Культура

  ▪   Інна Завгородня
  ▪   Київ-Кривий Ріг

Культурна промисловість. Мистецьке життя у Кривому Розі

Сприйняття цього міста рештою країни, здається, назавжди забарвлене тим, що майже 700-тисячний Кривий Ріг не є обласним центром, а його сутність визначається металургійними гіганта­­ми, які тут функціонують. Уявляючи (і небезпідставно) загазованість, кар’єри, шахти та монстроподібні комбінати, якось забувається величезна кількість вишів і відповідно студентів. Живуть тут також і митці, які, намагаючись пожвавити місцеве культурне життя, ініціюють акції, читання, концерти та фестивалі. А наявність промисловості, а отже, грошей частково уможливлює реалізацію цих мистецьких починань
Матеріал друкованого видання
№ 32 (249)
від 9 серпня, 2012

Руді тексти на тлі руди

Однією з таких удало втілених ідей є літературно-мистецький фестиваль «Руді тексти», який відбувається в Кривому Розі вже п’ятий рік. Його організатори – літературна оглядачка й письменниця Ольга Хвостова та поет Максим Кабір – вирішили повторити в домашніх умовах те, що так подобалося їм в інших містах. Результатом задоволені, адже місцева публіка сприйняла імпрезу на ура, забезпечивши масову відвідуваність, зокрема й платну, його заходам – таким не кожен фест може похвалитися. «У нас є глядач і слухач, що дуже важливо, – запевняє Кабір, хоч і додає, що інтерес радше локальний, аніж постійний. – Є багато фестивалів, де, як у вірші Вознєсєнского, в залі сидять поети, а читач виходить на сцену. Приємно, що люди йдуть не на якогось конкретного письменника, тобто це не компанія або група підтримки. Прийшли саме на захід, щоб почути нові імена».

Ольга демонструє на робочому місці повну шафу видань місцевих авторів, які й оглядає у своїй програмі «Книжкова полиця» на криворізькому каналі «Рудана». Тут-таки транслюється й телеверсія «Рудих текстів». До участі у святі окрім літераторів, які приїздять сюди з усієї України, активно залучаються музиканти та художники. Ольга відзначає збільшення кількості невеличких мистецьких середовищ у місті, які вона залюбки інтегрує і знайомить між собою на фесті.

Невиліковно хворі на поезію

Якщо осередок мистецького андеграунду десь у Львові мав би радше обриси індастріалу на кшталт арт-виставки в закинутій фабриці, то в промисловому Кривому Розі антитезою до навколишнього світу є невеличка цукерня «Львівська кав’ярня», куди й прямуємо на пісенно-поетичний вечір Мар’я­­ни Невиліковної, щоб поближче познайомитися з літературним Криворіжжям. Заклад виявився  вщерть заповненим спраглими прекрасного – переважно молодими та стильними криворіжцями. Автограф україномовна і дуже популярна в місті поетка ставить на першій сторінці своєї збірки, оформленій як довідка про хворобу поезієлюбства, яку треба інтенсивно лікувати віршочитаннями українських авторів. Прізвище того, для кого її підписує, Невиліковна просто зазначає в «довідці».

Ще одним мистецьким осередком у місті є арт-клуб «Скринька Пандори». У його підвальному приміщенні відбуваються найрізноманітніші зустрічі: літературні читання, лекції, фотовиставки, звичайні посиденьки. «Вони не цураються слизьких тем, – розповідає Ольга Хвостова. – Зокрема, проводили виставку, пов’язану з гомосексуальністю. На цьому ґрунті навіть виник конфлікт, тому що в сусідній залі відбувалася інша виставка, автор якої не хотів проводити її поруч. Хоч якимось чином конфлікт залагодили, тож робота з виховання толерантності триває». Є в Кривому Розі й муніципальна виставкова зала, проте художники не задоволені її виглядом і мріють про пристойніший центр сучасного мистецтва.

Музичні шланги та читання в тролейбусі

Творчі ініціативи вигулькують у цьому розтягнутому на 120 км місці часом неочікувано. Ольга пригадує відкриту лекцію з малювання місцевого художника Юрія Зеленого, музичний супровід до якої забезпечували музиканти з творчої формації «Лабораторія № 9»: «Юрій щось розказує, і тут з’явля­ються музики з білими водопровідними шлангами й починають ними махати – утворюється якийсь космічний звук. Потім вони виходили у протигазах – відтіняли те, про що казав художник».

