Культура

  ▪   Спілкувалася: Ганна Трегуб

Стівен Вільямс: «Існування штучного інтелекту вказує на те, що раціональність — не єдина достатня підстава бути людиною»

Фото: Олексій Гордєєв
У розмові з Тижнем почесний професор теології Королівського університету Белфаста розповів про недооцінений вплив штучного інтелекту на поведінку та культуру людини, про потребу відповідального ставлення до цифрових технологій, а також про діджиталізацію та релігію.
Матеріал друкованого видання
№ 11 (643)
від 12 березня

Яким постає штучний інтелект крізь призму сучасних теологічних студій, що стосуються питань біоетики та розвитку технологій?

 

— Серед сучасних теологів є два протилежні погляди. Одні загалом дуже позитивно ставляться до штучного інтелекту, вважають його таким собі божим інструментом, щоб принести людям певне полегшення в низці ситуацій. Інші кажуть про комплексний культурний вплив штучного інтелекту на людське життя. Не погоджуються між собою так само, як і щодо різних етичних або певних медичних технологій.


Один з японських робототехніків казав про штучний інтелект як про «центральну нервову систему» нашого суспільства. Як на мене, проблемною точкою щодо цього явища є питання, чи потрібні такому інтелектові люди. Банкомат, наприклад, який ми щодня бачимо на вулицях, — це також машина, що так чи інакше використовує штучний інтелект, але щодо них немає жодної проблеми. Усе значно складніше у випадку, скажімо, який описав Стівен Гокінґ про суперштучний інтелект, що здатен змоделювати й розвинутися до такого рівня, коли вирішить, що людина йому не потрібна. Між цими крайніми позиціями міститься низка інших питань, зокрема стосовно використання штучного інтелекту з мілітарною метою, у сфері охорони здоров’я, спостереженнях, його вплив на зайнятість та на відносини між людьми. У контексті цієї теми є намагання, з одного боку, розібратися з конкретними випадками, а з другого — проаналізувати ширше явище, ті виклики, які завдяки йому постають, зокрема широкий вплив на нашу культуру.


Штучний інтелект уже є невід’ємною частиною нашого щоденного життя. Чи треба, на вашу думку, ставитися з належною серйозністю до впливу діджиталізації та цифрових технологій на культуру й повсякденність?


— Ми так занурені в сучасні технології, що не встигаємо замислитися, наскільки вони впливають на нас, нашу поведінку, як формують її. Якщо говорити про вплив штучного інтелекту на культуру, то можна підійти до цього питання з кількох боків. Як він вплине на ринок праці, військову справу, сферу охорони здоров’я, стосунки між людьми? Поряд із цим треба міркувати про те, що штучний інтелект робить з нами як формою розумного життя та з нашою культурою. Як на мене, бути тільки за або тільки проти штучного інтелекту — дуже лінивий спосіб міркувати про це явище. Такий спосіб мислення радше небезпечний, ніж конструктивний.

 

Читайте також: Деян Айдачич: «Брак фахівців-славістів в Україні безпосередньо позначається на якості політичних рішень, що матимуть далекосяжні наслідки»

 

Якщо говорити про відносини між людьми, штучний інтелект стає таким собі посередником між нами. Наприклад, одного разу в автобусі в Британії спостерігав таку картину. Зайшов чоловік, приклав свій пластиковий проїзний до валідатора, щоб сплатити за проїзд, але марно: щось не спрацювало. Далі відбулася цілком спокійна розмова, без тіні агресії. Чоловік звернувся до водія: «Щось негаразд з вашою машиною. Моя картка працювала цілий день, і все було добре». Водій відповів: «Ні, проблема у вашій картці!». Споглядаючи це, я подумав: джерелом проблеми сьогодні є поведінка вже не особи, а машини!


Окрема тема — смартфони. Уявіть собі американського школяра, його маму чи тата або обох батьків. У школі він стикається з булінгом або зазнає присоромлення, а вдома має домашнього улюбленця-робота, який ані ображає його, ані соромить. І все. Сьогодні з відносин зникає довіра. Інколи ми буваємо такими розгубленими й зніченими, що штучний інтелект створює певні бар’єри між індивідами, щоб вони позбавилися фрустрації.


