12 вересня
Едвард Лукас
  ▪   тарший віце-президент Центру аналізу європейської політики (CEPA, Варшава й Вашингтон)

Росія повторює свої помилки

Недільні протести в Білорусі відбулися в дещо іншому контексті. Сміливість і креативність ті самі, жорстокість оперативників — теж. Проте увага трохи змістилася зі зловживань режиму до ціни, що може вимагати Росія (а Білорусь заплатити) за виживання країни.
Матеріал друкованого видання
№ 37 (669)
від 9 вересня

Переговори минулого тижня між прем’єр-міністром Росії Міхаілом Мішустіним (справжня посада — попихач Кремля) і президентом Білорусі Аляксандром Лукашенкою (назвімо його «узурпатор») передвіщають поновлення переговорів про тісніші економічні й політичні зв’язки. Росія надасть фінансову й політичну допомогу Мінську в обмін на підкорення. Більше подробиць стане відомо після того, як Лукашенка зустрінеться з російським лідером Владіміром Путіним 14 вересня.

 

Для Кремля це має сенс із погляду тактики. Ти щось даєш для того, щоб щось отримати. Більша військова присутність у Білорусі, віяння геополітичної слави й шанс (безсумнівно) для посіпак у Москві заволодіти вигідними активами, напевно, варті всіх можливих труднощів і брудної роботи через розгін продемократичних протестів.

 

Читайте також: Нове коло російської агресії


Проте зі стратегічного погляду цей підхід катастрофічний. Протести в Білорусі досі відрізнялися тим, що не мали антиросійських чи антикремлівських настроїв. Ніхто не скаржиться на радянське захоплення Білоруської Народної Республіки 1919 року. Ніхто не вимагає відповідальності за злочини, скоєні Кремлем на білоруській території протягом останніх десятиліть. Ніхто не скаржиться на русифікацію за хрущовської доби. Ніхто не розмахує прапорами Європейського Союзу або НАТО, не закликає до рішучого переспрямування геополітичної орієнтації країни на Захід.

Підтримуючи режим в обмін на те, що сприйматиметься як згубний і принизливий утиск білоруського суверенітету, Кремль спричинить проблему, якої понад усе прагне уникнути, — антиросійські (чи принаймні антиколоніальні) настрої в країні, що є його останньою союзницею

 

Протести зосереджені на простих, невідкладних вимогах: вільні вибори, звільнення політичних в’язнів і припинення жорстоких дій поліції.
Росія мала б радіти цьому. Нехай режим Лукашенки розплачується за погане управління. Демократичні виступи в Білорусі, може, і дошкуляють, але хитра, могутня Росія впорається з крахом так само, як 2018 року після падіння клептократичного й авторитарного режиму у Вірменії. Натомість, підтримуючи режим в обмін на те, що сприйматиметься як згубний і принизливий утиск білоруського суверенітету, Кремль спричинить проблему, якої понад усе прагне уникнути, — антиросійські (чи принаймні антиколоніальні) настрої в країні, що є його останньою союзницею.
Помилка ця не нова. Саме цим Російська Федерація займається з 1991 року. Нині вже складно пригадати взаємну любов і повагу, що панувала між демократами в колишньому Радянському Союзі протягом кількох тижнів і місяців напередодні й одразу після його розпаду. Пам’ятаю, я спостерігав за масштабними демонстраціями в Москві на підтримку країн Балтії, що ще боролися проти радянської окупації. Я був присутнім на зустрічах, де міська влада Москви й Ленінграда плела змови з лідерами тодішніх радянських республік для повалення Кремля, що душив економіку. Гасло «За нашу і вашу свободу» мало справжній вплив і значення.

 

Читайте також: Світ і Білорусь: Незручна революція


Усе стало інакше, коли зрозуміли, що Росія взагалі-то не змінилася. Вона зволікала з виведенням своїх окупаційних сил. Втручалась у справи колишніх поневолених країн, використовувала гроші, пропаганду й підривну діяльність. Колись непрактичне членство в НАТО раптом стало моральною та стратегічною необхідністю. Війни в Грузії та Україні перетворили ці країни на ворогів Росії. Навіть Швеція і Фінляндія, що не входять до НАТО, зрештою усвідомили, що загроза Кремля реальна. Тепер і помірковані білоруси засвоюють той самий урок: імперіалістична Росія не має ні друзів, ні союзників — тільки підданих. Якщо росіянам доведеться побиватися через утрату «братньої Білорусі», то винуватити муситимуть тільки себе. 

 

--------------

Репресії проти опозиційних політиків у Білорусі набирають обертів. У вівторок 7 вересня білоруські силовики викрали, а наступного дня примусово депортували до України Івана Кравцова та Антона Роднєнкова. Так само викрали й одну з лідерок протестів — членкиню президії Координаційної ради опозиції Марію Колєснікову. Утім, вона встигла порвати свій паспорт на кордоні з Україною, чим змогла завадити депортації. У середу 9 вересня перестав виходити на зв’язок інший член президії — Максім Знак. Як повідомляють білоруські ЗМІ, його також могли викрасти силовики, адже останнє, що Знак устиг повідомити своїм соратникам, було слово «маски». Очевидці подій устигли сфотографувати невідомих осіб у цивільному одязі із закритим обличчям. За словами адвоката, у квартирі опозиціонера відбулися обшуки, які проводив слідчий комітет Білорусі. Усього президія Координаційної ради складається із семи членів, шість з яких вже було заарештовано або примусово депортовано. Своєю чергою міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба заявив, що Україна жорстко протидіятиме будь-яким спробам спецслужб Білорусі чи Росії використати відкритість українських кордонів для громадян РБ для того, щоб зіпсувати відносини між країнами.