Культура

  ▪   Катерина Городнича

Показати себе

Як створюється медійність зірок українського кіно
Матеріал друкованого видання
№ 35 (615)
від 29 серпня

Будь-яке кіно, яке сподівається на успіх у широкої глядацької аудиторії, має залучити до участі в картині зірок. На цьому стоїть Голлівуд, на цьому побудована світова кіноіндустрія загалом. Ми зараз не розглядатимемо авторське кіно, фестивальні фільми чи серіальний продукт. Там працюють за дещо іншими схемами. Хоча в будь-якому разі медійні обличчя та імена завжди полегшують долю культурного продукту і його шлях до споживача. У ситуації, коли українські актори десятиліттями грали епізоди й «четвертих зайчиків у п’ятому рядочку» за спинами московських артистів, власних кінозірок ми до старту бурхливого розвитку індустрії (принаймні кількісного) не встигли виховати. Жодне акторське прізвище фактом своєї наявності на постері глядачів у кінотеатри привабити ще не змогло.


Продюсери спробували подолати цю проблему у свій спосіб. Правила й закономірності формувалися на наших очах. Ще рік тому всі були впевнені: якщо запросити на головну роль зірку шоу-бізнесу й зняти з нею кіно, можна отримати касу. Де­хто цю формулу вважав достатньою і єдиною складовою успіху. А між тим, заповідь маркетингу й реклами (а отже, продажів) «контент вирішує» подекуди залишалася поза увагою. І справді, навіщо писати логічний і цікавий сценарій чи знімати справжні емоції й почуття людей, якщо в тебе в головних ролях популярні співаки та гумористи? І хоча практика показала, що контингент із шоу-бізнесу з політикою впоратися здатен, то з кіно виходило не завжди. Продюсери із подивом, але вимушені були сприйняти факт, що недостатньо бути зіркою, бажано таки вміти грати в кадрі. І досвід відеокліпів тут не допомагає.

 

Читайте також: Вієра Ланґерова: «Європа відчуває, що азійський досвід потрібен їй у багатьох практичних речах»


Прокатний 2019 рік яскраво продемонстрував, що в кожної непрофільної (тобто не з кіноіндустрії) зірки є обмежена аудиторія, понад яку вона в кінотеатри не приведе. Більше того, ефект хайпу не можна експлуатувати вічно. Наприклад, фільм «Свінгери», який серед іншого працював на глядача через аудиторію Олі Полякової й зібрав понад 22 млн грн, удруге повторити успіх уже не зміг. «Свінгери-2» зібрали в кінотеатрах менше грошей майже на 6 млн грн. Фан-база Дзідзьо продемонструвала майже стабільність. Картина «DZIDZIO перший раз» зібрала не набагато менше, ніж «DZIDZIO контрабас». Але все ж таки менше. 


До того ж виявилося, що за відсутності нормального сценарію й професійної роботи всіх фахівців жодна зірка не витягне з болота бегемота. Особливо ж якщо вона демонструє акторські здібності в кращому разі на рівні шкільної вистави. Приклади «Легенди Карпат» та комедії «Продюсери» тут показові. У першому — Валерій Харчишин у парі з Марією Яремчук ніяк не вплинули на касу відверто провального фільму. В другому було зібрано цілу плеяду сучасних інфлуенсерів на чолі з Олексієм Дурнєвим. Фальш акторської гри й нецікаво подана історія зробили обидва фільми провальними.


Утім, усе це технології цукрозамінників. Якщо говорити про зірковість справжніх, професійних акторів, то іншим шляхом, ніж створенням якісного кіно, напрацювати авторитет для них не вийде. 
На відміну від славнозвісної медійності. 