Ми живемо дедалі швидше, намагаємося за один день устигнути зробити щонайбільше справ. День тепер не просто щільний, а напханий усім. І зрештою, що ми чуємо? Штучний голос. У Великій Британії сьогодні практично не лишилося офісу зі сплати податків, де працюють люди. Можна чекати годинами на телефонному дроті, поки почуєш справжній людський голос у слухавці. Таке відбувається всюди.


Свого часу люди листувалися. Вони не бачили тих, хто їм писав, але листи були написані від руки. У них було щось живе. А от чи є воно в сьогоднішніх повідомленнях, які надходять нам через текстові месенджери, невідомо.

 

Буддійський храм міста Кіото віднедавна використовує робота як прислужника, мотивуючи це тим, що застосування сучасних технологій допоможе залучити більше японців молодого віку. Чому представникам східної культури було легше зважитися на такий крок?


— Самі японці кажуть, що робототехніка та штучний інтелект у їхній країні розвиваються з меншими проблемами, ніж на Заході. Причина такого стану речей у звичці різних культур по-різному мислити про ті самі речі. У західній культурі є стійка традиція відокремлювати дух і матерію. Такий підхід, навіть якщо він позбавлений філософського дуалізму, спонукає думати, що йдеться про дві онтологічно відмінні категорії буття. Східна культура не має такого типу розділень, що дає певним речам змогу ліпше розвиватися. Японців приваблює, наприклад, поєднання науки й певною мірою наукової фантастики.

 

Читайте також: Шехбаль Шенюрт Аринли: «У сучасній Туреччині немає свободи думки й свободи слова»

 

У низці релігійних традицій про Бога часом говорять як про такий собі суперпотужний інтелект. Поряд із цим мало кому на думку спадає зарахувати штучний інтелект до категорії надприродного. Чому така інтелектуальна спроба приречена на крах?


— Бог як один «великий мозок», такий собі суперкомп’ютер — ця ідея то там, то сям виникає в дискусіях про те, як ми думаємо про Бога й людей. Вона не нова. Дозволю собі трошки відійти вбік. Знаєте, інколи жінки кажуть чоловікам, що тим бракує емоційного інтелекту. Так, мова про певні стереотипи. Але емоційний інтелект — ось важлива річ у нашій розмові. Наприклад, авраамічні релігії (юдаїзм, християнство, іслам) звертають увагу на те, що Бог не лише мудрий, а й милосердний та співчутливий. Ідеться саме про переживання, емоції. Коли дехто міркує про Бога як такий собі «потужний мозок», то це мислення справді випливає з логіки авраамічних релігій. Водночас таке питання стосується нас самих.
У християнській традиції образ Бога можна зрозуміти в кілька способів. Перший стосується його мудрості. Другий — відносин між божественним і людським. У третьому йдеться про піклування про той домініон, який і є Землею. Знову ж таки мова про те, що людину створено за образом і подобою Божою. Коли людина створює штучний інтелект за своєю подобою, вона думає про його розумність, або створює роботів, які виконували б для нас певну роботу чи завдання, або їй ідеться про відносини (роботи — домашні улюбленці чи навіть роботи-гуманоїди). Коли говоримо про Бога, забуваємо, що йдеться про питання його сприйняття крізь призму моральної чи релігійної свідомості, наділення його категорією святості. Чи є усвідомлення моралі та релігії в робота або в штучного інтелекту — невідомо, бо ніхто їх не створює з такою метою.


Християнство твердить, що немає нічого вищого за зв’язок людини з Богом, але це якраз не та річ, яку можна запрограмувати під час створення штучного інтелекту. Сучасне західне суспільство погоджується, що людина може бути релігійною, перебувати в стосунках з Богом, але не це головне. Для християнства ж такий зв’язок — найвища цінність. З такого погляду штучний інтелект або роботи можуть бути якоюсь формою буття, але аж ніяк не вищою за людину.

 

Отже, не варто применшувати роль емоцій та інтуїції як тих речей, що не роблять людей слабкішими, але дають змогу перевершити те, на що здатний штучний інтелект?


— Дуже багато осіб, причетних до розробки робототехніки й штучного інтелекту, думають, що емоції можна зрозуміти, як і будь-який когнітивний процес. Коли йдеться про людей, то вони кажуть: людство є видом, якому вдалося вижити, і емоції були каналами, що допомогли йому в цьому. На їхню думку, емоції можна накреслити на такій собі карті так само, як логічні процеси. Часом мені видається, що концепція Бога як «потужного мозку», про що йшлося вище, вказує на те, що ми описуємо себе самих не в надто коректних термінах.


