15 червня

Про вибір, нерівність і справедливість

Світ заплутався у визначенні добра і зла. Коли, за Біблією, Бог вирішив покарати фараона, він наслав на єгиптян (але не на нього особисто) десять кар єгипетських.
Матеріал друкованого видання
№ 24 (656)
від 10 червня

Чи було це справедливо? Вони фараона не обирали, хоча він був їхнім правителем. І серед цих кар не було кари вибору, яка спіткала нас, бо питанням нині є, кого мають рятувати лікарі: старих чи малих, білих чи чорних, хворих на COVID-19 чи на рак? Протестувальники проти вбивства темношкірого американця вбили десятки темношкірих копів. Людям із онкологією та серцево-судинними захворюваннями відкладали операції, бо почалася коронавірусна хвороба. Проте хворих на онкологію в світі понад 18 млн (у 2018 році 9,6 млн померли), зокрема десятки тисяч дітей, і трагедій у тій статистиці — не менше, ніж у статистиці від COVID-19. То чи стали добром заходи, запроваджені в усьому світі у зв’язку з пандемією й унаслідок паніки, відсутності лідерства та справедливості?


На перший погляд, катастрофічні події 2020 року є просто нещасливим збігом обставин. Ще півроку тому лише поодинокі представники інтелектуальної еліти світу попереджали про накопичення глобальних кризових явищ (і Білл Ґейтс зі своїм TED про пандемії тут ні до чого). Серед них — разюче зростання нерівності й несправедливості у світі; криза вибору, що не дає змоги змінювати еліти, натомість на десятиліття консервує еру «сірих» лідерів; домінування права сильного над правом закону тощо. Якщо відійти від міркувань Realpolitik, то лише перелік фактів свідчить про таке.

 

Читайте також: Довіра й захист


Починаючи від рівня міжнародної політики, неважко побачити, що формальні, де-юре, права держав не відповідають ні тому, що відбувається де-факто, ні їхнім реальним можливостям. З одного боку, усіх членів ООН, ОБСЄ, Ради Європи тощо визнано рівними, проте вони платять різні внески, а тому їхній вплив на діяльність цих структур неоднаковий. Україна й інші держави, які відчули несправедливість сучасної світобудови після агресії Росії у 2014 році, протестують проти права вето Росії у РБ ООН і, звичайно, проти планів Москви щодо розділення світу на сфери впливу. Ідея «чотирьох поліцейських», яку згодом назвали РБ ООН, належить Рузвельту, якому майже 80 років тому здавався справедливим поділ світу на «зони впливу» з наданням окремим країнам де-факто повноважень для «підтримання порядку».

відсутність розуміння, що вибір кожного має значення, що справедливість є домінуючим принципом, а нерівність можна подолати спільними зусиллями: ось справжні причини нинішніх криз

 

До того ж загальновідомо, що Росія взагалі не мала права займати місце СРСР у РБ ООН, адже не була членом ООН до 1991 року, а тому «спадкоємність» щодо СРСР не має з цим нічого спільного: Статут ООН було порушено. І ніхто не налаштований щось змінювати. Порушення Будапештського меморандуму кричущі й несправедливі, проте вже шостий рік його підписанти уникають навіть розмов про це. Також наочними є наслідки гіперглобалізації, некерованої погоні за прибутками й небаченого розшарування суспільств, країн і окремих регіонів за рівнем доступу до суспільних благ і обсягами накопичених багатств. Неможливо сперечатися з тим, що залучення бідніших країн світу до світових траспортних і виробничих ланцюжків дало змогу сотням мільйонів людей подолати бідність. Проте, як нас навчали філософи, будь-яка ідея, доведена до абсурду, перетворюється на свою протилежність. Нині виявляється, що частка суспільних багатств, яка вимірюється трильйонами, накопичується саме там, де вони й так уже є, за рахунок відтоку звідти, де їх немає. Міжнародна фінансова допомога, що її спрямовують від багатих країн до бідних, переважно не спроможна виправити ситуацію, оскільки сприяє підтримці корумпованих урядів і ніяк не змінює причин бідності. Створення конкурентів на світовому ринку не належить до стратегічних планів тих, хто його вже контролює, а тому метою допомоги є контрольований зовні розвиток, що розбещує еліти й так позбавляє їх прагнення реформ і змін.

 

Читайте також: Дипломатичний скандал у Німеччині: Мельник vs. Шредер: 1 : 0


Чому Індії та Пакистану можна мати ядерну зброю, а Україні ні? Чому серед найзаможніших людей світу лише 1% — темношкірі? Як так сталося, що за три місяці пандемії у США 40 млн людей залишилися без роботи, натомість 25 найбагатших американців стали заможнішими на $255 млрд? Європейський союз де-факто базується на такому принципі: Німеччина (і трішки Франція) виробляє, а всі інші споживають. Тоді чи є дивною ситуація, що навіть Італії та Іспанії не вдалося ефективно впоратися з пандемією, яка не була найгіршим випробуванням людства за оcтанні 100 років? Недовіра до політиків і урядів, недоступність соціальних ліфтів і критичне розшарування всередині суспільств за винятком лише деяких соціально стійких країн (наприклад Швеції, Японії, Сінгапуру), а насамперед — відсутність розуміння, що вибір кожного має значення, що справедливість є домінуючим принципом, а нерівність можна подолати спільними зусиллями: ось справжні причини нинішніх криз. Нині людство впритул підійшло до необхідності зміни парадигми розвитку.

 

Замість нескінченого зростання ВВП основною метою має стати забезпечення гармонійного співіснування між людьми, країнами й суспільствами. А також між людством і природою. Порушення «санітарних» кордонів між людиною й довкіллям, між «елітою» й народом уже призводить до непрогнозованих криз. Потрібен новий суспільний договір, що вимірюється не доларами, спаленими обсягами вуглеводнів чи спожитим цементом, а рівнем щастя. Голов­не — вірити, що це можливо.