Культура

  ▪   Спілкувалася: Ганна Трегуб

Пітер Філліпс: «Цифрові технології дають змогу зберігати людську спільноту навіть тоді, коли ми не можемо зустрітися фізично»

Про сучасну цифрову гуманітаристику, а також про інструменти збереження спільнот та контактів у стані вимушеної ізоляції, у якому сьогодні через пандемію опинилася значна частина людства, Тижню розповів професор Даремського університету Пітер Філліпс.
Матеріал друкованого видання
№ 14 (646)
від 1 квітня

iol;/Які можливості сучасні цифрові технології відкривають для гуманітарних наук?

 

— Дуже багато чого в академічному світі сучасності рухається в бік міждисциплінарності. Ідеться не про втрату вузької спеціалізації, а радше про спільну роботу фахівців з різних дисциплін над певними проблемами або в проблемних царинах. А до цього всього треба додати цифрові технології, які змінюють багато речей. Зокрема, і те, як ми провадимо дослідження, збираємо для них дані тощо. Тож виникає нова цифрова гуманітаристика, що супроводжується тісною комунікацією між гуманітаріями, дослідниками мистецтва й тими, хто працює у сфері ІТ.

 

Якщо говорити про використання big data, наприклад у теології, то такий інструмент допомагає відстежувати, приміром, як соціальні мережі звертаються до біблійних текстів. Ідеться про велетенські масиви інформації, які хтось окремо, сам по собі, не зміг би опрацювати самостійно за дуже довгий час. Тому застосовуємо певні алгоритми роботи зі згаданим масивом інформації щодо його збору й категоризації. Спираючись на такий аналіз, стверджуватиму, що нині відбувається велика зміна образу християнської віри. Від речей — значною мірою теоретичних — люди віддаляються, проте важливою стає практична віра. Якраз аналіз великого масиву даних показує, що цей зсув не є точковим, а відбувається всюди одночасно. Виникає відчуття, що теологія може багато чого запропонувати релігії, зробити її терапевтичною, фокусованою на тому, як кожен з нас почувається відповідно того, як утілює свою віру у світі, у зв’язках з іншими людьми. Із цього погляду віра стає соціально вираженою.


Цифрові інструменти допомагають нам ліпше сфокусуватися на об’єкті нашого дослідження, видобути максимум доступної інформації про нього. У релігієзнавчих дослідженнях, а також у класичній філології, де йдеться про грецькі та латинські тексти, велетенську роль сьогодні відіграє лінгвістичний аналіз, проводити який також можуть допомогти різні цифрові алгоритми.

 

Читайте також: Венсан Декомб: «Якщо в нас буде мультикультуралізм, то більше не буде демократичного суспільства»


У який бік зміниться комунікація, яка зараз дедалі більше переходить у цифровий формат? Можливі зміни стосуватимуться лише індивідуального спілкування чи вони також торкатимуться взаємодії з інституціями?


— Є кілька моментів, про які потрібно говорити в контексті цього питання. Перша зміна стосується мови, відповідної сучасній культурі. Коли говориш, маєш чітко уявляти, хто твоя аудиторія. Якщо повернутися до сучасної цифрової культури, то важливо розуміти, що вона є підкреслено візуальною, відверто неформальною і базується на різних наративах. Важливо, щоб сказане відповідало змальованому контексту.


У контексті пандемії коронавірусу перед церквою як інституцією постає питання переосмислення залучення людей до життя церковної громади. Ідеться про ведення блогів, комунікацію через соціальні медіа тощо. Це змушує церкву замислитися, що, окрім знайомої їй мови, може бути й інша, завдяки якій вона комунікуватиме з паствою по всьому світу. Це те, що вже відбувається не лише в Британії чи Європі, а й в азійських країнах та США. Важливо відійти від тієї мови, якою церква звикла говорити, до тієї, якою люди спілкуються щодня. Це значить відійти від мови доктрин, зануритися до мови почуттів.


Сучасна цифрова дійсність має свій зворотний бік. Від доктринальної мови треба відходити, а поряд із тим важливо наголошувати на ключових, принципових, засадничих для релігійної традиції речах, бо цифрова дійсність спричиняє доволі поверхове занурення в них. І християнство не може цілком спиратися лише на переживання. Це твердження актуальне і для ісламу та юдаїзму, а також для індуїзму. Усі ці релігії розвивалися протягом тисячоліть і виробили свої доктринальні системи, які ми маємо знати. Цифрові технології дають змогу говорити з людьми так, щоб торкатися їхніх почуттів, але цей спосіб комунікації треба доповнювати й старомоднішим — тим, що стосується доктрини і стандартної проповіді.

 

Запровадження жорстких карантинних заходів, спровоковане пандемією коронавірусу, призвело, зокрема, і до закриття церков. Цифрові технології уможливлюють культове життя в онлайн-просторі, але чи можна вважати це виходом із ситуації?


