Культура

  ▪   Анастасія Сідельник

Аку Лоугімієс: «Фінське кіно – самозахист від більших культур»

Аку Лоугімієс – режисер, сценарист і продюсер із Фінляндії. Він уславився правдивим, безкомпромісним поглядом на проблеми сучасного фінського суспільства. Стрічка, що принесла йому найбільше нагород і світове визнання – «Замерзла земля» (2005). Фінський кінематографіст розповів Тиждень.ua про особливості кіноіндустрії його країни

У Фінляндії немає кіноіндустрії як такої. Це швидше культурний самозахист від більших, агресивніших культур. Фіни – справді маленька нація, нас усього 5 мільйонів. Тому внутрішня культура, в тому числі й кінематограф, така важлива для збереження ідентичності. У нашому прокаті фінські фільми займають 30%.

Як і в інших Скандинавських країнах, виробництво кіно у Фінляндії фінансоване суспільством. Національна кіноспілка отримує певну суму, якої вистачить на зйомки, скажімо, двадцяти стрічок. Збирається спеціальна комісія, і гранти роздаються так, щоб профінансувати різножанрові роботи. Одного разу в Москві мене спитали: як може бути, що на гроші фінської громади знімають такі непатріотичні фільми, як мої? Правду кажучи, не знаю, що таке патріотичний фільм. Схоже, що у Фінляндії таких немає. Суспільство не проти давати гроші режисерам, які висловлюються критично. У цьому сенсі кіно, профінансоване громадою, дає більше свободи вираження, ніж комерційне, яке створюється апріорі, щоб повернути інвесторам їхні вкладення.

У нас не так багато місця для молодих режисерів. Є лише один університет – він випускає від одного до трьох режисерів на рік. Студенти вчаться за держзамовленням, так само як і в Україні. Наша держава розуміє, що безглуздо випускати режисерів, для яких потім не знайдеться роботи. Попри це, знімати фільми у Фінляндії непросто. Здавалося, не має бути великої боротьби за місце під сонцем, але є автори, які роками виборюють можливість створити свій фільм.

Звісно, я не можу сподіватися на великі збори у своїй країні. Кількість глядачів в принципі мала, а більшість із них – ще й любителі романтичних комедій. Люди живуть доволі складним життям і майже весь свій час віддають роботі. Їм нагода подивитися кіно випадає лише раз на місяць, і вони переважно обирають щось веселе або видовищне. Тому решта 65% фільмів нашого прокату – голівудські, й лише 5% належить стрічкам з інших країн: Європи, Азії, СНД (до речі, останнє російське кіно, яке я бачив на великому екрані, було щось із Тарковського). Разом з тим, є більш досвідчений і вимогливий глядач, якого видовища абсолютно не цікавлять – у кіно він шукає інакших смислів. Це мій глядач. Таких людей значно більше за кордоном, отож знімаючи у Фінляндії про Фінляндію, я значною мірою орієнтуюся ще й на експорт.

У моєму доробку – фільми доволі різних жанрів. «Пул-8» відрізняється від попередньої роботи, «Голої бухти» простішою структурою й сюжетом, легшим для сприйняття. Це значно менш мистецька байка із кримінального світу. Ні, я не намагався зробити свій новий фільм більш «глядацьким», інакше б довелося знімати комерційну комедію. Просто я волію висловлюватися різними мовами. Через фільми я у різні способи намагаюся донести єдине повідомлення – нам потрібно більше любові. Мені імпонує реалістичний підхід, від якого я не планую відмовлятися, але серед різноманітних граней реальності найцікавішими вважаю історії виживання й відродження. Бо саме вони найяскравіше демонструють силу любові.

Я хочу змінити світ – тому і знімаю кіно. Звісно, кінострічка не здатна змінити світ кардинально. Але можна робити маленькі кроки на індивідуальному рівні. Мені приємно ділитися з глядачем: приносити йому естетичне задоволення, давати поживу для роздумів, звертати його увагу на щось раніше не помічене. Немає сенсу знімати кіно, якщо ти не любиш ділитися.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.