4 лютого

Нейтральна смуга

У своєму житті та мисленні людина регулярно послуговується дуальними структурами, або діаметральними протилежностями. Та крім них не менш значуще місце посідають і деякі проміжні феномени. Тоді поряд із позиціями на кшталт поширених категоричних «так» або «ні» неквапом випинаються й несподівані ланки їхнього опосередкування. Такий механізм розкриває в «Народженні чистилища» Жак Ле Ґофф.
Матеріал друкованого видання
№ 5 (637)
від 30 січня

Жага дізнатися, що ж простягається за буттєвим горизонтом, ніколи не відпускає допитливий розум. І це стосується не лише просторових, а й часових вимірів існування. Усвідомлення разючої відмінності між життям і смертю в якийсь момент потребувало зваженого підходу в з’ясуванні того, хто на що заслуговує. Власне, чистилище нагадує прогінний тамбур, куди поміщалася душа в очікуванні вердикту, який великою мірою залежав від солідарної підтримки для її спасіння. У католицькій моделі це мало такий вигляд: до настання Страшного суду має відбутися ще й попередній. Тому чистилище уявлялося умовним інтервалом між раєм і пеклом, який постав із потреби осмислити соціальні реалії середньовіччя. Ле Ґофф пов’язує їх із зародженням середніх прошарків суспільства. Чистилище є ніби символічним третім виміром, або станом, який сповнений водночас тривоги й радості, де душі проходять очищення вогнем, перед тим як завершити земне існування. Такою бачиться спроба інтеграції душ померлих із живими, щоб упередити їхнє блукання у вигляді неприкаяних привидів.


Передумовою появи чистилища вважається юдейське поняття «лона Авраамового» як місця спокою праведників. Дещо близьким до нього є запроваджений в обіг християнами латинський термін refrigerium (охолодник). Перебуваючи немов у холодильній камері, позначені божественним вердиктом, душі здобувають тимчасовий перепочинок перед поверненням Христа й настанням райського блаженства. Так міркує Тертуліан. Утім, чистилище тлумачиться як місце збавлення. Ще Оріґен наполягав: усі душі мають очиститися, позаяк немає безгрішних. Він гадав, що на порятунок заслуговують геть усі, нехай то буде сам диявол. Душі навіть після смерті каються й удосконалюються. Та з Авґустином приходить ідея, згідно з якою саме молитвами вдається вмилостивити Бога. Щоправда, вогонь очищення відрізняється від пекельного, нищівного і невблаганного. Тобто порятуються далеко не всі. Поволі затишне перечікування змінюється загрозливим утриманням у полум’яному карантині.

 

Читайте також: Гармонія симетрій

 

Ле Ґофф не раз підкреслює, що марно думати, ніби архітектура релігійної думки зовсім недотична до соціуму. Організація системи стосунків сеньйора та підданця передбачала не лише владу феодала над селянином, а й упокорення аристократією дрібного рицарства. Поза тим домінував не традиційний дуальний розподіл, а тричленна схема, у якій не останню роль відігравала ще й влада духівництва. Віртуальна сила уяви заявляла право на інтерпретацію потойбічного. Ключову функцію стали виконувати оповіді про подорожі до загробного світу, зокрема мандри душі під час сновидіння. Чого вартує легенда про те, як Христос показав святому Патріку розміщений на території Ірландії вхід до іншого світу, а також історії про явлення померлих живим із проханням про заступництво. У кожному разі страх перед незвіданим підштовхував до переосмислення точок дотику між землею та небесами у вигляді встановлення можливого переходу.


Але що спонукало живих вступитися за мертвих, невже лише тісна спорідненість? Виявляється, неабияким чинником було прагнення справедливості. Якщо її годі отримати в земному бутті, то сподівання виправити шкоду, недоліки, нерівність тощо в потойбіччі дедалі дужчало. Не менш вагомими аспектами в цьому поступові ставала диференціація між скоєними з лихим наміром діяннями й учиненими несамохіть, на чому наполягав Ансельм Кентерберійський. Таким чином, веніальні (легкі) та покаянні гріхи підлягали коригуванню в чистилищі. Серединному стану відповідали комбіновані категорії, створені з протилежностей, як-от незумисне зло. Тишком-нишком діади (низ-верх, заможність-злидні, клірик-мирянин, ангел-демон) витіснялися тріадами. Оскільки весь тягар від протиріч падав на людину, їй доводилося робити найскладніший вибір, а заразом і напрацьовувати витончені стратегії власних дій.

 

Читайте також: Згущення Тіні

 

Що ж, нам залишається кілька разів подумати перед тим, як однозначно назвати середньовіччя «темними віками». Цьому періодові властива своя винахідливість, нехай вона й набула вигляду, сказати б, прокрастинації каяття. Тут подибуються приклади того, у який спосіб певні форми мислення здатні змінювати реальність. Врешті-решт ми бачимо, що дуальні структури, попри їхню позірну інваріантність, до якої найчастіше вдається людина, часто-густо обертаються при­крою нестерпністю. Саме тому й з’являється своєрідна «нейтральна смуга», що, з одного боку, покликана відтермінувати неминучість тотальності, а з другого — вирішувати проблему гострого зіткнення протилежностей через формування нового щабля, завдяки якому не просто спадає напруженість, а й вибудовується цілковито інший тип укоріненості. Протистояння заступається складнішою грою взаємодії вже трьох елементів, і виникає ширше поле для маневру з більшим ступенем свободи.