Економіка

  ▪   Олександр Крамар

Штучний дефіцит

Зволікання з ухваленням потрібних рішень і страх непопулярних кроків підривають готовність української енергетики до опалювального сезону
Матеріал друкованого видання
№ 39 (359)
від 25 вересня, 2014

За місяць країна мала б розпочати опалювальний сезон. Але з наближенням зими перспективи забезпечення теплом і світлом домівок громадян не стають чіткішими. До великої міри це зумовлено загальмованою реакцією урядовців на виклики, що поставали перед країною після повалення режиму Януковича та в час конфронтації з путінською Росією. Унаслідок цього за сім місяців, що минули, зроблено куди менше, ніж мало бути. Понад те, на додачу до об’єктивної проблеми із блакитним паливом через бездіяльність і саботаж чиновників та менеджменту енергогенеруючих компаній країна постала ще й перед цілком штучною загрозою дефіциту електроенергії.

На газовому фронті

Улітку Україна видобула газу на 1 млрд м³ більше, ніж спожила. У вересні вдалося вийти на досить високий темп реверсу словацьким маршрутом. Нині обсягів реверсу за всіма напрямками та внутрішнього видобутку досить, аби задовольняти попит у 2,6 млрд м³ на місяць, однак із насуванням холодів цього навряд чи вистачить навіть у жовтні. У Мін­енерговугіллі та НАК «Нафтогаз» не приховують: нормально перезимувати вдасться лише якщо у промисловості збережеться невелике використання газу; підприємства теплокомуненерго (ТКЕ) зменшать його споживання на 30%; із ЄС вдасться імпортувати понад 1 млрд м³ щомісяця; 3 млрд м³ на ТЕЦ будуть замінені мазутом (про що днями повідомив віце-прем’єр Володимир Гройсман); населення витрачатиме блакитного палива менше бодай на 10–20%, а сезон не буде холодніший, ніж у 2013/14-му.

Доки ціна електроенергії для населення буде удвічі-вчетверо нижча за ціну її продажу теплоелектростанціями, нарощування виробництва (а тим більше на основі імпортного вугілля) зоставатиметься проблематичним

Оскільки температура повітря – фактор, незалежний від уряду, то найбільший ризик наразі становить стабільність реверсу. Газпром уже почав обмежувати постачання палива європейським партнерам, щоб обмежити можливості України закуповувати його на європейському ринку. Дедалі більшою стає і загроза цілковитого припинення ним транзиту через територію України або зменшення перекачуваних обсягів до мінімуму. Що таку перспективу сприймають досить серйозно в ЄС, засвідчує реакція чи не найуразливішої до таких викликів Болгарії: тамтешній міністр економіки Васил Штонов 18 вересня повідомив, що, попри наявність запасів у ПСГ на чотири місяці, нині тривають переговори із сусідньою Грецією щодо імпорту звідти газу обсягом до 90 млн м³ за місяць у разі припинення його постачання через українську ГТС.

Читайте також: Бюджетний розлад

Іншим серйозним ризиком у розроблюваних Кабміном планах зменшення затрат блакитного палива цієї зими залишається спроможність «загнати» у виділені ліміти населення. Добровільно споживання громадяни не скорочуватимуть, адже це призведе до падіння температури повітря в їхніх домівках, особливо якщо зима виявиться більш лютою. Але ймовірні примусові заходи, скажімо, помітне зниження тиску газу чи запровадження графіка його подачі, як і зниження ТКЕ температури води в системах централізованого опалення, неодмінно супроводжуватимуться активнішою експлуатацією електрообігрівачів у приміщеннях.

Злочинна бездіяльність

Проте ситуація, котра за цих обставин складається в сфері електроенергетики, дедалі більше нагадує цілеспрямований саботаж замість мобілізації всіх можливих ресурсів сектору на потреби проходження опалювального сезону в умовах гострого дефіциту блакитного палива. І відповідальна за це великою мірою влада, яка толерує саботаж, із популістських мотивів знижуючи інтерес виробників електроенергії до обігріву помешкань (та нагріву води в них).

