Культура

Попелюшка навпаки

«Красуня з трущоб» продовжує правозахис­­ницькі та культурні викриття соціально активного британця Майкла Вінтерботтома
Матеріал друкованого видання
№ 22 (239)
від 31 травня, 2012

Ті, хто низько оцінив «Красуню...», підносячи попередні фільми Вінтерботтома, дещо помиляються: режисер до кінця і в усьому залишається вірним самому собі. Як і раніше, він занурюється в культурні звичаї країни, цього разу Індії, пропускаючи їх через м’ясорубку сучасних конотацій. Уже традиційно кіномитець не розтлумачує, що герой мусить чи не мусить робити, – він живе перед нами, і ми самі маємо розуміти, що до чого. Спочатку може здатися, що Вінтерботтом трохи злукавив, коли вибрав на головну роль вродливицю Фрейду Пінто, адже в Індії дуже мало гарних жінок. Але ж Пінто справді звідти (як, між іншим, і міс світу акторка Айшварія Рай). До того ж у цьому є сенс: режисер таким чином стверджує, що навіть красуня в зубожілій країні, як Індія, не може піднятися з дна, аби знову туди не впасти.

Як може звичайна індійська дівчина з бідної багатодітної родини вибитися в люди? Щоб вступити до інституту, навіть маючи знання, потрібно далеко їхати, а на це немає грошей. Щоб потрапити до Боллівуда, навіть кралі з умінням танцювати теж потрібні кошти. Багатий хлопець (Різ Ахмед із «Дороги до Гвантанамо») – це вихід. Але героїні від нього нічого не треба, бо він їй сподобався.

Та з часом їхні стосунки перетворюються на патріархальне пекло тваринного світу, де немає нічого людського… Можливо, ситуації у стрічці, через які виникають конфлікти героїв, здаються притягнутими за вуха. Але ж це кіно, і певна його штучність якраз дає змогу отримати відповідні асоціації з повсякденням. Власне, Вінтерботтом щодо сюжету нічого нового не придумав – «Красуня...» є такою собі «Попелюшкою» навпаки, без хепі-енду, або ледве не екранізацією роману Томаса Гарді «Тесс з роду д’Ербервіллів». Та у візуальному плані режисер є концептуальним: кожний кадр триває по дві – п’ять секунд, як у кліпах, що, здається, передає швидкоплинність життя, де ми не помічаємо того, що повз нас проноситься. Не бачимо, як люди поруч із нами помирають. Понад те, здається, каже Вінтерботтом, нам усе одно.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.