Саме медійність набувається суміжними видами діяльності. Зокрема, телебаченням. Можна зняти декілька картин, які візьмуть призи й отримають розголос у навколокультурних колах, можна зіграти в них головну роль. Але прославитися серед широкої глядацької аудиторії можна лише після того, як станеш телеведучим і учасником «Танців із зірками». І це, до речі, є одним із рецептів. Завдяки попсовим форматам згодом з’являється шанс впливати на всю отриману в такий спосіб аудиторію й приваблювати її вже до кінотеатральних проектів. І до більш серйозних тем. Принаймні, так було два роки тому, коли єдиним справді медійним іменем до моменту виходу фільму «Кіборги» було прізвище режисера Ахтема Сеітаблаєва. 

Телебачення було й залишається найсуттєвішим важелем створення медійності. Але воно, як і будь-яка велика, важка й неповоротка інстанція, дуже повільно йде до відкриття своїх «шлюзів» для українського кіно


Уже після виходу картини в прокат став наочним ще один цікавий нюанс: глядацькі аудиторії українських серіалів і кіно майже не перетинаються. Саме тому глядачі фільму сприйняли п’ятірку акторів, які зіграли головні ролі в картині, як нові обличчя. Це при тому, що майже всі вони щодня з’являються на телеекранах в різноманітних вітчизняних телесеріалах. Таким «новим» обличчям тоді раптом став В’ячеслав Довженко. Як стверджують самі актори, феномен серіалів у тому, що глядачі запам’ятовують обличчя, герої ніби стають членами родини, однак ім’ям акторів практично ніхто не поцікавиться. У великому ж кіно все інакше. 


І тут діють свої закони й традиції. Наприклад, церемонії та премії. Наступного після «Кіборгів» року той-таки В’ячеслав Довженко отримав національну кінопремію «Золота дзиґа» як найкращий актор. І важливо не так те, чи гріє ця статуетка самого режисера, як той сенс для всієї індустрії, який створюють подібні помпезні церемонії й нагороди. Адже саме такі події, де є червоні доріжки й фотографи на варті, «грають короля» для галузі. 
Організатори премії, до речі, досить серйозно підійшли саме до зовнішніх проявів зірковості. Ганна Мачух, виконавча директорка Української кіноакадемії, розповідає: «Усіх номінантів ми готуємо до виходу на червону доріжку. Мінімум — це докладні рекомендації щодо дрес-коду. Але додатково, за бажанням, надаємо й самі сукні від дизайнерів-партнерів церемонії. Плюс для дівчат — макіяж і зачіска від партнерського салону. Адже це обличчя нашої кіноіндустрії. Тому, звичайно, дуже важливо, щоб вони були красивими на доріжці та на фотографіях».

 

Читайте також: Бен Шеррок: «Європейське кіно нашої доби є потужним явищем»


Другий рецепт для творення зірок зі справжніх талановитих і професійних акторів — це так званий купаж. Коли в одному проекті з міцною сценарною основою працюють популярна зірка і ще не медійні, однак харизматичні артисти. На знімальному майданчику фільму про сина Івана Франка, Петра, двоє молодих артистів створюють «сторіз» для Instagram. Один із них — актор Максим Донець, інша — суперзірка серед підлітків й актриса з телесеріалу «Школа» Ірина Кудашова. Соцмережа юної акторки, яку прославив серіал, самотужки здатна впоратися з промо всього фільму. У неї 700 тис. підписників, і тег молодих колег зі знімального майданчика її першого серйозного фільму приводить до їхніх акаунтів нових прихильників. Тобто відблиск уже сформованих зірок чіплятиме й колег. Принаймні серед попередньої цільової аудиторії медійних осіб.


