17 жовтня
Едвард Лукас   ▪   Старший віце-президент Центру аналізу європейської політики (CEPA, Варшава й Вашингтон)

Покинуті курди

Можливо, курдам шлях до Ідліба слід було назвати «Трамповою автострадою» або «Мистецтвом укладати угоди» в курдському перекладі.
Матеріал друкованого видання
№ 42 (622)
від 17 жовтня

Підлабузництво, вочевидь, спрацювало для Польщі, чи не єдиної серед союзників США країни, яка тішиться доброзичливістю Вашингтона. Невдовзі там розташуються американські загони з 4,5 тис. осіб. Зокрема, на базі, яку польська влада хитро нарекла Фортом Трамп.


Лестощі, а не вірність стали головною валютою друзів Америки. Колишні жертви вже нічого не варті. Сирійські сили оборони, що складалися переважно з курдів, віддали з десяток тисяч життів, воюючи проти «Ісламської держави» пліч-о-пліч з американцями (які втратили лише п’ятьох осіб). Але Трампові байдуже до того, й у відповідь він робить геть абсурдну заяву про те, що курди не брали участі в Нормандській операції. (Хоча насправді у Другій світовій воювало 8 тис. курдів; вони допомогли зруйнувати плани нацистів в Іраку й билися в Греції та Албанії.)

 

Читайте також: DIE WELT: як Трамп сам себе загнав у пастку, російської еліти та бойові мистецтва


Нічого не важить і стратегічний розрахунок. Мізерні американські загони, що захищали контрольовану курдами зону на півночі Сирії, не потребували великих витрат і були рентабельними. Їхня присутність не вирішувала проблем країни, але вони не давали ситуації погіршитися. Навіть непохитні прихильники Дональда Трампа не знають, як виправдати раптове рішення вивести війська, озвучене пізно ввечері навмання в кепсько підготовленій телефонній розмові з президентом Туреччини Реджепом Таїпом Ердоганом. На пропагандистських плакатах у часи війни писали, що ціною легковажних слів є життя людей. Такий плакат слід повісити в Овальному кабінеті.


Коли сирійське курдське збройне формування, що колись було найнадійнішим і найефективнішим союзником США в регіоні, буде розбите Туреччиною й відступить, «Ісламська держава» може перегрупувати сили. Американці, може, і забули про джихадистів, а от джихадисти про них — ні. Понад те, друзі й вороги не забудуть зради курдів. Як тепер решта союзників може довіряти США? Скажімо, навіщо Росії згортати війну в Україні чи стримуватися від погроз іншим маленьким державам на своїх кордонах, як-от Фінляндія та Швеція, що не входять до НАТО, чи країнам — членам НАТО, як-от Естонія, Латвія та Литва? До уваги не береться, чи проливали ви кров в американських війнах у далекому Афганістані або Іраку. Президента цікавить лише те, що ви зробили для нього недавно.

Друзі й вороги не забудуть зради курдів. Як тепер решта союзників може довіряти США? Скажімо, навіщо Росії згортати війну в Україні чи стримуватися від погроз іншим маленьким державам на своїх кордонах, як-от Фінляндія та Швеція, що не входять до НАТО, чи країнам — членам НАТО, як-от Естонія, Латвія та Литва? 

 


Вселяє надію, що Трамп не повторюватиме своїх помилок двічі. Чимало республіканців, прихильників жорсткого курсу в національній безпеці, потай чи навіть відкрито жахається легковажності президента. У час, коли назріває боротьба за імпічмент, він не може собі дозволити втратити союзників у Капітолії, нехтуючи іноземними союзниками. 


Ще одна, цинічніша думка: курди від початку правили за «витратний матеріал». Інтерес США до Близького Сходу згасає через сланцевий бум, що позбавив американців залежності від імпортних енергоресурсів. Контртероризм перестав бути в пріоритеті. Головним пунктом стратегії національної безпеки Адміністрації Трампа є конкуренція наддержав. Попри дивні особисті зв’язки президента США з Владіміром Путіним, його Адміністрація досі вороже налаштована проти Кремля; так само категоричний Конгрес. Курди, яких налічується 30 млн і які не мають власної держави, які опинилися в ізоляції, погано озброєні й пов’язані з терористичною Робітничою партією Курдистану, не потрапляють в одну когорту зі справжніми країнами. До того ж участь США в сирійському конфлікті завжди була тимчасовою і несерйозною. Її не порівняти зі священними, десятирічними обов’язками, скріпленими угодою країн — членів НАТО. Це теж мало б втішати, якби не зневага, з якою американський президент поставився до Японії та Південної Кореї — давніх важливих союзників США в Азії. Хаотична особиста дипломатія Трампа у відносинах із лідерами Північної Кореї та Китаю не раз шокувала й принижувала можновладців у Токіо та Сеулі. Європейці цілком можуть виявитися наступними.

 

Читайте також: Словесна еквілібристика


Головне для всіх країн, що покладаються на американські гарантії безпеки, усвідомити, що аутсорсингова оборона завдає США більше втрат і ризиків, ніж здається. Нехай Трамп поводиться легковажно і робить непослідовні заяви, але він висловлює щире невдоволення американців невдячною роллю світового поліцейського. Американські платники податків давно небезпідставно дивуються, чому більша й багатша за США Європа не може взяти на себе витрати й ризики, пов’язані з кризами в її сусідстві. Європейські союзники мусять збільшити бюджети на оборону, свою готовність до ризиків та інноваційної співпраці без табу. На тлі зменшення підтримки й залежності США в них не лишається вибору: доведеться діяти гуртом.


Гроші ще роблять свою справу. Польща запропонувала $2 млрд, щоб покрити вартість нової присутності США. Трамп щойно відрядив майже 2 тис. солдатів до Саудівської Аравії, задоволено зауваживши, що Королівство виконало його вимогу «заплатити за все, що ми робимо». Нині зовнішньополітична залученість Сполучених Штатів залежить від того, чи поставлено на карту їх життєво важливі інтереси (значно неприємніше), які переваги безпосередньо для Трампа (бізнес, лестощі, родина) та чи важитиме ця допомога у справжній кризі. Ті, хто скаржиться, мусять полічити свої козирі. Курдам би наші проблеми!