Культура

  ▪   Ярослав Гирич

Шароварний дебют

Як російська монархія створювала «ролі» для поневолених народів
Матеріал друкованого видання
№ 24 (604)
від 13 червня

Самосвідомість та самоповага є базовими цінностями вільної людини. Для того щоб підкорити волелюбний народ, колонізатору потрібно провести значну роботу на ідеологічній ниві. Одразу виникає запитання: із якого часу нам намагаються нав’язати комплекс меншовартості, пов’язаний із такими поняттями, як молодший брат, малоросійство, шароварщина, тезою про малий бездержавний народ? Від Переяслава? Але, за оцінками сучасних істориків, союз із Москвою гетьман розглядав винятково як тимчасовий військовий захист (а не інкорпорацію), який, напевно, сам же й збирався розірвати. Після Полтави? Одна з таких спроб російського режиму «вказати українцям» на їхнє місце в пітерській системі координат відбулася взимку 1740-го, за правління племінниці Пьотра І Анни Іоановни.
«Жіноче століття» в російській історії не було сповнене романтики та ніжності. Військовий реванш за «прутську ганьбу» в Петербурзі запланували давно. Щоб заручитися підтримкою козаків, навіть відродили гетьманство, погодилися повернути запорожців на пільгових умовах, розпочали титанічне будівництво Української оборонної лінії. Проте, попри військові звитяги кампаній 1735–1739 років, Белградський мир та Нісська конвенція не дали очікуваних результатів. Росії заборонили тримати військовий флот на Чорному та Азовському морях, наклали обмеження на чорноморську торгівлю, колишні російські протекторати Велика і Мала Кабарда відновлювали незалежність. Зовнішньополітичний провал підданим необхідно було видати за перемогу, що традиційно можна компенсувати проведенням яскравого театралізованого дійства.

 

«Крижаний кастинг»


Формат заходу запропонував камергер Алєксєй Татіщев. Головними подіями мали стати спорудження крижаного палацу та костюмоване блазнівське весілля з гостями, які представили б різні народи імперії («із традиційними танцями, музикою та зброєю»). Офіційним приводом для масових народних гулянь визначили оголошення миру й «перемогу» над Туреччиною, святкування дня народження та десятиліття інтронізації імператриці. Наслідуючи практику свого дядька, Анна Іоановна намагалася принижувати представників старої аристократії. Головних дійових осіб зимового карнавалу знайшли серед численних персональних коміків російської цариці. На роль «нареченого» обрали Міхаіла Ґоліцина, якому наказали одружитися на улюбленій жартівниці монархині калмичці Євдокії «Буженіновій». Відставного майора Ґоліцина позбавили князівського титулу за перехід у католицтво після одруження з італійкою за кордоном. Унікальний випадок зміни віри представником одного з найпотужніших родів призвів до перетворення колишнього слухача Сорбонни на придворного блазня. Онук конкурента Пьотра І в придворній боротьбі Васілія Ґоліцина мав відгукуватися на прізвисько «Квасник» або вдавати із себе квочку.
 

Проходження костюмованої процесії повз Крижаний будинок. Гравюра з енциклопедії Брокгауза і Єфрона (кінець ХІХ століття)


Про участь українців у цьому дійстві стало відомо завдяки матеріалам, збереженим істориком середини ХІХ століття Олександром Судієнком та опублікованим у десятому номері «Киевской старины» за 1894-й. У другій третині XVIII століття козацька Україна перебувала в управлінській кризі, козаків посилали з однієї війни на іншу (проти поляків, турків, на черзі очікували конфлікт зі шведами), країною сновигали банди розбійників, важким економічним тягарем було утримання російської армії, що воювала проти османів. Після смерті «останнього козака з булавою» Данила Апостола між Глуховом і Петербургом не відбулося укладання нових статей, гетьманство було повторно знищено, а замість гетьмана Лівобережними та Слобідськими полками стало керувати Правління гетьманського уряду (ПГУ). Формально полегшений варіант Малоросійської колегії був колегіальним органом, куди входило по троє росіян та українців. Щоправда, ніхто з останніх упродовж 16 років функціонування структури так її й не очолив. Головним командиром (правителем, де-факто резидентом) ПГУ з 6 березня 1738-го був генерал-аншеф Алєксандр Рум’янцев, але оскільки він перебував у війську, то вже з 25 травня 1738 року його обов’язки виконував полковник та лейб-гвардії майор Іван Шипов.

