29 червня
Алла Лазарева
  ▪   Париж

Той, хто не вийшов із бою

Чотири роки тому в нічному бою на Світлодарській дузі загинув соліст Паризької опери, доброволець та волонтер Василь Сліпак.

 

“Тільки-но щось відбувається в українців, завжди мова про Василя,” - зауважив у розмові з Тижнем Гійом Дюссо, найкращий друг Героя України Василя Сліпака. Роки нічого не змінили в цій данності. Для багатьох українців Франції Василь залишається моральним орієнтиром та символом.

 

“Як ти думаєш, що б він сказав про те, що відбувається нині в Україні?” - запитує Оксана, одна паризьких українок, яка добре знала Василя та споряджала разом з ним волонтерську допомогу на фронт. Вгадувати думки тих, хто вже не з нами, — невдячна справа. Проте в одному можна не сумніватися: Василь не мовчав би, не стояв би осторонь, не заплющував би очі на відверті неподобства. Не той характер.

 

Читайте також: Прощання з Міфом

 

Чотири роки, що промайнули від загибелі Василя на полі бою, так і не прояснили загадкових моментів, пов'язаних, зокрема, з документами Сліпака, що опинилися в руках Пушиліна. Мабуть, ніхто вже не дізнається, куди зник телефон з усіма контактами та листуваннями. Натомість, що більше спливає часу, то виразніше промальовуються масштаби особистості Василя: артиста та воїна, громадського діяча й надійного друга всім тим, кому пощастило з ним потоваришувати.

 

“Він зробив кар'єру у Франції, співав на сцені Паризької Національної опери, - зазначив у зверненні до громади посол України у Франції Олег Шамшур. - Він був дуже талановитим та мав перед собою блискуче майбутнє. Але він не міг залишатися байдужим до долі своєї Батьківщини — України”. Він став громадським активістом та волонтером, організовував демонстрації на підтримку Майдану та надсилав до України гуманітарну допомогу. У 2015 Василь пішов добровольцем на фронт, щоб захистити свою країну від російської агресії”...

 

Через обмеження, пов'язані з карантином, четверті роковини за Василем Сліпаком вперше відбулися не в культурному центрі, що носить його ім”я, а просто неба, в одному з паризьких парків. Друзі музиканта принесли й почепили між деревами фотографії  Василя з різних періодів його професійного та громадського життя. Фото на сцені та на фронті, з друзями та з рідними... “Тяжко на все це дивитися, - зітхає Леся, одна з активісток української громади. - Таке враження, ніби він ось-ось прийде та встане поміж нами, заспіває своїм потужним голосом гімн України, закличе нас боротися, не опускати руки, не забувати — звідки ми родом, під яким небом народилися”...

 

Читайте також: На роковини загибелі Василя Сліпака

 

Пам'ять про Василя в громаді — це насправді непроста історія. “Може треба ображати тих людисьок? - вагався він в одному з своїх постів на Facebook. - Але чомусь важко ображати. В них очі пусті, на вигляд змучені, чоловіки з явними ознаками занадто сильного вживання алкоголю. Жінки — радянського стилю одягу, які посилено всіх оглядають, перемовляючись між собою... На оклик “Слава Україні!” деякі були в стані легкого шоку. Враження, що вони це чули досить давно. Якась така дивна, сумна й сіра картина. Але основне — очі! Вони про все говорять!.. Потрібно сказати, що це не через якісь показники економічні, - з документами чи без...”

 

Читайте також: Математика вічності

 

За кордоном, у середовищі діаспори, пасіонаріїв, напевне, в рази менше, ніж можна зустріти в Україні, а якскравих, структурованих харизматів-патріотів — і поготів. Вакуум, що утворився після смерті Василя, так і залишився порожнечею. Зовсім не дивно, що той вакуум намагаються “залити” своїми впливами прокремлівські сили. “Бракує Василя!” - часто доводиться чути, коли гібридна свідомість у громаді набуває загрозливих обсягів.

 

До Василя Сліпака досі апелюють так, нібито він — живий. На його репліки посилаються у суперечках, його ставленням до тої чи іншої людини або ситуації аргументують свій вибір. Наче козак-характерник, він завжди поряд, але ніби десь — за склом, у паралельному світі, що сполучається з реальністю. Його постать вражає та інтригує тих, хто до відважної смерті нічого про нього не чув. Для друзів та однодумців Василь назавжди залишиться еталоном порядності та  вимогливості, але також — дуже світлим, райдужним та радісним спогадом. Він умів веселитися від усього серця, радіти простим речам та заповнювати весь достуний простір своєю сонячною енергетикою.

 

 

“Коли над нами розвіється дим, всім ясно стане, хто свій, хто чужий,” - обіцяє в пісні “Лицар”, що присвячена Василеві Сліпаку, гурт “Гайдамаки”. На роковини за Василем у Парижі прийшло не так багато людей. Може, з шість-сім десятків за все про все. Врешті, справжньої підтримки, пропорційно до загальної кількості українців у Паризькому регіоні, ніколи й не було багато. Але свій малий гурт Василь був здатний змобілізувати вдень і вночі. Він “не зміг вийти з бою”, - “Гайдамаки” влучно впіймали Василеву сутність не лише в прямому, але й у всіх інших сенсах. Цей бій не знати, коли скінчиться, та зі свого задзеркалля Василева душа надійно тримає стрій.