Електроенергетика могла й мала б у нинішніх умовах стати основним компенсатором зменшення постачання блакитного палива (див. Тиждень, № 36/2014). Натомість українські урядовці готують графіки планового відключення струму громадянам і обмежують постачання комерційним споживачам усередині країни та за кордоном. Причиною називають той факт, що за останні місяці різко погіршилася ситуація на вітчизняних ТЕС, які традиційно відіграють важливу роль у стабілізації енергосистеми в час пікових навантажень, бо атомні електростанції (АЕС) на це не спроможні технологічно. Незадовільне забезпеченням паливом уже призвело до зупинки окремих теплових станцій (як-от Зміївська на Харківщині) та її загрози на низці інших. За оцінками експертів, наявних запасів вугілля на ТЕС вистачить хіба що на листопад.

Читайте також: Як не замерзнути взимку

Уряд у цій ситуації відзначається щонайменше «дивною» пасивністю. Наприклад, він залишив без реакції той факт, що в cерпні 2014-го порівняно з відповідним періодом 2013-го видобуток вугілля впав на 59,5% – до 2,2 млн т, хоча більш ніж половину його торік видали на-гора на підконтрольній нині Україні території (Львівська, Волинська, Дніпропетровська області й західні райони Донеччини включно з Вугледаром). А це засвідчує, що замість наростити видобуток при дефіциті вугілля навіть ці копальні зменшили його обсяги. Хоча вивезенню палива з них не перешкоджає і притаманне захопленим терористами районам Донбасу руйнування залізничних колій. Чи буде виправлено становище у вересні, знатимемо вже найближчим часом.

Додамо: запаси вугілля на складах теплових електростанцій почали стрімко зменшуватися ще три місяці тому. На 1 липня там його було 3,34 млн т, на 1 серпня – вже 2,84 млн т на 1 вересня – 2,13 млн т. Інакше кажучи, загрозлива тенденція окреслилася давно, проте імпорт палива у потрібних обсягах і досі не розпочався. Констатація проблеми не мала продовження в логічних організаційних рішеннях ані компаній, яким належать ТЕС, ані держави загалом. 22 серпня заступник міністра енергетики Володимир Уліда під час круглого столу тільки-но міркував: «Я розраховую, що найближчим часом ми почнемо імпорт вугілля». А вже станом на 15 вересня запаси цього палива на ТЕС збідніли менш як до 2 млн т, попри стрімке падіння його споживання, а відтак і виробництва теплової електроенергії (див. «Вугільний голод»), а закупівля відповідної сировини на світовому ринку все ще залишається справою майбутнього.

Вуглярі намагаються будь-що перешкодити природному процесові заміщення донбаського вугілля його масштабним імпортом. Їхніми зусиллями поширюються інсинуації із приводу вищої ціни на імпортний товар, «нездоланні» логістичні проблеми з масштабним нарощуванням його ввозу. Хоча, за даними звіту Міненерговугілля, у травні 2014 року фактична собівартість 1 т вугільної продукції державних шахт становила 1651,1 грн (хоча ціна реалізації – лише 662,6 грн, решту дотував держбюджет), що за тодішнім курсом долара на міжбанку дорівнювало $135. Тим часом американське енергетичне вугілля з Аппалачів коштує зараз $54,5, вартість колумбійського від початку року змінювалася між $63 та $70. Експортна ціна в ПАР на нього була в серпні $71,2, в Австралії водночас енергетичне вугілля продавали по $73,9 (див. «Відчути різницю»). Польська компанія JSW збуває вугілля залежно від його якості, просячи від $65 за 1 т. Зрештою, росіяни також пропонують вугілля по $65–80. Втім, посилювати ще й вугільну залежність від ворожої країни, з газового ярма якої ми намагаємося нині звільнитися, навряд чи далекоглядно.

