22 вересня

Ера немилосердя

Ой, у нас тут у Москві знаєте що трапилося? Ми перемогли, ось так! Тепер можна спокійно знову за книжки — кіно — ТБ — Facebook. Влада злякалася нас! І тепер завжди боятиметься, бо ми показали їй зуби — и-и-и-и! Бачили? Страшно? Отож-бо. Так-так, а ви як думали?
Матеріал друкованого видання
№ 38 (618)
від 18 вересня

27 липня і 3 серпня вийшли ми в центр міста. Кілька тисяч схопили й поволокли в буцегарню, ламаючи руки й ноги, а деяким дівчатам — наступаючи на волосся. Тепер хлопцям дають реальні чималі строки. Константін Котов, наприклад, дістав чотири роки за те, що доторкнувся до шолома росгвардійця. Єґора Жукова взагалі внесли до реєстру терористів та екстремістів: у своєму відеоблозі він казав, що треба міняти систему. Павєл Устінов просто стояв і дивився у смартфон, коли його схопило шестеро (!) росгвардійців. Це зафіксовано на відео, але прокурор чомусь усе одно вимагає чотири роки. У 200 офісах Фонду боротьби з корупцією відбулися обшуки з вилученням усієї техніки, побиттями та арештами. Усе почалося, власне, з обурення наглим недопуском незалежних кандидатів у Мосміськдуму: 27 липня кількадесят тисяч москвичів вийшло на вулицю саме проти владного беззаконня на виборах. Після жорстокого розгону ходи 3 серпня вийшло вже в кілька разів менше. А потім усе взагалі затихло.

 

Після цього Алєксєй Навальний запустив так зване розумне голосування, коли ти підтримуєш комуніста або висуванця від партії «Справедливая Россия», тільки щоб забрати голоси в «Единой России». Певна річ, довкола «розумного голосування» одразу спалахнула суперечка. Всі, як завжди, перелаялися, і напередодні самого волевиявлення против­ники й прихильники навальнівського методу боротьби одне з одним не розмовляли. Звична справа. У результаті до Мосміськдуми справді потрапило менше єдиноросів, ніж балотувалося, зате пройшло багато комуністів. Що це змінило на політичній карті Росії, можливо, Навальний і знає, але мовчить. Але чимала частина лібералів-маніловців ходить із виразом обличчя Суворова, який переліз через Альпи. Ми перемогли! А що особовий склад Росгвардії — путінської опричнини — сягнув півмільйона і її представники шарять по дворах, хапаючи підозрілих, а той, хто доторкнеться до шолома, тепер піде на зону на чотири роки, то це все через те, що нас бояться. Так, так…

 

Читайте також: Зоря Європи й присмерки Росії


Все ж таки самопереконання — чудова річ. І надзвичайно корисна. З ним можна жити в будь-якому місці, у будь-який час, за будь-якого режиму. Головне — зуміти себе переконати. Можна жити в тюрмі й удавати, ніби все йде за планом. Можна навчити себе приймати звук ударів головою об стіну в сусідній камері за тупіт повсталого народу, який мчить рушити твою Бастилію й рубати голови мучителям. Можна дивитися, як у тебе на очах крадуть податки й пенсії, і повторювати, мов мантру: «Ну слава Богу, все йде до того, що скоро вони лопнуть від жадібності». 

Тепер, вочевидь, закінчилося снодійне, і, ліниво потягуючись, народ став прокидатися. А прокинувшись, образився, що його, виявляється, кривдять. Але пізно — репресивна машина вже давно добре змащена, пройшла всі тест-драйви й працює безвідмовно


І часом навіть важко сказати, що гірше — похмурі росгвардійці в наших дворах чи гордість колег по ліберальному табору за те, що вони такі небезпечні. 


Увесь серпень московська громадськість стогнала: «Ми прокинулися в іншій країні!». І це після жахливих розгонів мітингів та арештів хлопців, яких схопили на вулицях за принципом «хто не сховався — я не винен». Яка несподіванка! Раптово російська влада виявилася жорстокою і нелегітимною! А раніше ж була такою дивовижною і законною. Ні фальсифікацій тобі на виборах, ні тюремних термінів за танець у церкві, ні пам’ятників Сталіну по всій країні. І хто б міг подумати, що ось так усе обернеться, правда ж? Чого це раптом влада вирішила утриматися? З якого дива?  


Ви прокинулися в іншій країні? Серйозно? Тоді дозвольте запитати, чому ви досі спали? Починаючи з 2000 року, коли з горезвісного «Вона затонула» почалась ера немилосердя. Власне, Росія завжди жила в цю еру. То трохи розслабляючись, то завмираючи в тривожному очікуванні нового удару. Те, що настала її кульмінація, всі до єдиного мали зрозуміти ну хоча б у 2004-му, після Беслана, коли під лозунгом «Із терористами не розмовляємо!» було знищено 333 особи, з яких більш як половина — діти. У 2019-му бесланській трагедії виповнилося 15 років, по федеральних каналах показали траурні фільми, але ніхто, крім молодого журналіста Юрія Дудя, не порушив питання: а чому федерали розпочали штурм, якщо терористи готові були розмовляти? (Само собою, за стрічку «Беслан. Пам’ятай» на Дудя вже накинулися офіційні патріотичні сили, спустивши на хлопця своїх псів — телеведучих федеральних телеканалів.)

 

Читайте також: Російський геморой


Після «Курська» і до Беслана були ще вибухи в житлових будинках, «Норд-Ост», і щоразу влада давала зрозуміти, що розраховувати на неї не випадає. Незабаром після Беслана було скасовано губернаторські вибори, і ті, хто ще на щось сподівався, мали посипати голову попелом. Але всі спали й бачили сни про швидку перемогу демократії, навіть не звернувши особливої уваги на операцію «Наступник» у 2007 році, коли Путін уже офіційно підтвердив свій намір правити вічно й нелегітимно. Настала ера немилосердя, яка раз по раз трясла всіх тих, хто спав, але марно: їм було затишно у своїх демократичних снах. Тепер, вочевидь, закінчилося снодійне, і, ліниво потягуючись, народ став прокидатися. А прокинувшись, образився, що його, виявляється, кривдять. Мітинги розганяють, хлопців за ґрати кидають, вибори фальсифікують. І почав народ щось гарячково відповідати. Але пізно — репресивна машина вже давно добре змащена, пройшла всі тест-драйви й працює безвідмовно. І нікого не боїться — просто в Росії вона споконвіку працює краще за решту машин. А що гірше працюватиме решта, то краще працюватиме репресивна машина. Але під її стрекіт так добре знову засинати й бачити прекрасний сон, у якому влада тебе боїться…