У Петербурзі чітко демонстрували, що їм потрібна пригноблена Україна з колаборантською елітою без політичної програми, яку роз’їдали б чвари та корупція


На ім’я Шипова 29 листопада 1739-го надійшов указ, щоб на території «малоросійських та слобідських полків» у зв’язку із «забавним весіллям» при дворі надіслали вісімнадцять осіб для маскараду: по шість козаків, козачок та дівчат. «Плясуни» повинні мати гарний зовнішній вигляд, а «правитель» — забезпечити делегатів національним одягом, харчуванням у дорозі та організувати їхній приїзд до Петербурга до січня 1740 року. 


Указ надійшов до Глухова 10 грудня. З огляду на авральність завдання чиновники вирішили «шукати таланти» в найближчих селах («сьогобічних» сеймських сотнях: Глухівській, Воронізькій, Ямпільській, Кролевецькій, Коропській, Новомлинській) та Миргородському полку, де, на думку чиновників Генеральної військової канцелярії, мешкали найкращі танцюристи в країні. В означені полкові й сотенні канцелярії розіслали листи з проханням привезти претендентів до Глухова вже 13 грудня.

 

Читайте також: Пролог до імперської реставрації


«Крижаний кастинг» спричинив певний ажіотаж. До участі добровільно-примусово вдалося залучити 44 козаків, 33 жінок та 55 дівчат. Так, із Сумського слобідського полку прислали по 12 козаків, жінок та дів­чат, із Лубенського — 10 осіб, Миргородського — 11. Найактивніше на заклик глухівських канцеляристів відреагував ніжинський полковник Іван Хрущов. Із Ніжина відправили вісьмох осіб, із Кролевця 17, із Воронежа чотирьох, із Коропа чотирьох, із Нових Млинів чотирьох, із Глухова 16. Кількох «конкурсантів» знайшли в селах самої Глухівської сотні (у Березі п’ятьох, Слоуті п’ятьох, Обложках чотирьох осіб). 

 

Безпосередньо кастингом займалися рейтар кінної команди лейб-гвардії Трофим Нелюбов, намісник Іван Шипов і представники місцевої влади (глухівський війт Іван Пухович та «міський отаман» Дем’ян Туранський). Доктор Бок здійснював медогляд. Закупівлю костюмів у Ніжині довірили військовому екзекутору Самійлу Федорову. Відомо, що їхня вартість становила 532 крб 12 коп. Загалом «переможці нацвідбору» до Петербурга добиралися трьома групами: із дев’яти, шести та трьох осіб.

 

«Крижаний будинок». Картина Валєрія Якобі (1878)


Проте на місцях керівництво й далі демонструвало надмірне завзяття. Уже в січні з Лубенського полку прибуло 10 претендентів, яких відправили назад. Варто зазначити, що таким чином реагували не всюди. Зокрема, Миргородський полковник Василь Капніст 20 грудня на запит петербурзького рейтара Нелюбова відповів, що одразу таких людей підібрати буде важко. Знайдені згодом 12 претендентів у Миргородській та Хорольській сотнях дорогою стали тікати, тож «компенсувати втрати» довелося в Ромнах. Із цієї групи двох козаків відправили до російської столиці. 