Читайте також: Вільні, але не зовсім. Українська економіка досі не є самодостатньою

Найкритичніша ситуація в забезпеченні паливом нині склалася на ТЕС, що перебувають у держвласності. Там донедавна купували дотаційне вугілля з державних-таки шахт за ціною близько $60–70, тож прайси світового ринку видаються їм зависокими (враховуючи вартість і складність транс­портування). Водночас самі лише державні дотації на 1 т раніше споживаного ними вугілля ($75–85) часто більші, ніж це паливо коштує на світовому ринку. Тож можна просто частково переспрямувати дотації на видобуток вугілля в Україні на компенсацію його імпорту. Доки більшість державних копалень залишається на підконтрольній терористам території, це явно логічніше, ніж продовжувати дотувати їх.

Водночас заяви менеджменту ахметовської ДТЕК, яка на сьогодні забезпечує 85% усієї теплової електроенергії в країні, також свідчать, що там не збираються ставити критично важливе для країни збільшення масштабів генерування струму вище корпоративних інтересів, пов’язаних із реалізацією вугілля із власних шахт, що залишилися на захопленій терористами території Донбасу. Імпортувати паливо зі світового ринку в цій структурі не мають жодних намірів і поки що постачають на свої українські ТЕС із-за кордону лише вугілля своїх-таки російських копалень.

Іншою проблемою, яку важливо вирішити уряду, щоб електроенергетика стала ключовим компенсатором зменшення споживання газу, залишається питання ціни кіловат-годин для населення. Необхідно зробити так, щоб додаткова генерація і постачання йому електроструму стали вигідні виробникам. Наразі ж усе навпаки.

Так, у вересні відпускна ціна електроенергії з державних ТЕС становила 85,6 к./кВт •год (близько $65/МВт•год), ТЕЦ – 1,28 грн/кВт•год (бли­зько $97). Ціна без ПДВ для промислових споживачів залежно від класу напруги становила 97–123 к./кВт•год ($74–93), причому НКРЕ щомісяця переглядає її в бік збільшення. Експортні ціни на струм, вироблений електростанціями ДТЕК, торік варіювалися від $55/МВт до $71,4/МВт•год. Тим часом тариф для населення (з ПДВ) становив 28,5–42 к. при споживанні до 800 кВт ($18–27/МВт•год без ПДВ), для громадян, які використовують електроплити, – 23,7–32,2 к. ($15–20/МВт•год), які мешкають у житлових будинках, обладнаних електроопалювальними установками (за спожитий обсяг до 3600 кВт•год у період від 1 жовтня до 30 квітня), – 23,7 к. із ПДВ ($15/МВт•год без ПДВ).

Доки ціна електроенергії для населення буде удвічі-вчетверо нижча за ціну її продажу теплоелектростанціями, нарощування виробництва (а тим більше на основі імпортного вугілля) зоставатиметься проблематичним. Нинішнє перехресне субсидування за рахунок дешевшого струму «Енергоатома» та вищої ціни продажу комерційним клієнтам блокуватиме таку необхідну країні зміну структури споживання електроенергії на користь населення й загальне нарощення її продукування. У цих умовах громадяни залишатимуться бідними родичами, потреба яких у кіловат-годинах завжди задовольнятиметься за залишковим принципом, а розвиток електроенергетики стримуватиметься. Тож уряду потрібно відмовитися від популізму, що здатен відкинути країну до «темних 1990-х» із дедалі частішими плановими відключеннями від енергопостачання. При цьому перед споживачами просто слід правильно поставити питання: або підняття ціни до економічно обґрунтованого рівня, коли кожен заощаджуватиме скільки вважає за потрібне, або примусове відключення дотаційної електро­енергії в найбільш незручні моменти.

Запізніле рішення

Уже під час верстання номера, 23 вересня, міністр енергетики та вугільної промисловості Юрій Продан на розширеному засіданні уряду заявив, що укладено угоди про постачання до кінця року 5,6 млн т вугілля з ПАР (1 млн т) та Росії. За інформацією Укрінтеренерго, перше судно з Південної Африки, на борту якого прибуде 85 тис. т вантажу, очікується 15–19 жовтня. Але того самого дня стало відомо, що Київобленерго від 23 вересня вже ввело графіки аварійних відключень населення області через дефіцит в енергосистемі, а Харківобленерго уже їх здійснило. Водночас левова частка імпортного вугілля має надійти з Росії, що не сприятиме ані надійності поставок, ані енергонезалежності країни

 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.