6 грудня, 2013

Русифікатори з поліцейськими кийками

Дії української влади справедливо було б назвати русифікацією

Спершу була брутальна й не вмотивована конкретними обставинами жорстокість при розгромі київського Євромайдану в ніч на 30 жовтня. Потім – спровокована передусім цією жорстокістю сутичка 1 грудня молодих протестувальників з «Беркутом» поблизу президентської адміністрації. Потім – затримання ряду учасників цієї сутички та арешти деяких із них на два місяці за рішенням суду – до розгляду справи по суті. Потім з’явилися вимоги Генпрокуратури до керівництва київських вишів надати їй списки учасників акцій протесту(і не лише студентів, а й викладачів). Потім були спроби виключити політично активних студентів з університетів та інститутів. А паралельно з цим – постійні, часом просто-таки бузувірські насильницькі дії з боку так званих правоохоронців проти десятків журналістів, як вітчизняних, так і закордонних. І робилося все це під супровід неправдивих і цинічних заяв з боку високопосадовців…

Те, що коять сьогодні певні владні структури України, політики та експерти називають по-різному, окреслюючи різні характерні риси предмету своїх міркувань. Я ж дозволю собі звернути увагу на той вимір, ту характеристику владної політики, про яку, здається, ще ніхто не говорив. Це – русифікація.

Остання не зводиться і не може зводитися лише до «філологічного», мовного чинника. Про це неодноразово писав, скажімо, такий знавець цієї проблеми, як академік Іван Дзюба. Русифікацію слід розглядати на ментальному, на загальнокультурному, на політичному і навіть на економічному рівнях. Скажімо, коли за часів Петра І Московія почала «рубати вікно до Європи», було наказано торгувати із Заходом через Петербург та Архангельськ, і цим були зруйновані споконвічні зв’язки Лівобережної України з європейськими державами через Київ, Варшаву та Ґданськ, а відтак відкинутий щонайменше на століття поступ українських земель. Економічний та бюрократичний централізм ще більше зміцнів за радянських часів: екс-президент Леонід Кучма зі знанням справи підкреслив недавно, що економічна система СРСР «мусила бути так влаштована, щоб виробництва з периферії максимально залежали від центру» і що «наслідки цієї політики ми все ще відчуваємо в Україні». З суто економічного погляду така система не є і не може бути ефективною, але… У Москві сьогодні сконцентровано 80-85% фінансових ресурсів Російської Федерації – і тільки 10% промислового потенціалу. З початку 2000-х, за правління Путіна, російський великий капітал проходить переформатування, він стає не просто бюрократично-олігархічним, а чекістсько-олігархічним, ще тісніше зрощеним із владними структурами та чільними особами в них. Крок уліво, крок управо без дозволу «згори» – і підеш «шляхами Ходорковського». А будеш лояльним і вкладатимеш кошти куди скажуть – матимеш широкий доступ до державних ресурсів…

Читайте також: Від русифікації до бідності

Що ж стосується України, то, попри всі гучні заяви про справедливий розподіл коштів між центром та регіонами, 80% податків ідуть до Києва, і центральна влада, виходячи зі своїх уподобань, потім вирішує, кому дати більше, а кому – менше. За часів Кучми додаткові ресурси отримував Дніпропетровськ, нині державним коштом покриваються збитки провладних олігархів, товстішають гаманці «Сім’ї» та кидаються додаткові подачки «надійним» регіонам. Ну, а тамтешнє населення має, за російським взірцем, славити «господаря», «міцного хазяїна», «батю народного», який удень й уночі не спить, а думає про благо вірнопідданих…

І що цікаво: ота надцентралізація, яка була за СРСР, значною мірою існує й сьогодні: зайдіть до крамниці й погляньте на маркування звичайнісінького чаю. Переважну більшість його в Україні пропонують або російські фірми, або російські ж філії всесвітньо відомих брендів. Чому не прямі поставки з Китаю чи Індії, чому не власні фірми, чому не українські філії західних фірм? Чому чай везуть через Одесу до Москви і Петербурга, щоби потім знову везти до Одеси (й інших міст України), визначаючи тим самим асортимент наших магазинів, забираючи в українців право вільного вибору й тут?

