28 січня

Брехати правдою

Владімір Путін продовжує свою агресію і в сфері історії. Тепер він намагається переписати під свій неоімперіалістський, неорадянський наратив історію Другої світової війни, тавруючи Польщу, країну, яка першою стала жертвою Гітлера, його помічницею у розв’язанні тієї нищівної війни.

Водночас активну співучасть Радянського Союзу з військовою машиною націонал-соціалізму в 1939-1941 роках Путін приховує. При цьому він ставить знак рівності між чинним з січня 1934 по квітень 1939 року німецько-польським пактом про ненапад і пактом Молотова-Ріббентропа, який насправді був німецько-радянським договором про агресію з метою поділу Польщі та розмежування зон впливу обох тоталітарних держав у Східній та Центральній Європі. Однак тут Путін замовчує також, що Польща ще в 1932 році підписала з Радянським Союзом пакт про ненапад,  аналогічний договору з Німеччиною.

Фатальним знаком було те, що попри його істрично-ревізіоністьску атаку, володар Кремля мав можливість виступити на урочистостях в "Яд Вашем" з нагоди 75 річниці визволення німецького концентраційного табору смерті Аушвіц-Біркенау, тоді як польський президент, хоч і був запрошений, слова не отримав. Це створило враження, що путінську маніпуляцію історичною правдою для глобально-політичних стратегічних цілей легітимізували на найвищому міжнародному рівні, а вшанування жертв Голокосту підпорядкували нинішньому владно-політичному розкладу сил.

Сумнівним аспектом церемонії в "Яд Вашем" було також те, що в особі німецького федерального президента говорив представник тієї нації, яка колись напала на Польщу, а після ліквідації польської державності організовано вбивала євреїв на польській землі, тоді як глава держави, яка стала жертвою цієї політики винищення, висловитися не зміг.

Тому виступ Путіна в "Яд Вашем" може позначити початок нового етапу перетворення вшанування пам’яті жертв Голокосту на інструмент глобальних політичних амбіцій. У перші десятиліття після 1945 року пам’ять про вбивства євреїв націонал-соціалістами зіштовхнулася із поширеним (не лише в Німеччині) закликом нарешті «поставити крапку» у цій історії. Однак протягом 1980-их і 1990-их років спершу в західних демократіях, а тоді на широкому міжнародному рівні дійшли згоди, що у випадку Голокосту йдеться про унікальний злочин проти людяності, а не про один з багатьох військових злочинів чи геноцидів, яких в історії було немало. Відтоді Шоа (Голокостом масове вбивство євреїв націонал-соціалістами почали називати щойно наприкінці 1970-их років) – універсальне історичне означення для безпрецедентного «цивілізаційного зламу».

Виступ Путіна в "Яд Вашем" може позначити початок нового етапу перетворення вшанування пам’яті жертв Голокосту на інструмент глобальних політичних амбіцій.

Однак ця універсалізація Голокосту до втілення крайньої нелюдяності  почала водночас своєрідну конкуренцію жертв. Найрізноманітніші групи стали привласнювати це поняття і заявляти, що зазнали принаймні таких же страждань, як і євреї у час націонал-соціалізму. Так в країнах, що колись були жертвами європейського колоніалізму, стало практикою таврувати його першим, ще більшим Голокостом. А в арабських країнах узусом стало називати «Голокостом» позірне вигнання палестинського населення державою Ізраїль.

Однак зараз ми стаємо свідками інструменталізації, яка аж ніяк не намагається відкидати чи мінімізувати вшанування Шоа, а навпаки активно долучається до цього, перекручуючи і вміло вплітаючи у власну героїчну історію. Тут дії Путіна систематично холодні. В "Яд Вашем" він беззаперечно порівняв з Голокостом злочинні масштаби блокади Ленінграда і цим підкреслив, що статус жертви народів колишнього Радянського Союзу, а також героїзм їхньої спільної перемоги над гітлерівською Німеччиною він передбачає лише для Росії.

Щоправда до цього привласнення пам’яті про жертв Голокосту для власних цілей долучилися і інші національності. Так актуальний польський уряд палко намагається відійти від націоналістичної картини себе. Якщо вірити ідеологам урядової партії ПіС, то польський народ складався майже виключно із самозречених помічників переслідуваних євреїв. Окрім того вони наголошують, що більшість єврейських жертв в Аушвіці були поляками – хоча це справи зовсім не стосується. Адже смертоносна націонал-соціалістична машина знищувала євреїв незалежно від їхньої національності і лише через те, що вони були євреями.

Справді було багато поляків, які врятували чи намагалися рятувати євреїв. Серед представників усіх національностей відзначених "Яд Вашем" «праведниками світу» поляків найбільше. Однак так само реальну темну сторінку польського колабораціонізму і глибоко вкоріненого польського антисемітизму уряд ПіС по можливості хоче повністю викреслити зі своєї версії історії. Тим, хто надто інтенсивно її висвітлює, він навіть на рівні закону погрожує покаранням.

Однак це аж ніяк не може виправдати перегляду історії польських страждань чи спроби зблизити Польщу з її кривдником. А особливо тому, що ці спроби робить країна, яка героїзує своє радянське минуле, до якого не в останню чергу належить і брутальний антисемітизм. Коли саме Путін таврує антисемітське минуле Польщі і поразку Заходу в політиці умиротворення 1930-их років, це макабричний приклад того, що брехати можна, висловлюючись словами поета і автора пісень Вольфа Бірмана, навіть правдою.


Теги