9 липня

Войовничість Путіна і пацифізм Зеленського

Складається враження, що український соціум нині переживає своєрідну національну амнезію: народні депутати, громадські діячі, політики, аналітики, журналісти поводяться й висловлюються на ефірах так, ніби жодної війни немає, а російська загроза давно зникла.

 Вражає, як легко вони абстрагуються від «ведмедя», готового будь-якої миті кинутися на Україну, хоча поки що він задовольнявся Кримом, частиною Донбасу й помірними українськими жертвами. Нині російські ЗМІ й авторитетні західні експерти (зокрема колишній командувач американських військ у Європі генерал-лейтенант Ґоджес) обговорюють можливий російський наступ у вересні–жовтні на Херсонщину з метою захоплення розподільчих споруд Північно-Кримського каналу. Це стане величезним випробуванням для України та її чинної влади. Особливо для президента Зеленського, у якого за його річну каденцію іще не було потужних наступів російських військ. Цікаво, як пан Зеленський і його найближче оточення поводитимуться в такій ситуації? Негайно капітулювати означає повністю делегітимізувати і самого Зеленського, і його команду при владі. Під капітуляцією мається на увазі зокрема нездатність організувати збройний опір, а також згода під тиском російських погроз дати воду в анексований Крим. Росія наступатиме з криком про гуманітарну катастрофу на півострові: мовляв, кримчани потерпають від спраги і просять водички. Себто російська пропаганда все подасть як гуманітарну інтервенцію, що має розчулити правозахисну душу Заходу.

 

Насправді води в Криму вистачає для цивільного населення, але її критично мало для величезної кількості військових РФ, які дислоковані переважно на півночі півострова в зоні Північно-Кримського каналу, і воду їм туди (не тільки для пиття, а й для технічних потреб) важко постачати в бутлях.

 

Читайте також: Від нуля. Як Путін безпечне майбутнє собі готував

 

У разі капітуляції Зе-команди в Україні може розпочатися масовий рух громадянської непокори під прапором звинувачення чинного президента у зраді та колаборації з агресором, і навряд чи хтось тоді звертатиме увагу на антивірусний карантин. У державі розпочнеться хаос.

 

Звісно, влада Зеленського впаде внаслідок капітулянтської позиції на тлі російського наступу чи тотального шантажу. Але це матиме надто високу ціну для України: можливу втрату ще кількох областей та ізоляцію України від Чорного й Азовського морів. Український народ на гіркому досвіді переконається в абсолютній контрпродуктивності політики пацифізму в умовах війни. Але чи не буде надто пізно?

 

Читайте також: Історичне кіно на службі Кремля

 

У військовому сенсі проблема полягає не в силі Росії, а у слабості України, де за один рік відбувся величезний відкат від мілітарної політики попередніх майже шести років. Неминуче виникнуть серйозні питання до Зеленського: що верховний головнокомандувач особисто зробив для підготовки України, її армії та суспільства до відсічі російському агресору? І чого він особисто не зробив...

 

А поки що найпотужнішим збудником войовничості Путіна є карикатурний пацифізм Зеленського.