Культура

  ▪   Ганна Трегуб

Орися Демська: «Якщо у ХХІ столітті певна мова перебуватиме тільки у площині політики, то це стане її кінцем»

Із головою Національної комісії зі стандартів державної мови Тиждень поспілкувався про виклики й завдання, що постали перед цим органом, про мовну політику й економіку, а також про потенціал української мови.
Матеріал друкованого видання
№ 28 (660)
від 8 липня

Мовна політика є частиною гуманітарної політики держави, що в Україні часто формується «на коліні» й зазвичай полягає у скасуванні того, що зробили попередники. Чи взагалі можлива системна мовна політика в нашій державі?

 

— Почнімо з визначень, що таке країна і що таке держава. Країна — це територія, людність, а держава — інститутуції та громадяни. Тобто про системну мовну політику треба говорити на рівні держави. Системна мовна політика в Україні можлива, як і в будь-якій іншій державі. Хто її творить? Держава і громадянське суспільство. Це дві складові державного жит­тя, бо громадяни беруть на себе відповідальність, коли контролюють владу. А влада генерує і мовну, і гуманітарну, й економічну, й будь-яку іншу політику. Але сьогодні не можна говорити про якусь політику окремо. Це має бути синтез політик, які загалом скеровані на те, щоб держава була сильною, відповідала викликам ХХІ століття й комфортно почувалася в умовах нинішньої турбулентності. Також українська громада має врешті відмовиться від концепту «попередників». У нас немає ані попередників, ані наступників. Є Україна, є українська держава, яка відбувається у своїй історії, у своєму сучасному й майбутньому. Ми не можемо викидати те, що було вчора. На нього слід спиратися, але працювати сьогодні потрібно на завтрашній день.

 

Чинний міністр культури заявив, що консенсусу щодо мовного закону в нашому суспільстві немає. Тому він запропонував дискусію з цього питання у фаховому колі. Чи доречна нині така розмова? Якщо так, то про що вона може бути?


— Я є головою Національної комісії зі стандартів державної мови. Це центральний орган виконавчої влади у відповідній сфері. Комісія бере на себе обов’язки, виконує своє завдання й відповідає за виконання закону «Про засади функціонування української мови як державної». Перед нами постають дійсно серйозні виклики. Це іспит громадян України (стаття 9) і тих, хто претендує на громадянство (стаття 7), стандартування мови, правописні норми, термінологія, транслітерація і транскрипція. Усе решта перебуває поза моїми й Комісії компетенціями.

 

Читайте також: Польтовська мова у пошуках ідентичності

 

Чи може мовне питання в контексті нашої держави бути позаполітичним?


— Мовне питання в сучасному світі — це питання економіки. Мова давно стала економічною одиницею. Про це, до речі, пише у своїй статті «Економічна вартість мови» Олександр Бондар. Є чимало праць на цю тематику. Мова — це товар на ринку мовних товарів і послуг. Класичним прикладом переведення мови з політики в економіку є практика Британської ради, Французького інституту й інших культурних національних інститутів, які пропонують складання іспитів на знання іноземної мови від рівня А1 до С2. Сюди також долучаємо видання підручників-посібників. Grammarly — український єдиноріг, надзвичайно успішний мовний проект. Так, він орієнтований на англійську мову, але ніхто не боронить зробити такий самий український проект.


Світ розуміє, що мова є великим елементом політичної гри. Але водночас він також розуміє: якщо у ХХІ столітті певна мова перебуватиме тільки у площині політики — це кінець такої мови. Якщо вона не увійде на ринок мовних товарів і послуг, то це її сильно ослабить. Зараз світ говорить про таку категорію, як сила мови, що визначається за п’ятьма стандартними критеріями: географічним, економічним, комунікаційним, знаннєвим, дипломатичним і медійним. Ці критерії розробив і рейтингував за ними мови світу Кай Л. Чан. До речі, українська мова в цьому рейтингу належить до топ-50 мов світу.

 

Українська мова досі перебуває ніби у двох крайніх вимірах. Перший — накинутий стереотип щодо її провінційності. Другий стосується української як мови високої культури. Що варто зробити для задоволення культурних потреб пересічного українця?