 

Дороге шоу


У Петербурзі підготовкою дійства займався кабінет-міністр Артємій Волинскій, який очолив «Маскарадну комісію». Під його наглядом на Неві з природного льоду випилювали великі крижані брили, що слугували будівельним матеріалом. Холодна зима 1740 року давала змогу це робити. Архітекторами Крижаного будинку (17,1 х 5,3 х 6,4 м) стали Пьотр Єропкін (будував садибу Артємія Волинского, автор генплану Петербурга 1737-го) та фізик Ґеорґ Краффт. Останній залишив детальний опис споруди та її внутрішнього оздоблення (колони, скульптури, меблі, квіти, гральні карти тощо). Будівлю оточувало шість льодяних трифунтових гармат і дві двопудові мортири, крижані піраміди, льодяний слон, із хобота якого фонтанувала запалена нафта, льодяна лазня, яку топили соломою, птахи, дельфіни тощо. Окрім будівництва «тимчасового дива» комісія мала подбати про одяг та інструменти для «інородців». Оскільки із Сибіру всіх звезти не було можливості, то костюми брали в Кунсткамері, зібрані в результаті досліджень російських географів. Додатково з Москви прислали 15 собак, а з Новгорода — 50 козлів і баранів. Загалом для участі в «курйозному весіллі» набрали 300 «різноязичників» (абхази, остяки, мордва, чуваші, чемериси, в’ятичі, «самоїди», камчадали, якути, киргизи, калмики тощо) та «різночинців» (ямщики з Твері, що вміли «свистіти як птахи»). 

 

Читайте також: «9 травня є днем річного свята армії УНР»


6 лютого 1740 року відбулося заплановане шоу. За свідченнями учасника російсько-турецької війни, ад’ютанта фельдмаршала Мініха, Крістофа Германна фон Манштайна, учасники дійства спочатку пройшли від двору Артємія Волинского вулицями міста до імператорського палацу. Першими рухалися «наречені» в клітці на слоні, а за ними йшов супровід «репрезентантів народів імперії» на верблюдах, оленях, собаках, свинях, ведмедях (куди ж без них у російській столиці) та козлах. Українці — на волах. Після цього «кортеж» зробив зупинку в спеціально облаштованому манежі герцога курляндського Ернста-Йоганна Бірона, де куштували національні страви й танцювали під національну музику (мелодії та інструменти, на жаль, залишилися невідомими). Потім процесія вирушила до Крижаного будинку, де «молодих» лишили на ніч під наглядом охорони. Кажуть, напередодні Волинскій побив та ув’язнив придворного поета Васілія Трєдіаковского, щоб той написав і публічно зачитав нецензурного вірша.


За п’ять днів після «весільного карнавалу», 11 лютого, додатково відбувся окремий прийом народів імператрицею. Новопризначений французький посол маркіз де Шетарді гадав, що на «крижану забаву» з російської скарбниці витратили 30 тис. крб. Для порівняння: річний бюджет Гетьманщини часів Данила Апостола становив 144 тис. крб. Окрім того, дипломат зауважив «легкість і силу, із якою танцюють мешканці України».


27 лютого 1740-го солдатам Павлу Лазарарєву (Преображенський полк) і Тарасу Савєнкову (Ізмайловський полк) наказали довезти українських учасників шоу до Глухова, яким після прибуття 30 березня видали паспорти для повернення додому. Костюми дозволили залишити собі.

Курс на централізацію


Доля головних осіб «буфонади» склалася по-різному. Головний розпорядник свята став жертвою політичних інтриг. Міністра Артємія Волинского та архітектора Пьотра Єропкіна 27 червня 1740 року стратили, а 17 жовтня померла імператриця Анна Іоановна. «Наміснику України» Івану Шипову 14 лютого присвоїли генеральське звання, а згодом перевели губернатором у Сибір. Фізик Ґеорґ Краффт повернувся додому в Тюбінген (герцогство Вюртембергзьке), а Алєксєй Татіщев став генерал-поліцмейстером (мером) Петербурга. Нова регентка російського престолу Анна Лєопольдовна невдовзі ліквідувала принизливе звання придворного блазня.