Якщо подивитися на немовлят, то в їхньому випадку годі говорити про свідоме мислення, але емоцій їм не бракує, як і виразної мови тіла, що повідомляє іншим, як вони почуваються: чи безпечно їм, чи вони бояться і так далі. Багато хто відмахується, мовляв, дорослі — це ті, що переросли власні емоції, контролюють їх власним розумом. Таке твердження хибне. Так чи інакше, дорослі люди нікуди не втрачають і не позбуваються бази вроджених емоцій. Вони нам потрібні, щоб нормально функціонувати, жити. Тому, власне, існування штучного інтелекту вказує на те, що раціональність — не єдина достатня підстава бути людиною. Таке розуміння вузьке, викривлене.

 

Читайте також: Енн Бергман-Тахон: «Якщо видавці інвестуватимуть у той контент, який вони хочуть бачити опублікованим, а автори отримуватимуть плату за свої твори, то простір для думок буде ширшим»


З погляду багатьох релігій, зокрема християнства, людська істота наділена душею. Якщо в такому контексті повернутися назад до розмови про штучний інтелект, то багато розробок у цій сфері спираються на історію філософії. Для матеріалізму, який почав формуватися в Європі у XVIII столітті, дуже важливим було заперечення існування душі, а люди були цілком і повністю матеріальними. Якщо подивитися ще далі, то варто згадати Рене Декарта, у якого чітко простежуємо розподіл на душу й матерію або на розум і матерію. Його критики вказують на те, що для цього мислителя раціональне тваринне та людське було дещо схожим. Жульєн де Ламетрі, один з найбільших французьких матеріалістів епохи Просвітництва, казав, що Декарт таки матеріаліст за цими параметрами. Якби запитати у французьких матеріалістів про душу, то вони відповіли б, що йдеться про похідну від матеріального. Матерія — це місце, де все відбувається, і на неї треба зважати. Такий спосіб мислення простежується й донині — до часу, коли створюють штучний інтелект. У його контексті розум розуміють та ототожнюють з мозком — матеріальною річчю. Коли хтось каже, що штучному інтелекту бракує душі, то багато хто відповість, що душі немає, та й що, власне, нею називати?


Штучний інтелект має диверсифіковане коріння. Мова про математику та її здатність формулювати людське буття, аналізувати, що ж відбувається. Це неабияк вплинуло на західну традицію мислення. У ХІХ столітті потужно розвинулися алгебра та логіка, а філософія ХХ століття подекуди набула подоби математики. Не забуваймо про приклад Ґотфріда Ляйбніца — філософа й водночас творця математичного аналізу. На цій основі постали комп’ютерні науки. Але логіка й математика не є тими інструментами, які можуть запрограмувати штучному інтелекту емоції та інші людські особливості.


Американський філософ Губерт Дрейфус, автор кількох впливових книжок щодо штучного та комп’ютерного інтелекту, твердив, що Мартін Гайдеґґер, якому вдалося передбачити їхню появу (хоча він жив задовго до того), забув про одну важливу річ. Згідно з Дрейфусом, людське розуміння ситуації ґрунтується на її цілях, тілі та культурі — усіх людських несвідомих інтуїціях, поглядах та знаннях про світ. Цей контекст або передумови є формою знань, яка не зберігається в нашому мозку символічно, а певним чином є інтуїтивною.

 

Сьогодні тривають дебати, чи варто довірити штучному інтелектові функцію судочинства та хто в цьому разі відповідатиме за такі рішення.


— Підсудні, судді, адвокати прокурори — живі люди, що виносять ті чи інші рішення, які можуть бути як правильними, так і ні. Якщо ж у ролі судді обираємо штучний інтелект, то варто запитати: хто ж відповідатиме за його рішення, судові вироки, помилки? Ті, що є розробниками машин, чи ті, що ними керують? Де міститься оця правова відповідальність, коли така машина схибить? Сьогодні над цим питанням замислюються правознавці по всьому світу. Водночас маємо запитати про відповідальність великих компаній, причетних до штучного інтелекту, як-от Facebook, Google тощо. Вони не хочуть відповідати за свої дії, стверджують, що їхня робота полягає в тому, щоб єднати людей. Решта, мовляв, не їхня справа. 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.