— Свого часу, зараз навіть не скажу скільки років тому, ми з сестрою спробували самотужки видавати серію україномовного жіночого любовного роману. Це мали бути невеличкі книжечки до 150 сторінок, що коштували б 10–15 грн. Чтиво для відпочинку, я його називаю «читанням у ванні». Це легкі історії, не Гайдеґґер, не Соссюр, не Шевельов, а оповідь на зразок «а що вона, а що він, а коли вона закохалася, а коли він». Основна мета була — написати їх людською, нормальною, живою українською мовою. Урешті ми видали десять книжечок. Нас тоді дуже підтримувала «Укр­пошта». Але за три роки ми вийшли майже в нуль у цій бізнес-історії. Потім так склалася ситуація, що нам довелося зупинити процес. Основна ідея полягала в тому, щоб показати пересічному читачеві людську, модерну, сучасну мову, якою говорять звичайні українці, що не читають складних філософських, літературних і наукових текстів. Ця ніша по вінця напхана російськомовним продуктом а ля Дар’я Донцова. То дуже серйозний бізнес, до якого в нас варто поставитися відповідно.

 

Читайте також: Розмовляємо мовою, «чатімся макаронамі»

 


Якщо говорити про зважання на потреби простого сучасного українця щодо перетину мови й культури, то тут маємо аспект, що перебуває на стику традиційної та модерної спільнот. У нас дуже сильна традиційна спільнота і власне вона плекає такий самий погляд на мову, украй герметичний. Мова у традиційній спільноті сакральна. Неважливо, українська, російська, англійська чи будь-яка інша спільнота та її мова. І будь-яка зміна в мові для такої спільноти є сенситивною: змінювати не можна нічого. Звідси походить оце прагнення відновити, відродити, реставрувати. Усе це абсолютно типові речі для традиційної спільноти.


Але є й модерна спільнота. Вона відкрита, а тому полікультурна. Вона може бути мономовною, але відкритою до багатокультурності й багатомовності. Тобто до поліфонії. В Україні другою мовою такої спільноти все ж таки є англійська. Часто-густо це модель українська — англійська чи російська — англійська. І ось ці, так би мовити, серединні культурні потреби в модерних спільнотах у нас часто реалізуються англійською мовою. Розумію, що маємо дуже великий російський сегмент, часто посередньої якості, але також уже є великий сегмент англомовний. У нашій модерній спільноті фактично відбувається протистояння між англійською та російською. Гляньте на міські написи й назви закладів харчування. Подекуди англійською в Києві їх більше, ніж українською чи російською. А мала б відбуватися українська історія.

 

Мовні квоти для української мови ефективно спрацювали. Сьогодні лунають голоси, що їх треба скасувати або принаймні переглянути. Яка ваша думка з цього приводу?


— Думаю, цей інструмент на якийсь час треба зберегти. Але за єдиної умови, що паралельно розвиватимуться модерні практики посилення мови. Свого часу в Німеччині вирішили, що їхній залізничний транспорт не надто розвинутий і що німецька залізниця могла би бути потужнішою. Тому залізниці надали преференції. Скрізь, де були паралельні залізничні й автобусні маршрути, дуже обмежили автобусні перевезення. Фактично це модель квот. Коли німецька залізниця отримала їх, то почала надзвичайно сильно розбудовуватись і перетворюватися на залізницю ХХІ століття. Нині вона серед найкращих у Європі. Якщо квоти існують заради квот і залишаються єдиним інструментом, то цього замало. Їх має підсилювати проактивна позиція мовного економічного сектора.

 

Читайте також: Міхаель Мозер: «Дві державні мови в Україні — це крок не до Швейцарії чи Фінляндії, а до Білорусі»

 

Мовним законом передбачено обов’язковий іспит на знання української мови для держслужбовців та осіб, що бажають отримати українське громадянство. У якому форматі відбуватимуться такі іспити?


