9 липня

Серіал без кінця

Засідання Тристоронньої контактної групи, які під час карантину відбуваються не в Мінську, а через відео­зв’я­зок, зазвичай не приносять сюрпризів та сенсацій.
Матеріал друкованого видання
№ 28 (660)
від 8 липня

Та й за визначенням не можуть їх принести, оскільки в цьому форматі українська сторона спілкується з людь­ми, які не ухвалюють рішень. Формально сторонами переговорів є, як відомо, Украї­на, Росія та ОБСЄ. Однак із російської сторони як запрошені беруть участь також представники ОРДіЛО, яким росіяни здебільшого й делегують право говорити (продовжуючи в такий спосіб дотримуватися позиції, що в Україні відбувається «внутрішній конфлікт»). Ця обставина робить переговори у форматі ТКГ малоефективними.


Відмовитися від цього формату Україна поки що не може, і відповідно до міжнародних зобов’язань і далі бере участь у переговорах. Щодо ефективності цього процесу, то про неї досить красномовно говорить така обставина. Політичній підгрупі (у якій бере участь автор цих рядків) не вдалося поки що узгодити навіть преамбулу закону про особливий статус Донбасу. Що й казати про якісь інші положення цього документа.

 

Читайте також: «Неправильні» жителі Донбасу


Сам закон, як відомо, український парламент давно вже ухвалив, проте він не влаштовує російську сторону, яка вустами своїх проксі вимагає внести зміни практично в кожну його статтю. Водночас вимоги Україні висуваються наперед абсурдні та нездійсненні, на які українська сторона не може погодитися. Наприклад, з тієї ж преамбули російські представники вимагають прибрати фразу «створення умов для повернення жителів до вимушено залишених місць постійного проживання, їх реінтеграції». Тобто наполягають на тому, щоб не було жодної згадки про переселенців та біженців. І зрозуміло чому: проукраїнські жителі Донбасу для росіян незручні й тому їх хочуть назавжди вичавити з ОРДіЛО та не допустити їхнього повернення. Звісно, українська сторона такі вимоги прийняти не може. І якраз для того й залучила до переговорів переселенців, щоб інтереси цієї категорії населення були обов’язково захищені та враховані.

Проукраїнські жителі Донбасу для росіян незручні, і тому їх хочуть назавжди вичавити з ОРДіЛО та не допустити їхнього повернення. Звісно, українська сторона такі вимоги прийняти не може. І якраз для того й залучила до переговорів переселенців, щоб інтереси цієї категорії населення були обов’язково захищені та враховані


І якщо навіть у таких питаннях росіяни намагаються заблокувати переговори та завести їх у глухий кут, то що вже казати про інші статті закону про особливий статус Донбасу, які містять куди принциповіші положення. Наприклад, про статтю першу, де йдеться про межі ОРДіЛО. Як відомо, згідно з комплексом заходів щодо виконання мінського протоколу, територія, на яку має поширюватися особливий статус, визначається на основі лінії, встановленої в Мінському меморандумі від 19 вересня 2014 року. Саме так записано в мінських угодах. Але, як відомо, відтоді бойовики захопили додатково 1700 км2 української території і, по суті, сьогодні лінія зіткнення виглядає зовсім інакше. Позиція української сторони дуже проста: за мінськими угодами, бойовики повинні усунути невідповідність. Тобто відійти на той рубіж, який вказаний у документі. Своєю чергою, бойовики (та їхні російські господарі) відмовляються виконувати домовленості й вимагають провести кордон станом на 1 січня 2020 року. Звідки взялася ця дата? Невідомо. У жодному документі її немає. Просто Росії захотілося легалізувати нинішні кордони, що не може влаштувати Україну.
Уже цей простий приклад свідчить, яка саме сторона не виконує мінських угод. Позиція України в цьому випадку повністю відповідає тому, що написано в меморандумі. Водночас російська сторона відмовляється виконувати ці зобов’язання й передавати Україні контроль над Дебальцевим та низкою інших населених пунктів, які були віроломно захоплені вже після підписання мінських угод.

 

Читайте також: Фактор переселенців


Російська сторона, своєю чергою, традиційно намагається переводити розмову до зручнішої для себе теми закріплення особливого статусу Донбасу в Конституції. Але тут позиція української сторони однозначна, і полягає вона в тому, що такий статус у Конституції не закріплюватиметься, а буде закріплений лише принцип децентралізації. І на такому моменті переговори зазвичай заходять у глухий кут, бо мінські угоди було складено таким чином, що трактувати їх можна як завгодно. У комплексі заходів ніде не сказано, що Україна повинна вносити в Конституцію особливий статус Донбасу. Але сказано, що децентралізація повинна проходити з урахуванням «особливостей ОРДіЛО». І цю фразу всі трактують по-своєму. Українська сторона вважає, що децентралізація, у принципі, враховує особливості всіх регіонів. А росіяни й бойовики наполягають, що така обмовка означає необхідність закріплення особливого статусу в Конституції. Дійти консенсусу тут практично неможливо, оскільки позиції сторін дуже різняться.


Утім, якщо в політичній підгрупі будь-якого прогресу в переговорах не проглядається, то в гуманітарній все ж таки іноді вдається досягати певних домовленостей. Наприклад, вдалося узгодити введення режиму тиші в Луганській області на час гасіння лісових пожеж, які зараз бушують у регіоні. Це дасть змогу гасити вогонь літаками з повітря. Крім того, періодично вдається узгоджувати роботу КПВВ і регулювати питання проходу людей через лінію розмежування. Мабуть, це все, на що сьогодні здатен «мінський формат».