відрізняються від тих, які стояли перед нами. Тому дуже важко порівнювати економічні наслідки воєн у Грузії та Україні.

У. Т.: Назвіть кілька з найуспішніших грузинських економічних реформ і досягнень, які, на вашу думку, варто було б провести в Україні. Що українці можуть скопіювати в Грузії?

– На мій погляд, не можна просто скопіювати реформи. Ви маєте здійснити власні перетворення, бо Україна – інша країна. Що потрібно для успішних реформ? Передусім зауважмо: ми абстрагуємося від того, що точиться війна, бо проблеми безпеки негативно впливають на низку інших галузей. Зокрема, економічний розвиток стає заручником геополітики.

Але припустімо, що теоретично в Україні немає безпекової кризи. Тоді для вдалих реформ потрібно кілька речей. По-перше, сильні керівники і швидкі дії зі зменшення бюджетних видатків, спрощення роботи органів, які надають державні послуги (податкової та митниці, різноманітних контролюючих структур тощо). Це забезпечило б стабільність макроекономічних балансів країни. Погляньте на Україну очима іноземного інвестора, який шукає напрямки для вкладень свого капіталу. Передусім він звертає увагу на фінансову стабільність, на ситуацію з державними фінансами, шукає країни з невеликим держборгом і низьким рівнем бюджетного та квазіфіскального дефіциту.

По-друге, глобальні інвестори аналізують стійкість банківського сектору. На мою думку, НБУ робить багато правильних кроків для того, щоб система стала надійнішою. Це дуже болючий процес, адже у фінансовому секторі України спостерігався надлишок фінустанов, деякі з них були кишеньковими й зараз банкрутують. Стабілізація банківської системи – надзвичайно складне завдання, яке важко реалізувати в технократичному сенсі. Але це треба зробити.
По-третє, Україні потрібно створити високоякісне поле гри для реального сектору, хороший бізнес-клімат. Ви повинні спрощувати податкове, митне, трудове законодавство, адже таким чином позбуватиметеся корупції. Остання існує в точках дотику між бізнесом і державними службовцями. Що менше таких точок у країні, то менше можливостей для хабарництва.

Читайте також: За крок від фінансової прірви

Щоб покласти край корупції, необхідні дві умови. З одного боку, дуже сильна воля боротися з хабарництвом «згори донизу», яка поступово очищуватиме від нього різні сфери та органи держуправління. З другого – зусилля «знизу вгору», я маю на увазі спрощення бізнес-процесів, що обмежить можливості для корупції. Ось єдиний вихід.

Ці три складові – наріжні камені правильного позиціонування країни, яке дасть змогу залучити численні інвестиції – прямі іноземні та портфельні.

У. Т.: Якось Каха Бендукідзе сказав, що для успішного проведення реформ потрібні три людини: той, хто здійснюватиме перетворення, той, хто всіх садитиме, і той, хто прикриватиме обох. Чи вистачило б цих трьох для того, щоб провести реформи в Україні?

– Тут я цілком погоджуюся з Кахою. Він мав на увазі, що країна потребує дуже потужного та ефективного апарату з дотримання внутрішньої законності та організації безпеки. Перед­усім ідеться про органи держбезпеки, бо для України нині безпека, особливо зовнішня, на першому місці. Тому необхідне відомство, яке боротиметься з такими викликами та загрозами. Також мають бути інституції, які якісно забезпечуватимуть виконання закону всередині країни.
Крім того, потрібна команда технократів-реформаторів: економістів, фінансистів тощо, які здійснювали б структурні перетворення. Їм доведеться ламати усталену ієрархію. Часом треба буде ухвалювати вольові рішення, які зачіпатимуть інтере­си дуже впливових осіб. Відтак необхідні люди, які захищали б реформаторів, особливо коли йдеться про перше їхнє покоління. В Україні багато тих, хто має величезний вплив, тож відповідно повинні бути й ті, хто прикриватиме спину реформаторам.

Також досвід Грузії показує, що потрібен ще один тип людей: ті, хто щодня спілкується з народом і пояснює, яка робота проводиться. Бо коли ви обіймаєте урядову посаду й намагаєтеся здійснити певні перетворення, то чітко розумієте, що відбувається, що робите і на який результат розраховуєте. Але якщо ви простий громадянин, наприклад пенсіонер, то дуже важко усвідомити, чому уряд не збільшує пенсії, скажімо, вчетверо в одну мить, адже вони менші за фізіологічний мінімум людини. Тому влада повинна розмовляти з народом, пояснювати, чому, приміром, ціни на газ та електро­енергію треба підвищити до рівня, визначеного собівартістю. Вона має сказати, що коли їх не збільшити, то в країні не буде фінансової стабільності, а в такому разі годі й говорити про інвестиційну привабливість та залучення іноземного капіталу.

