Культура

  ▪   Михайло Якубович
  ▪   сходознавець,Стаття з випуску «Світ у 2020»

Голоси зі Сходу

Топ-10 книжок, які варто перекласти з арабської на українську у 2020 році

Чи тримали ви колись у руках художню книжку, перекладену з арабської? Звісно, досвідчений читач, особливо той, хто звик не чекати, доки щось перекладуть у нас, міг гортати переклади з арабської російською, польською, англійською чи якоюсь іншою мовою. Виходили переклади й українською, переважно це були релігійні тексти та середньовічна класика. Утім, навіть просунутий літературний критик навряд чи назве когось із сучасних арабських літераторів, окрім поета Адоніса або нобелівського лауреата з літератури ще середини минулого століття Наджіба Махфуза (чи Нагіба в єгипетському прочитанні, як уже кому подобається). Хоча свого часу фрагменти праць Махфуза друкувалися навіть у «Всесвіті». Тому зазвичай запитують прямо: а що такого нині написано арабською, що його варто перекладати, наприклад, українською?.


Почнемо з того, що арабське книговидавництво, попри певні успіхи, все ще не серед світових лідерів. Узагалі на регіон Близького Сходу й Північної Африки припадає приблизно 5—7% світового ринку, і на тлі середньовічних багатотомних фоліантів доробки арабських авторів нашого часу дуже й дуже скромні. Чому так сталося — питання складне й болюче, хоча, як свідчать деякі соціологічні опитування, ситуація з читанням не така вже й погана. За даними Arab Reading Index, у 2016 році середньостатистичний араб у середньому прочитував аж 17 книжок, що, наприклад, у кілька разів більше, ніж американець (Pew Research Center у 2015-му наводив цифру чотири книжки на рік). Інші дослідження, утім, подають зовсім протилежні дані. Зокрема, арабська фундація «Аль-Фікр» («Думка») у 2012-му публікувала звіт, згідно з яким у середньому араби читають не більше ніж… шість сторінок на рік! Та й згаданий вище Arab Reading Index, який складають в ОАЕ, наводить дані, що ті 17 «річних» книжок араб прочитує лише «за 35 годин на рік».

 

Читайте також: Навіщо нам переклад?

 

Важко не засумніватися в такому швидкісному читанні, а з огляду на арабську звичку не поспішати у справах, то й поготів. Цілком можливо, що ті відомості, які оприлюднюються в країнах Затоки, дещо маніпулятивні, тим більше що саме тут на підтримку літератури вливають значні кошти, щороку відбуваються знані книжкові форуми, вручається престижна книжкова нагорода Шейха Зайєда (Джаїза аш-Шейх Зайєд). Є нагороди й за переклади, проте туди входить тільки шість світових мов. Саме за підтримки ОАЕ (Еміратська фундація) функціонує ще одна престижна нагорода — Міжнародна премія за арабську художню літературу (так званий Арабський Букер), яка вручається з 2008-го. Цікаво, що крім $50 тис., які отримує переможець, книжку коштом Еміратської фундації перекладають і видають англійською мовою. Тому процес триває, відповідно звітують і про фідбек.

Сучасний літературний процес — це не лише й не завжди про європейську літературу, і виграє  в ньому той, хто побачить обрій якнайширше


На наших книжкових полицях, на жаль, прямі переклади з арабської практично не трапляються. Причина, чесно кажучи, радше економічна, ніж культурологічна: попри варіативність ціни за переклад і відсутність усталеного тарифу не раз чув від українських видавців, що зробити українську версію арабської книжки вийде в три-чотири рази дорожче, ніж перекласти якийсь роман з англійської чи французької. Арабські спонсори ж із грантовими проектами поки що не поспішають. Хай там як, але перекладати все ж таки варто. Передусім ті книжки, які здобули в Арабському світі найвищі літературні нагороди, найкраще продаються і, зрештою, перекладаються європейськими мовами. Принаймні навіть якщо щось із цих книжок наступного року вийде українською, це вже буде значним «проривом Сходу» на наш книжковий ринок.

 

Читайте також: Культурна дипломатія та її фундамент

 

Яка ймовірність, що хоч одна книжка з наведеного переліку у 2020-му таки вийде українською? Питання, звісно, слід адресувати видавцям, які добре зважують усі за і проти, перш ніж видати у світ досить «екзотичний» як для нашого ринку продукт. Але не забуваймо той факт, що промоція арабської літератури в Україні матиме й зворотний ефект: більше зацікавлення Україною на Близькому Сході й, що особливо актуально, нові переклади української літератури арабською. Хай це прозвучить надто просто, але сучасний літературний процес — це не лише й не завжди про європейську літературу, і виграє в ньому той, хто побачить обрій якнайширше.  

 

Топ цьогорічного продажу в Єгипті — «Утопія» Ахмада Халіда Тауфіка (1962—2018), можна сказати, батька сучасного єгипетського фентезі. Його футуристична «Утопія» (2008), уже перекладена кількома європейськими мовами, розповідає про Єгипет 2023 року. Країна поділена навпіл, багатії за підтримки Заходу відокремили приморську Північ і ховаються за величезною стіною від усіх нужденних, яких перемістили в південну частину. Багачі з Півночі заради розваги їздять полювати на бідних. В одній частині дозволено й доступно все, в іншій люди вбивають одне одного за кусень хліба. Фактично це такий собі образ Близького Сходу, де незліченне багатство межує з неймовірними злиднями й занепадом. Книжка досі чекає екранізації, але навіть попри десятиліття з часу видання не полишає перших полиць у книгарнях. Морально важкий, але вражаючий текст. 

