25 січня

Доба експертів

Британські науковці повідомили, що довіряти можна тільки інформації, яку оприлюднили британські науковці. Зокрема, підтвердили правдивість слів критянина про те, що всі мешканці Криту — брехуни.
Матеріал друкованого видання
№ 4 (636)
від 23 січня

Покликання на авторитети («дослідників і вчених») та апеляція до загальних знань («як усім відомо…») — перевірена технологія переконання. Різноманітні аркуші з печатками та юридичні документи діють безвідмовно, хоча зрештою можуть виявитися неякісним фальсифікатом, що безліч разів траплялося в нашій і не нашій історії. В одній із найновіших серій канадсько-ірландського телесеріалу «Вікінги» Віщий Олег показує втікачеві Івару, колишньому ватажкові данських вікінгів, документ, що засвідчує права Русі на «її скандинавські землі», й додає: «Звичайно, це підробка, але краще фальшиве право, аніж жодного».


Перше враження найсильніше, а перевіряти істинність усіх новин забракне часу. Понад те, що поважнішим є для слухача/глядача джерело інформації, то слабшими будуть усі подальші спростування. Наприклад, показаний телебаченням «факт» лишатиметься таким ще довго після того, як на тому самому ТБ доведуть, що це фейк. Заперечити й опротестувати не значить переконати в прямо протилежному, це радше сприяє зменшенню довіри до новинних ресурсів загалом. Раз посіяний сумнів до «факту» призводить до того, що всі вони сприймаються як «напівфакти», котрі ніколи не задовольнять широку аудиторію. Коли ж щось не збігається з об’єктивною істиною, то завжди можна вчинити, як радниця Трампа Келліенн Конвей, яка 22 січня 2017 року під час суперечки щодо кількості людей на інавгурації повідомила, що має «альтернативні факти». 

 

Читайте також: Норма чи унікальність


Звісно, фейки треба викривати, а свою правоту доводити, проте такий уже стан будь-якої правди в теперішньому світі, що засвоюється вона з не завжди прописаними частинками «пів/напів». Дехто звинувачує в цьому інтернет, що розмив межу між істинним і неістинним знанням тим, що дав платформу й зрівняв усіх у правах. А дехто каже, що всі сучасні теорії змови пов’язані з тим, що людство позбулося єдиного спільного авторитету — Бога — і нині заміняє його сурогатами. Усе це й створює родючий ґрунт для численних експертів, які мандрують з одного каналу на інший і з одного ЗМІ в інше.

Для стороннього спостерігача віртуозне володіння словом легко підміняє глибоку обізнаність. Тоді як справжні експерти спеціалізуються на дуже вузькій галузі, а тому пропозиція їхніх знань майже ніколи не збігається із запитом відомих джерел інформації, які не випадково називаються «масовими»

 

Настала їхня доба, і шириться навала спеціалістів у всіх царинах і знавців усіх знань. Афоризми Козьми Пруткова безнадійно забуті, але ще для нього було очевидно: «Спеціаліст подібний на флюс, повнота його однобічна». Часом здається, що правда вже нікого не цікавить, бо переконують людей не логіка й здоровий глузд, а бажання позбутися власної відповідальності за самостійний вибір між правдивим і правдивішим. У славетній книжці Сервантеса близькі й родичі несамовитого Алонсо Кіхано намагаються запевнити його, що книжки про героїчні подвиги, драконів і велетів — це лише художні вигадки, але все марно. Упертий збіднілий дворянин показує їм перші сторінки своїх улюблених фоліантів, де написано «Друкується з дозволу короля Іспанії», і риторично запитує: «Хіба король дозволив би друкувати неправду?». Брехня може будь-кого перетворити на героя, але найчастіше це буде Дон Кіхот. Честертон сказав про нього витонченіше: «Читання зробило його лицарем, а віра в прочитане — божевільним».


Є певний резон, коли відомий телеведучий поділяє всіх українців на експертів та активістів. Зрештою, навіть необов’язково ними бути, адже можна це галасливо й захоплено імітувати. Власне, як оргазм симулюють, щоб потішити співучасника, так і медіа в завжди гострих конкурентних умовах мають наввипередки дедалі «швидше-вище-сильніше» задовольняти своїх глядачів-слухачів-читачів, пропонуючи їм різноманітну інтелектуально-емоційну втіху. Під час такої взаємодії публічні інтелектуали швидко й невимушено стають популярними експертами, бо хай там як, а слово «публічність» стійко відгонить стародавньою професією, конче необхідною, безперечно, у всі часи. Щоправда, комусь, як, скажімо, Дмитрові Чекалкіну, не бракує іронії назвати себе «багатопрофільним дилетантом», але бозна-скільки таких, які надмір серйозно ставляться до власної персони й багатодумно виголошують якщо не банальності, то афоризми потрібного ідіотизму.

 

Читайте також: Помиляйся краще


Для стороннього спостерігача віртуозне володіння словом легко підміняє глибоку обізнаність. Тоді як справжні експерти спеціалізуються на дуже вузькій галузі, а тому пропозиція їхніх знань майже ніколи не збігається із запитом відомих джерел інформації, які не випадково називаються «масовими». Якщо Середньовіччя визначають як час «мовчазної більшості», то сьогочасся, безперечно, доба балакучої більшості, тоді як справжні знавці настільки зайняті у своїй царині, що здебільшого не коментують поточних подій і не зважають на ті побрехеньки, які транслюють псевдоспеци й доморослі квазіексперти. Тож маємо те, що маємо: хто вміє, той робить, хто не вміє, той навчає. Експерти мовчать, невігласи говорять.