У. Т.: Нещодавно в Грузії відбулася кардинальна зміна влади, але реальний ВВП країни зростає на 5% щороку, промисловість – на 11%. Це результат минулих реформ чи нова влада продовжує економічний курс, визначений попередниками?

– Багато перетворень, які ми здійснили, зокрема зниження рівня корупції, зменшення ролі уряду в економіці, низка структурних реформ, зробили економічну систему досить пружною. Нам вдалося побудувати в Грузії стійкі інституції, здатні витримувати напруження, яке створює зміна влади.

Читайте також: Ерік Райнерт: «Переконайте ЄС, що Україна сьогодні – це як Берлін за часів холодної війни»

Найгірше, що може відбутися в будь-якій країні, – це коли приходить нове керівництво й країна розвертається на 180 градусів у розвитку, якості інституцій тощо. Можу сказати, що основні інституції, необхідні для забезпечення економічного зростання, витримують той тиск із боку нової влади. Звичайно, змінилися деякі люди, відбулися перетворення в культурі управління, але загалом від цього робота не постраждала.
Ось чому економіка Грузії і далі зростає. І це відбувається всупереч багатьом геополітичним викликам. Як Україна зараз стоїть перед низкою викликів, так само і Грузія має певні проблеми в безпековому та геополітичному контексті. Наприклад, як ви знаєте, Південний Кавказ є досить напруженим і проблемним регіоном, історично там було багато конфліктів.

У. Т.: Стосовно вашої роботи в ЄБРР. Приватні інвестори потребують фінансової стабілізації для того, щоб вкладати капітал у певну країну. Однак Європейський банк реконструкції та розвитку – інституційний інвестор. Чи планує він нарощувати вкладення в Україну, незважаючи на ситуацію в країні?

– Власне, ми вже нарощуємо присутність в Україні, попри всі суверенні та корпоративні ризики. Вашу країну недвозначно і суттєво підтримують наші акціонери. Рада директорів ЄБРР обговорювала українські проблеми, і тепер ми шукаємо напрями збільшення капіталовкладень і надалі. На сьогодні портфель інвестицій ЄБРР в Україну становить майже €5 млрд, із яких близько €3 млрд – операційні активи. Ми нарощуватимемо ці суми, незважаючи на ризики, розширюватимемо портфель суверенних та квазісуверенних операцій, а також вкладень у приватний сектор (корпорації та банки).

Зараз обговорюємо українські реформи з прив’язкою до адекватних заходів реагування на економічну кризу. Цього року загальний обсяг інвестицій в Україну сягне близько €1 млрд. Ми шукатимемо можливості для капіталовкладень. Якщо 2015-го їх буде достатньо, то і далі інвестуватимемо таким самим темпом. Розуміємо, що ризики високі, але все одно робимо це. Зокрема, тому, що ваша країна заслуговує на допомогу в ці дні.

У. Т.: ЄБРР – досвідчений інвестор в інфраструктурні проекти. На вашу думку, чого бракує Україні для того, щоб мати хороші дороги?

– Відповідь проста: вам потрібні нові дороги. Але як це зробити? Ми знову повертаємося до проблеми державних фінансів. Ви можете фінансувати будівництво доріг із податкових та інших надходжень або з допомогою міжнародних донорів. Обидва джерела реальні, але питання у просторі для маневру, наявному в бюджеті, та в стійкості держборгу. Якщо поглянути на розподіл видатків в Україні, то побачимо, що левова частка коштів спрямовується на фінансування поточних нужд, зокрема на субсидії, пенсії, зарплати тощо, і лише невеличка – це капітальні видатки, зокрема на інфраструктурні проекти.

Отже, раціоналізація державних видатків – ось що повинен зробити новий уряд. Це має вивільнити певні кошти, які можна буде вкладати в інфраструктурні проекти. Водночас допоможе утримувати дефіцит бюджету на прийнятному рівні, що відкриє шлях до більшої кількості інструментів для фінансування будівництва доріг, зокрема до позик міжнародних фінансових інституцій. Враховуючи теперішній рівень ВВП на особу та масштаб зовнішньої підтримки, які має Україна, я переконаний, що ви зможете кредитуватися на досить хороших умовах. Із кожним кроком, кожною реформою одержуватимете допомогу від Єврокомісії та інших прихильних сторін. Тож, на мій погляд, як тільки державні фінанси буде приведено в порядок, а економіка почне зростати, уникаючи пастки бідності, державний борг зменшиться, відтак країна зможе позичати більше, щоб вкладати в інфраструктуру.

 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.