23 січня

Нерозлучні

Письменство інколи нагадує подвоєння дійсності. Проте заради не простого її дублювання, а радше мислимого експерименту, що мусить справляти на нас зворотний вплив. Водночас принцип подвійності в літературі допомагає випробовувати кардинальні шляхи особистого розвою. Для стислого висліду цієї тези звернімося до роману Софії Андрухович «Фелікс Австрія».
Матеріал друкованого видання
№ 4 (636)
від 23 січня

Оповідь відкривається дійством, яке провадить ілюзіоніст, внаслідок чого ми одразу занурені в ситуацію двоїстості — сусідства реального з оманливим. А поза тим в основу історії зі старосвітського життя покладено структуру двійництва, ядро якої становлять стосунки героїнь Аделі та Стефанії. Чи близнючки вони? Зовсім ні. А може, кревні сестри? Аж ніяк. Їхня спорідненість не біологічна, а соціальна. Та попри виразну згуртованість, а точніше нерозлучність, обидві дійові особи суттєво різняться. Позаяк перша — донька лікаря, друга — спадкоємиця посполитих. Така близькість зродилася відтоді, як дівчаток винесли з полум’я, у якому загинули мати Аделі й батьки Стефи. Діти разом зростали, бавилися і навчалися, сварились і любилися. Звільна Стефа вигадує, нібито є чадом зв’язку лікаря з її матір’ю. Тому й залишилася жити в його будинку на правах дитини. Їй подовгу доводиться видивлятися в люстерко, вишукуючи щонайменшу схожість з Аделею, щоб хоч якось виправдати свою фантазію.

 

Читайте також: Гармонія симетрій


Навіть коли Аделі час виходити заміж, Стефа нітрохи не сумнівається в тому, що їхній жіночий союз триває безмаль не від початку світу й довіку не розпадеться. Це не сестринство й ніяка не дружба. Щось у ньому заледве не від незбагненної онтологічної цілісності. Що й казати, у весільну подорож вирушає вся трійка, а не закохані молодята. Стефка давно вже взяла на себе роль служниці: старанно готує, прибирає, вдягає, чепурить, купає й усіляко догоджає любій господині, як і належить, виносить за нею нічний горщик. Ніколи не гребує виконувати роботу, з якою часом не годен упоратися й Петро Сколик, чоловік її пані. Від Стефи не усамітнишся навіть у ліжку, жартує заздрісний хлоп. Проявляючи свою маскулінність, вона змушує його ревнувати. Виникає символічний трикутник із загрозою для Петра бути вилученим для збереження святої двійці. У жодному разі не хоче розставання й Аделя.

Письменство інколи нагадує подвоєння дійсності. Проте заради не простого її дублювання, а радше мислимого експерименту, що мусить справляти на нас зворотний вплив. Водночас принцип подвійності в літературі допомагає випробовувати кардинальні шляхи особистого розвою

 

Так поволі зростає ще одне Стефине переконання, що її анемічна двійниця геть безпорадна й ні до чого не здатна. Воно закарбовується завдяки ледве почутим останнім словам лікаря, що впали з його вуст перед смертю: «Ви з Аделею як два дерева, що сплелися стовбурами». Ця фраза надалі не раз повторюватиметься в тексті для посилення ідеї єднання істот «з одним серцем, шлунком і печінкою на двох». Як то нерідко трапляється в стосунках між двійниками, один із них відіграє активну, а другий пасивну роль. Неважко здогадатися, яку обирає Стефа. Впору пригадати новозавітних сестер: дієву Марту та споглядальну Марію. Вважаймо їх прообразами наших героїнь. Відтак Стефця вирішує «прикипіти» до Аделі й служити їй до скону. Все це зовсім не скасовує їхньої обопільної змагальності: вони надалі сперечаються, нарікають, ідуть на поступки, знову чубляться. І все спочатку. Непримиренність іноді сягає екстремумів: змалечку, граючись, Аделя називала посестру рабинею, а раз звинуватила в крадіжці батькового дзиґаря. Тепер навмисно говорить французькою, нарочито відокремлюючи від себе. Незважаючи на це, молодиці є викривлено-симетричними тінями одна одної.

 

Читайте також: Згущення Тіні


Ефект подвоєння вирує й поза основною парою. Спочатку її центром є люблячий Анґер. Згадка про те, що він шульга, увиразнює амбівалентність правого-лівого (рідної й адаптованої доньки). Тло двійництва посилюють і вторинні персонажі. Петро Сколик робить надгробні статуї, що вказує на двоїну та потойбіччя. Учень лікаря Йосиф у юності захоплюється гіпнозом, але стає священиком (навіювання і релігія позначають подвійні стани людини), а його ледача їмость Іванка потерпає від падучої, ніби інша сила вселяється в неї. Двійко вояків цісарської армії, Малпа й Опецьок, беручи на кпини Стефу, розхитують її затяту послужливість. Те саме й продавець риби Велвеле: про нього мріє двоє єврейських дівчат, але він наміряється перебратися зі Старого світу в Новий і кличе гонорову Стефу за собою. Нарешті, норовливий, наче звірятко чи страшне чортеня, хлопчик Фелікс, сприйнятий за трюкача, дівчинку, ангелика, вгодованого грубаса, маніпульований, мов паперова фігурка, фокусником Торном заради крадіжок, має всі ознаки трикстера. Він і каталізує розлам неподільності двох жінок, а їхня єдність згорає вже в другій пожежі.

 

Отож багатократна ескалація подвійності поглибила взаємозалежність героїнь, не даючи їм відбутися як самодостатнім особистостям. А спільність за звичкою врешті зробилася тягарем. І от її довелося розірвати, бо вона недбало зшита білими нитками. Щоб у сліпій відданості не триматися вдаваної єдності, потрібно наново здобувати себе. Достатньо лишень наважитися на відмову бути дієво-догідливим придатком, згодним на роль запасного ґудзика на споді, як прагнення видозмінюватися враз спонукатиме до саморуху: щодня вилуплюватися зі старої шкаралупи, вибиратися поза межі зашкарублої шкіри.