10 вересня

Брудна справа

Цьому епізоду майже тридцять років, але він цілком документальний. Відразу після незалежності директором однієї державної кіностудії призначили талановитого, енергійного і, як тоді здавалося, безумовно чесного режисера.
Матеріал друкованого видання
№ 36 (668)
від 2 вересня

Через кілька місяців з’ясувалося, що директор педантично позбавляється всіх кадрів, які до того допомагали йому прийти до влади й вибудовувати нове підприємство. Коли один із таких ображених звернувся до шефа із запитанням, що до біса коїться, той по-філософськи відповів: «Масштаб нашої студії — то вже політика… А політика — це справа брудна».


Сварки останнього часу в патріотичному таборі дивним чином нагадують наївні моральні колізії початку 1990-х. Чергові звинувачення одне одного в зраді й капризні декларації на кшталт «разом в одній колоні не піду» й «поруч на одній клумбі не сяду» звучали відчутним дисонансом у святкові дні, але за настроєм чудово вписувалися в еклектичну інформаційну картинку, в одному ряду із зайчиком і «шльопками». Між тим, перепрошую, поточний момент такий, що не до жартів. Напередодні місцевих виборів відбувається концентрація сил різних, не завжди патріотичних партій і політичних проєктів. Окремі кадрові призначення й декларації, зокрема довкола «примирення» на фронті, підтверджують і без того очевидні звинувачення в намірах влади стосовно, по-перше, капітуляції й, по-друге, відродження держави «конкретних пацанів» (хоча насправді вона не вмирала ні на день). Щось протиставити зраді та занепаду могло б лише єднання, як раніше писали, «всіх здорових сил суспільства». Але треба вирішити, на якій платформі єднатися: чи то навколо конкретної політичної програми, чи то навколо ціннісних принципів.

 

Читайте також: Влада на мінімалках


Щойно йдеться про політичну платформу, відразу позначаються конфлікти на всіх можливих напрямах — від ідеології до джерел фінансування (а відтак і залежностей, у кого які запитання?) та особистих конфліктів чи просто антипатій. До цього додаються особливості місцевої ментальності: брак виховання, підозрілість, непримиренність і готовність звинуватити опонента в усіх гріхах тільки на тій підставі, що він опонент. Зрозуміло, що краще б відразу про цінності.
До речі, ініціатив об’єднання навколо ідеалів не бракує, ось буквально кілька тижнів тому з’явився черговий текст від, так сказати б, лідерів думок щодо засад такого об’єднання — «Декларація ліберально-патріотичної єдності», де нарешті позначено можливий конфлікт і запропоновано спосіб його подолання, цитую: «Протистояти кремлівській загрозі сьогодні означає шукати балансу між цінностями лібералізму та патріотизму». Якщо я не помиляюся, баланс означає компроміс, чи не так?

гасло «цінності без політики» є проявом або інтелектуальної некоректності, або лицемірства, або ж просто браку дорослості. «Політика — це брудна справа» — так можна було казати двадцять і більше років тому, нині якось незручно


Утім, якщо зовсім ігнорувати політику, то навіщо взагалі об’єднуватися? Згадаймо вчергове Євромайдан, який зібрав носіїв геть різних, якщо не протилежних часами переконань. Я навіть пам’ятаю в найперші його дні момент, коли серед лідерів запанувала розгубленість, бо єдиний порядок денний для такого строкатого конгломерату здавався нереальним.

Але об’єднавча мета зрештою викристалізувалася майже сама собою: усунення керівництва, яке внеможливлює модернізаційний проєкт, загальний рух до Європи, і це була, безумовно, саме політична програма. Те, що правих радикалів, які часто-густо були рушійною силою конкретних вилазок у напрямку Липок, у політкоректній Європі особливо не чекали, не надто зупиняло ні їх, ні решту загалу. Усі за умовчанням погодилися, що ідеологічні розбіжності, які за інших обставин не дозволили б учасникам подій ділити одну клумбу, тієї миті були неістотними, і це умовчання висіло в повітрі Майдану: ми були братами й розуміли одне одного без зайвих у критичній ситуації уточнень. Те саме спостерігалося на першому етапі війни, коли в подальшому непримиренні вороги знайшли на якийсь період спільну мову як у формуванні добровольчих батальйонів, так і в організації волонтерської підтримки фронту. Ішлося лише про виживання тут і тепер.

 

Читайте також: Володимир Зеленський у негеройському амплуа


Політика належить до реального світу, отже, неможлива без компромісів. Залишається з’ясувати, де пролягає межа між компромісом і зрадою ідеалів, а також між принциповістю та поганим характером? Якщо розуміти політику як інструмент банального перехоплення влади в конкретному окрузі чи сукупності округів і подальшого розподілу ренти, відповіді одні. Якщо ж виходити з того, що політика — це передусім перспектива, стратегія, далекосяжні програми, то рецепти геть інші. Але в кожному разі гасло «цінності без політики» є проявом або інтелектуальної некоректності, або лицемірства, або ж просто браку дорослості. «Політика — це брудна справа» — так можна було казати двадцять і більше років тому, нині якось незручно.