 

Друга книжка, яка у 2019-му вийшла в топ продажу в Єгипті, Лівані й ще деяких країнах регіону, — це «Адже ти Бог! Подорож на сьоме небо» проповідника Алі ібн Джабера аль-Фіфі. Вона по-своєму цікава, і не лише в релігійному контексті. Власне, ця книжка демонструє модерну тенденцію, коли про духовні аспекти ісламу говорять не в звичному формальному тоні, а через мотиваційну літературу. Розповідають і про 99 імен Божих, і про те, як людині постійно відчувати божественний орієнтир. Дещо новаторський стиль книжки робить її цікавою не тільки мусульманському читачеві, а й узагалі всім, хто має певний інтерес до релігійних тем.

 

Дедалі більше рецензій виходить і на нову працю відомого марокканського мислителя Таґи Абдуррахмана. «Проблема насилля: між довірливістю і діалогічністю» — книжка, яка значною мірою покликана відповісти на питання про насилля в його звичному розумінні, але в аспекті розвитку діалогічної філософії. Сам автор, творець концепції «парадигми довірливості», звертається до матеріальних і духовних проблем насилля й, попри загалом релігійну орієнтованість його мислення, може бути цікавий як приклад пост­модерного арабського філософа. Принаймні сьогодні Таґа Абдуррахман розглядається як лідер арабської філософської традиції, балансуючи на межі аналітичної думки, філософії мови та інших сучасних підходів.

 

Коли мова заходить про політичні чи релігійні рухи на Близькому Сході, досить рідко згадують про суфізм, який традиційно вважають «ісламським містицизмом». 2019-го в Центрі вивчення арабської єдності в Бейруті вийшло досить цікаве дослідження Мухаммада Хільмі Абд аль-Ваггаба «Суфізм у контексті ісламського відродження — від Мухаммада Абдуга до Саїда Нурсі», де аналізується ціла плеяда мусульманських мислителів ХХ століття, спадщина яких і досі багато в чому визначає ідеологічне обличчя регіону. Почитати про те, як самі арабські автори пишуть свою історію, як визначають пріоритети, як тлумачать складні події, було б дуже цікаво, тим більше що про події в цьому регіоні у ХХ столітті пересічний читач у нас мало що знає.

 

Серед романісток важко забути й про Ахлям Мустаганамі, відому алжирську письменницю, наклади книжок якої вже перевищили 10 млн. «Чорне тобі личить», роман 2012 року, не сходить із топів продажу. Сюжет доволі простий: ліванський мільйонер закохується в алжирську танцівницю, його кохання трагічне, як і її життя, вона втратила батьків на війні, та й сама помирає в молодому віці. Роман написано вишуканим, емоційно насиченим стилем, і не дивно, що цю драматичну книжку вже просто-таки розібрали на цитати. 

 

Серію романів продовжує ліванський письменник Мухаммад Абу Самра з книжкою «Жінки без сліду». Номінований на «Арабського Букера», роман розповідає про бейрутську вірменку, яка шукає щастя спочатку в США, потім у Франції. Вона зустрічає іншу ліванку, яка опинилася в лихолітті сирійської війни й мусила також тікати на Захід. У принципі це роман про еміграцію, і не дивно, що ця тема виходить у топи сучасної арабської літератури. Вона сумна, але з огляду на досить легкий стиль роману може бути близька й нашому читачеві.

 

Лауреатом Міжнародної премії за арабську художню літературу 2019 року стала книжка «Холод ночі» ліванки Гуди Баракят. Зважаючи на кількість перекладів різними мовами, вона належить чи не до найуспішніших арабських авторок сучасності. Новий роман, цілком очікувано, розповідає про сирійську війну, але з дещо незвичною композицією: це листи, які пишуться мігрантами й потрапляють у море. Розрізнені аркуші, які оповідають про трагедію війни й утечі, із якими ніяк не може впоратися Арабський світ.

 

Розвивається в арабській літературі й жанр автобіографії. 2019-го згадану вище нагороду Шейха Зайєда отримала книжка марокканського автора Бенсаляма Хімміша «Его: між буттям і творчістю». Автор не просто розповідає про свою творчість (серед іншого, він відомий як дослідник ісламського містицизму), а взагалі міркує про те, якими сьогодні можуть бути арабська думка й арабське слово. Цікаво, що книжка написана просто-таки зразковою літературною арабською, містить чимало посилань на класику світової літератури, тобто поєднує в собі ще й елементи літературної критики.

 

Важко не згадати й про міжрелігійні відносини. У списках «Арабського Букера» згадується дуже цікава книжка алжирського письменника аль-Хабіба ас-Сайїха «Я і Хаїм». Роман оповідає історію двох друзів: мусульманина — викладача філософії та юдея-лікаря, які виросли в одному місті, ходили в одну школу, закінчували один університет і разом переживали лихоліття колоніального Алжиру й війну за незалежність. Складна тема арабсько-єврейських відносин тут осмислена з позицій звичайної буденності, коли інший багато років сприймався як сусід і друг, а не ворог.

 

Нарешті, не можна забути про вже згаданого Адоніса (Алі Есбара), знаного сирійського поета, що нині мешкає у Франції. Його найновіша книжка «Єрусалимський концерт», яка за шість років уже витримала кілька видань, викликала чимало дискусій, але з літературного погляду стала просто бездоганним зразком сучасної арабської поезії. Шкода, що серед десятків мов, на які перекладено щось із доробку великого автора сучасності, досі немає жодного вірша українською.  

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.