— Для будь-якого суспільства спільнотний розвиток є засадничим. Соціальна комунікація якраз і відбувається між різними його одиницями. До цього прив’язана ідея про те, що церква — фізичне зібрання кількох осіб. Водночас є такий біблійний припис: не припиняйте перебувати в спільності, разом. З огляду на закриття храмів багато хто скористався альтернативою — можливістю зібратися онлайн, бути разом завдяки цифровому простору. Перебувати разом в одному фізичному просторі — це добре, але доводиться використовувати для комунікації і комп’ю­терний інтерфейс. Так, віддалений зв’язок, проте він є, і це добре.


Ми рідко замислюємося, скільки людей насправді не можуть вільно пересуватися, і як наслідок — спілкуватися; скільки з них банально є німими. Їм усім потрібний засіб для спілкування із широким світом. Суспільна репрезентація та співбуття — от що важливо. А поряд із цим важливо й далі комунікувати між собою. Так, церква потроху стає діджиталізованою, а поряд з нею — мусульманська умма, юдейський бейт міньян. Мова про релігійні спільноти, що зустрічаються онлайн, знайомляться, спілкуються. Ці речі стають дедалі важливішими нині — у часи, коли ми фізично ізольовані одне від одного через пандемію.

 

Читайте також: Стівен Вільямс: «Існування штучного інтелекту вказує на те, що раціональність — не єдина достатня підстава бути людиною»


Чи впливатиме адаптація християнства до процесів діджиталізації на цю релігійну традицію? Безперечно. Так само як у бізнесі є різні бренди, одні з яких ліпше знані, а інші — гірше, щось схоже можна сказати й про множину християнських деномінацій. Кожна з них пропонує свій формат звернення до Бога, тому одним ближчий протестантизм, а іншим — православ’я. На запити часу вони теж відповідають по-різному. Але хай там як, а різноманіття є ознакою нашої сили, а не слабкості.

 

Використання штучного інтелекту гостро ставить перед людством питання про відповідальність за його дії. Чим небезпечна відсутність контролю над цією сферою?


— Щодо буття людини, то найбільше диво в тому, що кожен з нас одночасно є і добрим, і лихим. Для міжнародної спільноти імператив прибутковості часто переважає над імперативом відповідальності. Багато хто каже про те, що заробімо спочатку якнайбільше грошей, а про відповідальність подумаємо згодом. Як на мене, людству варто змінити такий підхід до життя. У Британії все активнішим стає рух за технології для людини, а не проти неї.

 

Шлях виходу із ситуації пандемії, який наразі пропонують, — ізоляція, максимальне обмеження соціального життя. Наскільки такі затяжні заходи можуть бути небезпечними, навіть попри наявність цифрових засобів комунікації?


— Ізоляція — страшна річ, що руйнує нашу ідентичність, те, ким ми є. Але нині в умовах пандемії ми вимушені до неї вдатися. Коли соціальних істот ізолюють, то це для них дуже руйнівна річ. Проте все одно ми маємо хоч таку-сяку альтернативу. Люди знову почали дзвонити одне одному, щоб поговорити. Цілком природно, що людина хоче відкинути або принаймні трансформувати свою ізоляцію, щоб знову потрапити до громади. Стан вимушеної ізоляції, якому немає альтернативи, — це своєрідне тюремне ув’язнення. Людським же імперативом є перебування в контакті, у спільності з іншими людьми. Хоч би що зараз робили — від трансляції церковних відправ онлайн до спілкування в соціальних мережах, — це дії, що походять з духу згаданого імперативу про те, що бути людиною — значить бути в соціумі. Якщо говорити про індивідуалізм, то йому є місце. Кожний з нас володіє правом на самість, унікальність. Проте справжніми собою ми стаємо лише тоді, коли перебуваємо в соціальних зв’язках з іншими. Людина, повністю відрізана від інших, найімовірніше, збожеволіє.

 

Читайте також: Деян Айдачич: «Брак фахівців-славістів в Україні безпосередньо позначається на якості політичних рішень, що матимуть далекосяжні наслідки»


Хай там як, кожному з нас потрібна соціальна креативність. Багато хто сьогодні каже, що комунікування завдяки цифровим технологіям — це і є реальне творення спільноти, залучення без кордонів, без похибки на обмежені можливості, катастрофи й так далі. Цифрові технології допомагають зберігати людську спільноту навіть тоді, коли ми не можемо зустрітися фізично. 

 

----------------------------------------

Пітер Філліпс — британський релігієзнавець та дослідник теології. Випускник Університетів Аберіствіта та Бристоля. 2004 року захистив докторську дисертацію в Університеті Шеффілда. З 2008 року викладає та провадить дослідження в Університеті Дарема. Дотепер — науковий директор Центру з дослідження християнської комунікації в цифрову еру (CODEC) при Університеті Дарема. 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.