Не менш неочікуваною здається поява в інтернет-просторі PDF-журналу Lit Zeppelin, який видають студенти філологічного факультету Криворізького педінституту. Майстерно зверстані самвидавчі тематичні номери окрім іншого ознайомлюють читачів із літературними текстами і місцевих, і запрошених авторів. Як зізнаються видавчині, взялися ще й за організацію мистецьких подій задля того, щоб було про що писати в рубрику «Було». «Раніше у нашому місті проводився фестиваль «Спокуса говорити», – пригадує Ірина Роік. – На нього приїжджали Максим Кірдук, Олексій Чупа, Максим Волохань. Проте згодом він перестав існувати – у місті нічого не відбувалося, окрім двох-трьох концертів. Ми вирішили самі щось влаштувати».

Сказано – зроблено. Тож тепер студентки чи не щомісяця влаштовують літературно-мис­тецькі вечори. «Початковим заходом була «Палітра слова», – продовжує Ірина, – яку проводили в клубі Madisan. Першою фарбою стала «Жовта гарячка» – вечір поетичних ін’єкцій, де ми лікували поетів. Наступного місяця зробили вечір брутальної поезії». Згодом дівчата запрошували до криворізького мікрофона авторів із Донецька та Луганська, провели перший у місті слем, арт-квартирники і навіть літературне читання в тролейбусі.

Також у Кривому Розі виходять мистецький альманах «Символ» і відомий на всю країну літературний журнал «Кур’єр Кривбасу». Видавець останнього Григорій Гусейнов ідеалізує далекі зорі культурних столиць. Від мистецького життя у власному місті абстрагується, не сприймає його «через хронічну відсутність культури». (див. погляд Григорія Гусейнова).

Будівництво спільноти

У Жовтневому районі Кривого Рогу під’їжджаємо до будівлі, яка радше нагадує наповнений дітьми та підлітками вулик. Менші біжать до зали на заклик модераторки й танцюють, скандуючи пісеньки. Старші вже працюють тут волонтерами. «Це наша відповідь на соціальні проблеми, – розповідає очільник культурно-громад­сь­кого центру «ШELTER+» Юл Морозов. – Намагаємося працювати не з тими, хто вже став наркоманом або вуличною дитиною, а зі спільнотою, щоб запобігати виникненню цих проблем. На заняття в «Дитячий ШELTER» регулярно приходить біля 150 дітей. Із них приблизно 70% – із неблагополучних або неповних сімей – зараз така реальність».

Щосуботи на маленьких відвідувачів тут чекають програми «Умка» (англійська, комп’ютери), «Думка» (досліди, ігри, які розвивають), «шустрик» (аеробіка, рухливі ігри), «Майстерня сучасних можливостей» (так званий університет для підлітків), «Фабрика рок-зірок», кіноклуб,  футбольний майданчик, тренажерна зала та багато іншого. Неурядова організація, яка з 1996 року починала з дитячих таборів, також має програми для молодих сімейних пар. У центрі діє студія звукозапису з інструментами, відеостудія, теат­ра­ль­­на студія.

Для тих, кому не виповнилося 18 років, заняття й розваги безплатні, хоча допомога сімей – від 5 до 50 грн – вітається. Пристає на цю пропозицію близько 30% мам і тат. «Тому що переважно до нас ідуть діти, якими батьки не цікавляться, – пояснює Морозов. – Для мене це шок. За нашу історію в нас було до 10 випадків, коли батьки приходили подивитися, що тут робить їхня малеча».

Також у «ШELTER+» відбуваються концерти та шоу-програми. «Коли ми починали, у Кривому Розі не було жодного місця, де би регулярно грала жива музика, – пригадує Юл. – А в нас були апаратура, звукорежисери – виявилося, що це має шалений попит. Тривалий час нас знали саме як музичний клуб, хоча діяльність наша набагато ширша».

Приміщення, яке займає центр, – колишній дитсадочок. Історія його придбання радше нагадує казку. «Я їздив до Москви в журналістських справах, зупинився у родичів, які мали канадських партнерів і попросили погуляти з ними містом. Після тієї прогулянки канадійці розповіли про нас своїм друзям, у яких було на Криворіжжі якесь коріння. До того ж то не українці, а німці-меноніти. У старшого покоління цих переселенців дуже теплі почуття до України. Вони дали нам гроші на будинок, але спершу навіть не хотіли, щоб ми знали, хто вони. Так купили цю будівлю, хоча тоді в ній не було ані вікон, ані опалення».

Підтримки від держави центр не має, навіть судиться з нею час від часу, зокрема через необґрунтоване підняття плати за оренду землі. «Нещодавно був у Бельгії та Словенії. В обох із них культурні організації одержують від 60% до 90% фінансування з бюджету країни, міста. Європейцям було дуже важко зрозуміти, чому нам держава не хоче допомогти», – резюмує Морозов. Проте, можливо, колись і вона зрозуміє, що культуртрегерська діяльність, спрямована на розвиток місцевої спільноти, формування та різнобічний розвиток особистостей, – це далекоглядна інвестиція у майбутнє суспільства.