Культура

  ▪   Ярослав Підгора-Гвяздовський

Герой, син героя. Українська казка про Кирила Кожум’яку

Сценарист і креативний продюсер Сергій Гаврилов про перший український повнометражний 3D-мультфільм «Микита Кожум’яка»
Матеріал друкованого видання
№ 36 (253)
від 6 вересня, 2012

Робота над анімаційною стрічкою має бути завершена наприкінці року. Попри те що в основу покладена українська казка про Кирила Кожум’яку, мультик суттєво відрізняється від неї розвитком історії, цілями, засобами вираження і, головне, героєм, який є сином Кирила, маленьким хлопчиком Микитою. Будучи компіляцією з фантазії творців та найрізноманітніших легенд, книжок, а може, й інших мультфільмів, «Микита Кожум’яка» творився паралельно з однойменною книжкою Антона Сіяніки, що вийшла друком торік. Тиждень поспілкувався про майбутній 3D-мульт із його сценаристом і креативним продюсером Сергієм Гавриловим.

У. Т.: Ваш проект заснований на відомому персонажі українських народних казок. Зважаючи на чисельність вже давно знятих за цим невичерпним джерелом мультфільмів, на кілька мультфільмів і навіть серіалів, які екранізують казки, чи можна сказати, що вони є безпрограшним варіантом для анімації та кіно загалом, яким у американців є комікси?

– Всі легенди та міфи, як і американські комікси, засновані на архетипах: невдаха, який долає випробування та стає героєм. Цих архетипів, як і оригінальних легенд і сюжетів, не так уже й багато. Але, певна річ, завжди легше відштовхуватися від історій, зрозумілих усім. Історія про Кирила Ко­­жум’яку, змієборця, зрозуміла в усьому світі. А оскільки наш проект від початку був комерційним, позаяк окупити його, випускаючи лише на українському ринку, неможливо, ми робили ставку на Захід. Хоч і пробитися туди дуже важко – Україна ні в кого не асоціюється ні з чим іншим, окрім Кличків, Шевченка та Чорнобиля. Українську казку про Кожум’яку сприймають, як ми з’ясували, й у Європі, й у Азії, й в Америці. Це історія про дитину, яка відрізняється від своїх батьків і шукає себе, а знаходячи в чарівному світі, робить цей справжнім. Ми не відштовхувалися суто від фольклорного сюжету. Мені було цікаво вивчати легенду про Кирила в процесі її розвитку і врешті вийти на ту концепцію, яка зараз починає домінувати у світі – зло не перемогти злом. Нібито Кирило зробив правильну річ – убив дракона. Але у східних казках дракона вбити до кінця неможливо: якщо ти його знищив, ти сам ним став, увібравши все те зло, яке було в нього. Тому в нашому мультфільмі ми обрали дещо інший шлях: за мить до того, як Кирило вбив дракона, ми зупинили його руку…

У. Т.: Чому ви зробили голов­­ним героєм не Кирила Кожум’яку, якщо він є певним архетипом, а його сина?

– За своєю суттю Кирило дуже зрозумілий. Він не воїн, не богатир, просто володів надзвичайною силою, будучи простим ремісником, який чесно зай­мався своєю справою. І йому до якогось там дракона байдуже було б, якби його тричі не попросили. Ця казка вже була (багато років тому на студії «Укранімафільм» режисерка Ніна Василенко зняла мультфільм «Ми­­кита Кожу­м’яка». – Ред.). Нам хотілося нового. Тому наша історія лише використовує відому казку, рухаючись далі, туди, коли герой повертається після поєдинку додому й у нього народжується син, який мріє про дракона і дружбу з ним.

У. Т.: Ви почали 2007-го, однак лише торік подалися на конкурс кінопроектів Державного агентства з питань кіно. Чому так пізно?

