29 червня

Антирасистська боротьба

Коли в багатьох країнах санітарна криза спонукала насамперед до дебатів на соціальні, економічні й етичні теми, у Сполучених Штатах несподівано виринуло расове питання, що спричинило ударну хвилю в усьому світі.
Матеріал друкованого видання
№ 26 (658)
від 24 червня

Тепер вихід із пандемії видається набагато складнішим, аніж здавалося досі. Потрібно не тільки давати собі раду з протиріччям між двома бажаннями: надати абсолютний пріоритет здоров’ю й людському життю та забезпечити не менш абсолютний пріоритет перезапуску економіки й зайнятості. Важливо не тільки зважати на екологічні імперативи й думати про деглобалізацію, а також  критикувати нинішню глобалізацію. Несподівано до всього цього додалися антирасистські вимоги, що на публічній арені прорвалися на перші позиції, обігнавши санітарні небезпеки, які зовсім не зникли з порядку денного.

 

Ця боротьба має глобальні й національні виміри, бо відрізняється залежно від держав, а також історії, соціальної структури і складу національних, релігійних та етнічних меншин, що мешкають на їхніх територіях.

 

Коли буквально всюди лунають вимоги визнавати людську ідентичність, культуру й релігію, ця боротьба поки що апелює до загальнолюдських цінностей. Із моменту вбивства Джорджа Флойда, якому поліцейський упродовж восьми хвилин не давав дихати, ідеться лише про справедливість. Учасники протестів закликають до рівності й забезпечення людських прав, повертаючись до дискурсу антирасистських рухів минулого, зокрема до боротьби за громадянські права у Сполучених Штатах наприкінці 1950-х років та до визвольних змагань проти апартеїду, що їх уособлює Нельсон Мандела.

 

Читайте також: Півцарства за вакцину

 

Настала доба здобуття гідності й відмови від насильства, навіть якщо в Сполучених Штатах усе почалося з брутальних бунтів і пограбованих крамниць. Також настав час інакше глянути на спадок певних славетних історичних постатей, яким понині ставлять пам’ятники й називають на їхню честь вулиці та площі, попри те, що колись вони були причетними до найгірших колоніальних, рабовласницьких і расистських практик. Вимагати руйнації пам’ятників і перейменування вулиць та площ означає вимагати перегляду й доповнення історичного бачення. Тобто вимагати правди.

 

Принаймні поки що учасники протестів не гуртуються за расовою ознакою, де люди з іншим кольором шкіри жорстко протистояли би білим, відмовляючись від імовірних дебатів і компромісів. Не йдеться про те, щоб зробити одну ідентичність вищою за іншу — а лише про справедливіше й рівноправніше суспільство. Тому нинішні антирасистські демонстрації залучають до своїх лав дуже різних людей, незважаючи на колір шкіри.

 

Історія знає два типи деградації таких загальнолюдських рухів. Перший — це застосування насильства, якщо не вдалося досягти відчутних результатів, якщо починаються жорсткі репресії, якщо замість демократичного розв’язання проблеми чути заклики лише до придушення протестів і виконання закону: law and order.  Цього у Сполучених Штатах вимагає президент Трамп. У таких випадках радикалізація бере гору, а суспільна думка відвертається від протестувальників.

 

Другий тип трансформації — це радикалізація дії, коли учасники подій, зазнавши поразки, зачиняються в межах власної природної ідентичності, ототожнюють себе зі своєю расою та вдаються до жорсткого протистояння з домінуючою расою, цього разу білою. Це також маргіналізує справу і призводить до втрати загальнолюдського виміру.

 

Читайте також: Уроки демократії

 

Антирасистські акції ризикують перетворитися на свою протилежність і стати расистськими, оскільки супротивник власної раси належить до іншої. Розриви і брутальні сутички в такому разі не за горами.

 

Як уникнути небажаних перероджень? Дуже багато нині залежить від політичних лідерів. Якщо вони визнають загальнолюдський вимір руху, якщо не бажають розколу своїй країні, то можуть підтримати запит на справедливість і повагу до людських прав, надаючи йому інституційності. Справа може виявитися делікатною, бо виникає небезпека наразитися на конфлікт із силами правопорядку, що могли б відчути себе ущемленими, як це сталося у справі Джорджа Флойда. Але якщо політики не визнають легітимності запиту на рівність і справедливість, озвученого антирасистським рухом, не побачивши в ньому нічого, крім неприпустимих надмірностей і вибухів гніву, тоді вони посприяють радикалізації позицій обох сторін конфлікту й розпалюванню пристрастей.

 

На ситуацію також потужно впливають лідери антирасистських рухів та їхня інтелектуальна підтримка. Багато чого залежить від здатності цих людей не сповзати у брутальність.

 

Сутність насправді — у глибині й силі демократичного духу: що більше він присутній, то більше шансів, що антирасистська боротьба може стати джерелом прогресу для всього суспільства.