Акторка залюбки ділиться власним багажем популярності із колегами: «Коли ми починали працювати над серіалом, нікому й на думку не спадало, що кожен із нас отримає таку велику аудиторію. І стільки любові. Головне, що це надзвичайно активна аудиторія. Вони коментують, поширюють інформацію, стежать за кожним постом, сторіз чи стрімом. Ви не уявляєте, наскільки приємно знати, що завдяки цій активності зростає кількість підписників у колег».
Варіант третій. Музичний. Уже сформований ринок творення зірок у шоу-бізнесі може допомогти й у кіно. Принаймні таким шляхом попрямували актори театру «Золоті ворота» Владислав Онищенко й Богдан Буйлук, які прийшли на музичне талант-шоу «Х-фактор» і виграли його. Їхня перша пісня в YouTube набрала вже майже 2 млн переглядів. У великому ж кіно вони досі з’являлися лише в епізодах. Отже, якщо вчасно використати зірковий потенціал цих акторів, можна отримати додатковий пул глядачів. Хоча в цьому разі для самих артистів постає питання, на що робити ставку. Тому що шоу-бізнес може й затягти. І тут кожен сам обирає, де саме реалізовувати свій талант. Утім, у таких людей енергії зазвичай вистачає і на те, і на те. Владислав Онищенко ділиться: «Перемога в «Х-факторі» дала багато можливостей і того, що в кіносвіті називають медійністю. Ми з Богданом продовжили успішно зніматися, паралельно випустивши перший музичний альбом. Але інколи виникає питання: чи ми музиканти, чи ми актори? Усе-таки ми не розділяємо ці два фактори. Ми музичні актори, які можуть і вміють поєднувати ці два світи».


Телебачення було й залишається найсуттєвішим важелем створення медійності. Але воно, як і будь-яка велика, важка й неповоротка інстанція, дуже повільно йде до відкриття своїх «шлюзів» для українського кіно. Нерідко журналісти (не плутати з кінокритиками), яким цікава кінотематика, усупереч низькій зацікавленості медіаменеджменту на ентузіазмі виробляють теле- й онлайн-контент про вітчизняне кіно.

 

Читайте також: Деніел Белґрад: «Усі люди проживають своє життя крізь культуру»


Наразі маємо декілька телепроектів, які системно та методично допомагають у перетворенні українських акторів на медіа-персон. «Кіно з Яніною Соколовою» уже декілька років тримає марку й розповідає про українську кіногалузь. Сама Яніна — акторка, тож ентузіазм розповідати про кіно в неї був іще в ті часи, коли самого українського кіно існувало вкрай мало. 


«Люди кіно» — проект Четвертого інформаційного каналу. Зазвичай у форматі політичного новинного мовлення не дуже виділяють час і ресурси на створення телеконтенту про культуру, а суто про кіно й поготів. Однак у цьому випадку маємо вдалий приклад. Програма існує рівно рік. Людмила Чиркова, авторка проекту, розповідає: «На етапі, коли минулої осені почалися ці прем’єри за прем’єрами, такий собі каскад українського кіно, мені вдалося переконати керівництво каналу, що такий телепроект мусить існувати. Мене, на щастя, підтримали. Тепер у нас декілька рубрик: ми пишемо інтерв’ю з акторами, режисерами, продюсерами. Це один формат. Плюс у нас є невеличкі сюжети з прем’єр чи інших кіноподій — а-ля новини. І насамкінець, це така собі афішка на кінотеатральний тиждень, яку ми також робимо з акторами».


Найвідчутнішим внеском з огляду на кількість телеаудиторії видається робота рубрик у ранкових розважальних програмах. Приміром, «Ексклюзив» у «Ранку з Україною» доволі часто робить легкі та розважальні інтерв’ю про особисте з топовими акторами, тим самим збуджуючи додаткову глядацьку цікавість. Адже не секрет, що саме «жовта» інформація має доволі високу затребуваність серед масової аудиторії. У «Сніданку з 1+1» теж є гостьові студії, куди інколи потрапляють актори. Плюс сюжети «Зіркових історій».


Але все це вкрай незначний відсоток контенту, який переважно орієнтований на шоу-бізнес. 


Українська кіногалузь як система професійної взаємодії розвивається хоч і стихійно, проте впевнено. І згодом актори дійдуть висновку, що дефілювати червоною доріжкою, вміти давати цікаві інтерв’ю й правильно дозувати інформацію для преси — це частина професії. І замість нарікань на долю варто було б або навчитися цьому, або довірити це професійним піарникам. А поки що процесу допомагають хто як може. 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.