– Справді, ще тоді, п’ять років тому, ми отримували фінансування від приватного джерела, яке повністю покривало всі потрібні витрати. Але 2008-го у розпал кризи наш інвестор став банкрутом, а проект заморозили. До 2011 року його намагалися продати. Не вийшло. І до держави звернулися, коли зрозуміли, що проект може померти. Наразі все змінилося: після Каннського кіноринку на основі лише одного трейлера вже 40 країн висловили бажання придбати права на прокат фільму після його завершення в грудні цього року. У нас вже є український дистриб’ютор, компанія B&H, ведемо перемовини з американськими і німецькими компаніями щодо продажу прав на дистрибуцію в усьому світі… Власне, від початку чітко усвідомлюючи наші цілі і розуміючи, що решті світу вимовити «Микита Кожум’яка» занадто важко, наші знайомі в Англії, покопавшись в Окс­­форді, знайшли відповідник – Niki Tanner. Хоча є різні інтерпретації, і серед них Таннер не найпоширеніша.

У. Т: Як мені відомо, у вас були проблеми з кадрами, ви не могли знайти персонал…

– Коли я починав, усі, до кого я звертався, доволі прохолодно реагували на пропозиції. У людей вже склалася думка, якою має бути українська анімація, і рухатися далі вони не мали бажання. А ми не хотіли робити ні «Як козаки…», ні «Пригоди капітана Врунгеля», хоч я дуже любив їх у дитинстві, але це – минуле. Ми шукали аніматорів, які б зналися на 3D-графіці. Хтось нею володів, але на старому рівні, на рівні 3ds Max. Ми їх переучували. Через нас пройшло близько 60 аніматорів. Ще тоді нам закидали, що ми не беремо за основу західну модель побудови процесу, але ж нам шалено цікаво було самим винайти велосипед!

У. Т.: Московська «Мельниця» пішла шляхом осучаснення мовлення героїв і наповнила його сленгом і актуальними, зрозумілими для мас алюзіями. Що обрали ви?

– У нас один герой, Рисик, говорить сленгом, як сучасні модні діти. Але головне – це шлях сюжету. Відразу була ідея не робити точного поділу на добро і зло: це, мовляв, біле, а це – чорне. Наш антигерой, відь­ма, котра хотіла знищити світ, врешті видужує. Бо так дитина захотіла. У фіналі відьма, глузуючи з Микити, як може лише дорослий інте­­лектуаль­­но знущатися над дитиною, запитує: «Що ти доброго бачиш у мені?!» На що той відповідає: «А ви дуже красиві». От так просто і відверто, адже Микита, як кожна дитина, в усьому бачить ли­­ше добре… Насправді на 2008 рік сценарій був дуже складним, ми дуже багато над ним працювали, щоби він вийшов таким, яким є зараз.

У. Т.: В одному недавньому інтерв’ю ви чомусь порівняли фільм «за глибиною і масштабністю» з «Гаррі Поттером»…

– Це був жарт в тому сенсі, що «… Поттер» завершується, а Таннер починається. Хоча, мо­­же, це й не жарт: як на мене, у «… Поттера» була досить сумнівна ідея, бо суспільство чітко поділялося на «магів» і «маг­­лів», де магією могла займатися лише одна каста, обрані. За нашим мультфільмом, чаклунство доступне всім і кожний може стати чарівником, якщо до­­три­­му­­ва­­тиметь­­ся вось­­ми правил. Гаррі Поттер вбивав Воландеморта, натомість Микита Кожум’яка не вбиває дракона, а приймає його в собі. Це досить сміливо, я розумію. Але ми хотіли поєднати комерційний формат із душевними, глибокими меседжами. Нас хвилювали певні речі, і ми намагалися їх відобразити. Тобто це лише згори стоять слова «перший український анімаційний блокбастер», натомість усередині це дуже особистий продукт, це дуже авторське кіно. В ньому наші ідеї. Всепрощення, наприклад, прийняття всього, бо все – від Бога. Якщо хочете, цей мультфільм можна назвати компіляцією різних ідей з національним українським колоритом.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.