17 жовтня

Научатися Чужого

В оповіданні «Перетворення» Франц Кафка раптом розгортає перед читачем доволі макабричну картину: прокинувшись уранці від полохливого сну, комівояжер Ґреґор Замза заскоченим тим, що з якоїсь причини більше не володіє своїм людським тілом, адже обернувся на почварну комаху.
Матеріал друкованого видання
№ 42 (622)
від 17 жовтня

Поволі він усвідомлює, що нагадує Чужого не лише самому собі — він викликає неабияку огиду й чужість у своєї родини. Із цієї історії ми дізнаємося, що Чуже є не лише чимось зовнішньо неприйнятним, а може суттєво занепокоїти будь-кого зсередини.


Під слово «своє» найчастіше підводять ті характеристики, якими охоплюються наші найпитоміші ознаки. Тим часом «інше» позначає все, що вирізняє нас і нам первісно не належить, але надається до освоєння. Тобто з Іншим можна вибудувати стосунки близькості, якщо на те є добра воля й перспектива інтегрування. А от із Чужим навряд чи вийде поріднитися, бо йому вдається ставати чимось більше нам невластивим, а часом навіть нестерпно лихим. Одне слово, якщо Інше відсилає до відмінності, то Чуже до неприйнятності.

 

Читайте також: Бранці повсякдення


Запропоноване Едмундом Гуссерлем визначення певною мірою парадоксальне: Чуже — це доступність первинно недоступного. Слідом за ним Бернгард Вальденфельс уточнює: Чуже не дається безпосередньо, а відтворюється бодай уявно. Це, зокрема, означає, що завжди існує щось таке, з чим непросто змиритися, до чого важко призвичаїтися. Згадаймо хоча б Дон Кіхота, який почувається незатишно в повсякденні, позаяк уже встиг поріднитися з вигаданим світом літератури. Скажемо більше: Чуже пов’язане з чимось невротичним, і нам неспокійно поряд із ним, коли воно муляє та непокоїть. Але зізнаймося: ніколи не буває й так, щоб нам було цілковито затишно в себе вдома, у своїй країні чи культурі й загалом у світі. Завше знаходиться щось невловимо бентежне, хоча воно раз по раз і принаджує. Що ж, доводиться визнати, що Своєму годі обійтися без Чужого. Усталення Свого відбувається в конкуруванні з Чужим, через утвердження в цьому протистоянні, у постійному вдосконаленні та доповненні, при цьому без допуску його у свій осередок. Чуже існує як виклик, на який усякчас потрібно відповідати.

Співіснувати з відмінностями означає сусідити з Іншим, визнаючи його унікальність. Тоді як Чуже — то така окремість, яка дає змогу набути унікального досвіду. Своє і Чуже схожі на полярні полюси магніту, а воднораз є чинниками взаємного увиразнення


І це ще не все. Надокучливе й агресивне Чуже здатне ставати ворожим. Коли нам кажуть: «Чого ви нас цураєтеся, ми ж один народ», одразу відчувається невизнання нашої самобутності. За нас вирішують, якими нам годилося б бути. Себто настирливо пропонується дещо геть Чуже. Тоді все закінчується перетворенням Чужого на щось настільки неприйнятне, що доводиться буквально захищатися від нього. Вальденфельдс теж пов’язує Чуже з нападом. Щойно воно прокрадається на твій бік, життя миттю нагадує саспенс, фільми жахів і фантастичні оповіді про прибульців. Чуже часом хочуть нав’язати через застосування гібридизації та симуляції, вносячи збурення в ідентичність Свого. А по тому говориться, мовляв, «це не ми, ти сам того захотів». Попри все, тотально-насильницького очуження навряд чи досягнути. Завжди залишається хоча б мінімальний зв’язок зі Своїм.


Та скільки не сторонись, а Свого без Чужого ніяк не здобути. Стосунки ж Іншого зі Своїм трохи не такі. У Своєму існують тонкощі, відмінності, винятки, навіть іншування. Натомість Чуже наганяє разючий контраст, на тлі якого й увиразнюється Своє. Іншим можна зачаруватися, прийняти його чи відсахнутися. Чуже здебільшого зображується за допомогою кардинальної різниці. Її неможливо не зауважити, несила змиритися з нею або зігнорувати. Чи не єдиний випадок, коли Чуже здатне викликати щирий подив, — осмислення нездоланної невідповідності між ним і Своїм. У такі моменти нас непокоїть питання: завдяки чому ця Чужість має незбіжну з нами природу? Якщо Інший здатен надихати, то Чужий увесь час тримає мене напоготові. Таке сприйняття Чужого показує, що спільності з ним бути не може. Чужинство не викликає умиротворення чи заспокоєння.

 

Читайте також: В обіймах Морфея


Чуже неймовірно подразливе. Допоки воно агресивно не внадиться в мій простір, я вважаю його звичайнісінькою диковинкою. Утім, позбутися Чужого несила. А чи потрібно? Адже Іншого ніколи недостатньо для вимічання кордонів Свого. Щоправда, Чужому не стати спорідненим. Для цього йому доведеться перейти в ранг Іншого. Та чи вдасться бодай мінімально освоїти Чуже? Звісно, так. Якщо немає прихованих інтенцій підкорення й приниження, використання одне одного заради зверхності чи примхливого самозвеличення. Співіснувати з відмінностями означає сусідити з Іншим, визнаючи його унікальність. Тоді як Чуже — то така окремість, яка дає змогу набути унікального досвіду. Своє і Чуже схожі на полярні полюси магніту, а воднораз є чинниками взаємного увиразнення. Тому Чужого варто хіба що научатися, а не розчинятися в ньому, втрачаючи Своє.