У політичній сфері схожа ситуація. Нова влада з моменту свого постання копіює чимало із російського стилю державного управління й ідеологічної обробки населення. Верховна Рада, яка ніколи не була надто ефективною, але все ж виступала майданчиком для дискусій та узгодження різних позицій, наприкінці своєї минулої каденції вповні виправдовувала крилатий вислів колишнього спікера Держдуми РФ: «Парламент – не місце для дискусій». До цього можна додати – і не для законотворчості, адже навіть номінально подані депутатами Партії регіонів законопроекти насправді були написані або в адміністрації Януковича, або в нетрях Кабміну. Все у російській стилістиці, навіть «мавпяче голосування», коли один нардеп руками й ногами голосує за п’ятьох; щоправда, до рівня Думи, де кожен депутат від «Единой России» під час екстреного голосування за законопроект про фактичну заборону мітингів діяв за десяток членів своєї фракції, так і не дійшло, але тенденція була очевидною – на щастя, її перервав прихід до Ради кількох десятків міцних хлопців-опозиціонерів. Але нормальним парламентом Рада так і не стала, оскільки провладна більшість і досі прагне створити у Києві провінційний дублікат російської Держдуми. А чого вартий скопійований із російських зразків і внесений Вадимом Колесніченком законопроект про боротьбу з екстремізмом!

Читайте також: Канали русифікації

Що ж стосується культурно-інформаційного простору України, то ще гірше: 80-90% його працюють наразі на ствердження ідей «Русского мира». Телебачення дає «отечественные» стрічки, привчаючи маси глядачів, що Україна й Росія – це те саме, це одна країна й один народ зі спільною історією та спільною культурою. «Провінція провінції», як назвав подібну стилістику американо-український історик Олександр Мотиль. Але саме до такої стилістики останніми роками як до норми привчають усіх нас.

Так от, демонстративно відвернувшись від Європи, можновладці України та керівники МВС не менш демонстративно намагаються запровадити російські норми в українську повсякденність, у практику роботи правоохоронних структур. Ось що заявив вельми обізнаний щодо цих норм шеф-редактор "Эха Москвы" Олексій Венедиктов про те, що зазвичай зветься розгоном Майдану: «Ніякого розгону не було. Слово «розгін» означає видавлювання і розсіювання. Тобто, потрібно видавити і розчистити площу для ялинки. Замість того люди виявилися запертими в каре. Я пройшов кожен сантиметр площі. Мене провели і показали: тут було те, а тут - те. И показували фотографії. Людей не видавлювали, їх «мочили» на місці. Це був елемент не розгону, а залякування і «мочилова». Потрібно було їх побити. Я дуже добре знаю, як готуються правоохоронні органи до масовим маніфестацій на вулицях. Ті, хто готував цю операцію, - не залишили людям виходу, куди їм розсіюватися». І все інше – у тій самій стилістиці: вибіркове затримання активістів, арешти на два місяці найбільш активних серед них, погрози кинути політичних опозиціонерів на кілька років за ґрати, зразково-показове небажання покарати (бодай відсторонити на час розслідування від виконання службових обов’язків!) найбільш ревних виконавців погрому на Майдані… Аж до дрібниць – фотографа з Кіровоградщини Сергія Нужненка, одного з затриманих біля адміністрації президента 1 грудня, тримають у лікарні через сильні травми – і дають зустрітися зі своїм адвокатом, лише попередньо приковуючи підзахисного наручниками до батареї опалення. Воістину, хіба не російсько-чекістський стиль? І хіба випадково «беркути», духопелячи маніфестантів, вигукували: «Ось вам ваша євроінтеграція!» - і подібні речі?

Дивіться також: Лагідна рксифікація

А стосовно заяви Партії регіонів про те, що «за прямою вказівкою вождів опозиції в країні крок за кроком відбуваються цілеспрямовані дії, які можуть бути кваліфіковані як спроба державного перевороту», то мій московський колега, ознайомившись із цим текстом, охарактеризував його так: «Знайомий стиль, та написано сильніше за маніфести «Єдиної Росії» і резолюції КПРС!».

Що ж, русифікація України за всіма напрямками  триває і посилюється. Що далі? Чинна влада не здатна ні на що інше, ніж застосувати російсько-радянські методи в якості універсальних відмичок до всіх проблемних ситуацій. Так що слід шукати ефективні методи протидії новітній русифікаційній хвилі…