 

 

Зображення українців у танці. З праці Алєксандра Ріґєльмана (кінець XVIII століття)


Згодом історик Микола Костомаров пояснював величезну кількість блазнів та подальші події «крижаного весілля» неготовністю Анни Іоановна до управління державним механізмом. Із цим твердженням можна погодитися лише частково. Напевно, імператриця не була готовою до постійного адміністративного життя та двірцевого церемоніалу, проте в практичній площині показала себе послідовною продовжувачкою курсу свого дядька Пьотра І: поклала край прагненням частини дворянства встановити конституційну монархію, повернула столицю до Петербурга (у 1727–1732-му нею була Москва), розвивала імперський культ перемоги під Полтавою (на 25-річчя було завершено спорудження фонтана «Самсон», а з нагоди 30-річчя День Святого Самсона оголошено офіційним святом). Навіть святкування «крижаного весілля» мало в містян викликати паралелі з петровськими «псевдособорами» та маскарадами після військових тріумфів. Проте реальний привід для свята в Анни Іоановни все-ж таки був. 17 грудня 1739-го додатковою Стамбульською конвенцією турецький султан уперше визнав за Романовими імператорський титул, що стало новою перемогою в «титулярній війні». Річ у тім, що перетворення Московії на Російську імперію після 1721 року визнавали лише переможена Швеція, Пруссія та Голландія. Далі не погоджувалися зі «зростанням амбіцій» петербурзького двору Велика Британія, Австрія, Франція, Іспанія, Річ Посполита та інші держави Європи.

 

Читайте також: Білоруська народна республіка. Як це було


Так само, як і Пьотр І, жорстку централізаторську політику імператриця проводила щодо Гетьманщини. Окрім заміни гетьмана колективним органом управління відбувалося економічне та демографічне виснаження перманентними війнами й утримуванням військ, подальша уніфікація грошової системи (реформа 1730-го), запровадження податків для частини козацтва (підпомічників) 1735 року.


У Петербурзі чітко демонстрували, що їм потрібна пригноблена Україна з колаборантською елітою без політичної програми, яку роз’їдали б чвари та корупція. На керівні посади далі призначали іноземців. Активно просувалася русифікація країни. 1731-го почалося вилучення книг староукраїнською та курс на проведення навчання російською. У 1734 році надійшла таємна інструкція наміснику щодо обмеження шлюбів і будь-яких зв’язків із поляками та білорусами. Натомість мали стимулюватися контакти з «великоросами». 1739-го відбулося спалення надрукованих у Львові календарів. Окрім того, козацька Україна розглядалася як джерело викачування фінансових і демографічних ресурсів. Так, участь лише в російсько-турецькій війні в 1735–1739 роках обійшлася Гетьманщині в 34,2 тис. загиблих козаків та 1,5 млн крб збитків. Також усіляко підтримувався цілеспрямований відтік мізків. Щороку в північно-східному напрямку від’їжджали викладачі та церковні ієрархи. Натомість активно розвивалося співацьке мистецтво й музика, які надовго стануть невід’ємною частиною «малоросійства» та «шароварщини».
Такий стан речей не міг не викликати роздратування хоча б у частини козацької старшини та духівництва. Відомо про арешт чернігівського єпископа Іларіона Рогалевського та обшуки в будинку колишнього наказного гетьмана Якова Лизогуба. Фактичний демонтаж договірних відносин між козацькою Україною та російськими монархами й перетворення українців на підданих останніх не привели до повстання чи активного супротиву. Частково це було пов’язано з поразкою Івана Мазепи та Пилипа Орлика. Гетьманська старшина й цього разу спробувала домовитися. Стараннями української частини останнього складу «Правління гетьманського уряду» та братів Розумовських гетьманство відновили. Проте ця перемога виявилася тактичною й без формування надійних підвалин гетьманської влади (національна церква, регулярне військо, шляхта) та системних змін не стала довгостроковою. Але й Крижаному будинку не судилося стати символом російської імперської інтеграції. На зламі березня — квітня 1740 року він розтанув. 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.