7 листопада

Мрію так само!

19 липня 2018 року ізраїльський парламент ухвалив закон, у якому декларується статус Ізраїлю «як національної держави єврейського народу», де євреї мають «виняткове право на національне самовизначення».
Матеріал друкованого видання
№ 45 (625)
від 7 листопада

У ньому також проголошується, що держава Ізраїль розглядає подальший розвиток та розбудову єврейських поселень як «національну цінність», а арабська мова втрачає дотеперішній рівноправний статус з івритом. І це при тому, що араби становлять близько 20% дев’ятимільйонного населення держави. 


Дивний факт: адже в сучасному світі, де слова «нація» та «націоналізм» є не тільки уособленням дрімучого анахронізму адептів цих ідеологічних напрямів, а й прямим свідченням їхньої належності до квазіфашистських рухів та організацій («націоналізм» дорівнює «фашизм»), ціла країна на історично-правовому рівні утверджує націоналізм своїм основним державницьким курсом. Ізраїль — країна, що воює. Вона веде війну за власну ідентичність. Тисячі років поневірянь по чужих світах, майже сотня від початку зародження сіоністських рухів до отримання власної держави, у якій колишні «терористи-вбивці» (на кшталт Менахема Бегіна) визнаються національними героям й отримують Нобелівські премії миру, невпинна, щоденна боротьба за власну ідентичність — ось шлях сучасного Ізраїлю. Там збагнули, що національна держава — це Ноїв ковчег і єдина запорука порятунку власного народу. 

 

Читайте також: Свідоме зусилля


І тут сама собою напрошується паралель із сучасними українськими реаліями, у яких ми спостерігаємо в пришвидшеному темпі процеси, що в уповільненій формі відбуваються в цілому світі. Нарешті, жарт про те, що «Україна так відстала від розвинених демократичних країн світу, що на наступному цивілізаційному колі може опинитися по­переду всіх»… із жарту перетворився на омріяну реальність! Brexit і події в Каталонії, курдський конфлікт на Півночі Сирії, підвищений градус політичних дискусій у Шотландії та Північній Ірландії щодо виходу зі складу Об’єднаного Королівства, допіру заморожені національні конфлікти на Балканах, підпільна, але настирлива боротьба чеченського й татарського народів із російською імперською хваткою. Та й сама Європа з огляду на переможну ходу націоналістичних рухів у Швеції, Франції, Польщі та Нідерландах із острахом дивиться на все те, що ліваки називають «націоналістичною хворобою». Праві ж характеризують це фразою «повернення до природного стану речей». 

Націоналізм — це саме про Творчість. Про повагу й любов до митців, — художників і поетів, — про вищі ідеали часом неідеальних людей, здатних на героїчні вчинки заради свого народу. Зрештою, націоналізм — це про любов, а не про знищення чи зневагу до інших


Нагадую, що націоналісти самоцінність нації бачать у її позаматеріальному, екзистенційно-містичному контексті. І тут українські реалії в досить короткому історичному періоді опукло демонструють генезу людського духу від суто споживацької моделі аж до перетворення найактивнішої, пасіонарної частини середнього класу на свідомих українських націоналістів. Тих, що, відстоявши Майдан, першими в складі добробатів вирушали на Схід, та й тепер тримають лінію національної оборони на різних напрямках. Так само й сучасний світ поволі вичухується з матеріалістичного мороку, відчуваючи крайню потребу в оновленні ціннісних категорій, серед яких національні чесноти, культура й бажання творити власну, не «спущену згори» історію виходять на перший план.


Сучасний світ завдяки низці технологічних революцій подарував пересічній людині відносно стабільне благополуччя, звільнивши час для матерій, якими досі опікувалися виключно обрані еліти. Адже процес перетворення «біогумусу» на «людину» передусім починається з відповідей на запитання «Хто я?», «Звідки прийшов?», «Куди прямую?» та «Чого хочу досягти?». І тут часто-густо ланцюжок власної самоідентифікації призводить до результату прямо протилежного, на який сподівалися творці сучасного споживацького раю. Адже кожна людина свідомо чи підсвідомо вірить у свою унікальність. Але бути унікальним у глобалізованому світі типових речей, стандартизованої краси, пересічних думок та банальних ідеологем дуже важко. Ось тут і повертається людина спершу думками, а потім і справами до невичерпного джерела власної унікальності, що полягає в культурних, національних та конфесійних відмінностях від решти світу, щоб із повагою до таких самих чеснот інших народів і націй відстоювати власну ідентичність, розвивати її, примножувати.

 

Читайте також: «Коломойский мир»


Націоналізм — це саме про Творчість. Про повагу й любов до митців, — художників і поетів, — про вищі ідеали часом неідеальних людей, здатних на героїчні вчинки заради свого народу. Зрештою, націоналізм — це про любов, а не про знищення чи зневагу до інших. Але про це сучасні ліваки й чути не хочуть, по всіх усюдах плекаючи людину денаціоналізовану, декласовану, демотивовану, розгублену, зрештою, людину-шлунок, що замість Бога вірить у пірамідки Гордона чи президента Голобородька, стаючи ласим об’єктом для шахрайських маніпуляцій різних пройдисвітів із метою наживи. І останні вибори в Україні це, на жаль, підтвердили. Замість того щоб волею історії та героїзму окремих пасіонаріїв стати на чолі світових національно-визвольних рухів, здобувши собі невмирущу славу та чільне місце у світовій еволюційній генезі, українське суспільство обрало одвічний провінційний шлях рабського духовного упокорення. Тому я із заздрістю та гордістю дивлюся на Ізраїль, який зробив мудрі висновки з нашої з вами боротьби, очоливши на державному рівні світовий націоналістичний рух. 


І коли років за 20 уже, скажімо, 64-ми після Конго, Білорусі, Казахстану та Бангладеш ми станемо «Національною державою Україна», мені буде трошки сумно, що, маючи такий шанс у 2014–2015-му, ми його так бездарно втратили завдяки «простому народу», який замість волі й гордості обрав гібридний «русский мир» одвічної попси, телевізійної жуйки та розмов про «матеріальний добробут». 


Плекати в собі «українську душу» набагато важче, ніж купити новий айфон. Ось чому між якісною меншістю і кількісною більшістю я завжди обираю перше! І тільки потім новенький айфон.