— Ми для себе чітко розрізняємо дві речі: українська мова для громадян і українська мова для негромадян України. Іспит на знання української мови для громадян України перевірятиме вміння громадянина комунікувати цією мовою від імені держави. Натомість для негромадян буде іспит за принципом, що пропонує європейська модель іспитування знання мови. Це іспит від рівня А1 до С2. Ідеться про тих, які вказані у статті 9 Закону «Про громадянство». Для таких осіб українська не є рідною, не є першою й навіть другою мовою. Зараз ми починаємо над цим працювати.
Решта складатиме іспит українською як рідною мовою (першою або другою), і тут основний акцент буде на комунікативній складовій. На вмінні комунікувати від імені держави. Держава наймає на службу службовця, який повинен уміти коректно представити її в комунікації з людьми, з іншими державами чи з недержавними інституціями. Також для держслужбовців передбачено специфікацію мовного іспиту відповідно до царини, у якій вони працюють.


Нині Комісія вже завершила громадське обговорення порядку складання іспитів. Зараз доопрацьовуємо й беремо до уваги зауваження. Коли працювали над порядком здійснення іспитування, то насамперед орієнтувалися на очну форму. Проте карантин у зв’язку з коронавірусною хворобою показав нам можливості комп’ютерних технологій, тож нині ми прописуємо порядок дистанційного іспитування. Там треба взяти до уваги дуже багато чинників. Паралельно починаємо працювати над специфікацією завдань: щось буде загальним, а щось деталізованим. Ми маємо різні сфери життя, відповідно — у них побутує різна лексика, що змушує нас зважати на специфіку конкретної сфери та її мову.

 

Чи вистачить потужностей Українського центру оцінювання якості освіти для проведення цих іспитів?


— Український центр оцінювання якості освіти (УЦОЯО) прийматиме іспит, передбачений статтею 9. Мінімальна кількість тих, хто складатиме його протягом року,— 300 тис. осіб. Насамперед ідеться про державних службовців, але також закон визначає, що іспит складають голови місцевих державних адміністрацій та їхні заступники; особи керівного складу Національної поліції, інших правоохоронних і розвідувальних органів, посадові особи інших органів, яким присвоюються спеціальні звання; прокурори; судді; члени й дисциплінарні інспектори Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; члени Вищої ради правосуддя та інші. Коли ми побачили ці цифри, то зрозуміли, що одна з форм, яка може частково розв’язати завдання, — це комп’ю­терне тестування. Чи може це робити УЦОЯО, я не знаю. Але знаю, що нам треба таке рішення приймати виважено і швидко.

 

Читайте також: Інтернет-діалект

 

Український білінгвізм — це спадщина колоніального часу. Ідеться не лише про знання російської, а й мов сусідів: польської, румунської, угорської, чеської. Чи можлива в нас мовна деколонізація, якщо так можна висловитися?


— Слово — найсильніша річ. Із використанням термінів минулого століття треба прощатися. Нас 300 років гнобили, проте українська мова є, вона має державний статус і доволі наполегливо виборює своє місце під сонцем. Ми не зможемо, звісно, конкурувати з англійською, бо її економічна потуга велика. Але таких економічно потужних мов у світі насправді небагато. Більшість слов’янських мов набагато менші, ніж українська. Живемо в полімовному світі, і нам треба навчитися гармонійно, сильно, красиво в ньому виживати. Якщо оберемо стратегію захисту, то програємо. Якщо ж оберемо формування власної програми дій, власних практик і запропонуємо їх світові, то виграємо. У Центрально-Східній Європі Україна найбільша. Якщо правильно вибудуємо креативні економіки й застосуємо до них українську мову, то маємо шанс стати лідером регіону. Українська мова може бути регіональною мовою. Наше завдання обрати проактивну мовну стратегію й пов’язати її з економікою. Маємо шанс зайняти дуже сильні мовні позиції без нападу й без старих традиційних захисних практик у новому світі. 

 

---------------------

Орися Демська народилася 1966 року на Львівщині. Українська мовознавиця, доктор філологічних наук, професор кафедри української мови Національного університету «Києво-Могилянська академія». Член Комісії з питань найменувань Київської міської державної адміністрації. 15 січня 2020 року призначена головою Національної комісії зі стандартів державної мови. Співавторка видання «Українська мова у XX сторіччі: історія лінгвоциду: документи і матеріали» (2005).

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.