8 серпня
Олександр Мотиль   ▪   професор політології в Ратгерському університеті, штат Нью-Джерсі, США

Вплив діаспори

Коли йдеться про роль і вплив української діаспори в США, варто почати зі статистики
Матеріал друкованого видання
№ 31 (612)
від 8 серпня

Усіх американців приблизно 329 млн. Американців будь-якого українського походження — до мільйона. Серед того мільйона кількасот тисяч відносно свідомих українців, серед них не більше як кілька десятків тисяч більш-менш активні. І вони розпорошені, живуть у містах і передмістях штатів Нью-Йорк, Нью-Джерсі, Пенсильванія, Огайо, Іллінойс, Каліфорнія, Флорида.

 

Одне слово, українсько-американська діаспора особливого впливу на американський політикум не може мати й не має. На відміну від українських канадців. Їх теж буде до мільйона, але населення цілої Канади становить лише 37 млн (отже, дев’яту частину населення Сполучених Штатів), а самі українці зосереджені в Торонто, Едмонтоні та Вінніпезі. Не диво, що в сенатором у Канаді був українець Павло Юзик і що теперішня міністерка закордонних справ Христя Фріланд українка. Таких успіхів у США українці не мають.

 

Читайте також: Нью-Йорк і українці

 

Це, однак, не означає, що українська діаспора в Америці не має жодного впливу. Коли обставини сприятливі, вона може проштовхнути поодинокі рішення в той чи інший напрям. За часів холодної війни, наприклад, Лев Добрянський, професор Джорджтаунського університету українського походження, відіграв важливу роль в ухваленні Конгресом закону про створення Тижня поневолених народів. Українці домоглися встановлення в американській столиці пам’ятників Тарасові Шевченкові 1964 року та жертвам Голодомору 2015-го.

 

Але ці, як й інші, приклади підкреслюють обмеженість і ситуативність українського впливу. Коли відносини між Америкою та Росією (або СРСР) погані, то українці можуть про себе заявити, але тільки в поодиноких, переважно несуттєвих справах. Коли відносини з Москвою непогані, то українці та їхні клопотання відходять на задній план. Отже, не диво, що українців слухали у Вашингтоні в 1950-х роках і слухають тепер. Але лише трохи, тільки принагідно, і взагалі не на рівні єврейських чи афро-американських груп. З огляду на це найбільшим союзником американських українців є Владімір Путін. Своєю агресивною, імперіалістичною зовнішною політикою він перетворив Україну, як і діаспорних українців у США, на гравців геополітичних ігор між великими державами.

 

Читайте також: Втрачена еміграція

 

Значний вплив на політичні дискурси в Сполучених Штатах мають науковці та інтелектуали українського походження. Їх відносно чимало, мабуть, тому, що вища освіта високо цінувалася багатьма іммігрантами. Будучи випускниками найкращих американських університетів, ці діячі досконало знають англійську мову, уміють спілкуватися в контексті американських дискурсів та розуміють американський менталітет. Є також немалий контингент американців-українознавців в університетах та на державній службі.

 

У результаті рівень знання про Україну серед освічених американців радикально підвищився за останні 30 років. Книжок, статей, колонок про Україну тепер безліч. Хоч рядові американці знатимуть тільки те, що якась там Юкрейн десь є, і більше нічого (а це, до речі, величезний поступ порівняно з минулим), у людей, що творять політику й провадять бізнес, є непогане розуміння про Україну. Загалом серед них наявна певна симпатія до України як до нової нації, що старається стати міцною демократією та союзником Заходу. Але ця симпатія інколи перетворюється на «втому», коли перемагає враження, часто фальшиве та зумовлене надмірно негативними оцінками самих українців в Україні, мовляв, «ніщо не змінилося» і «все пропало».

 

Читайте також: Не розгубити себе

 

Левову частку тих інтелектуалів становлять українці, пов’язані з третьою хвилею іммігрантів, що прибули до США після Другої світової війни. Одна категорія — це молоді люди, народжені в Україні або таборах DP, які здобули вищу освіту в Америці в 1950-х та 1960-х роках. Друга — це ті, хто народився вже в США й комфортно себе почуває в американських реаліях. Перша та друга хвилі (ті, що приїхали перед Першою світовою війною та в міжвоєнний період) були переважно селянськими. Вони багато працювали в шахтах Пенсильванії й не мали нагоди створити окремий інтелектуальний клас. Четверта й п’ята хвилі імміграції — це українці, які прибули в 1990-х і після Майдану, часто мають вищу українську освіту, але загалом погано володіють англійською. Їхні діти, однак, поступово здобувають вищу освіту в США й потроху включаються в американські дискусії.

 

Цей тренд добрий для діаспори й непоганий для України. Утім, звичайно, тільки умовно, бо що сильніший інтелектуальний потенціал діаспори, то більшим є відплив мізків з України. Сильна діаспора допомагає слабкій Україні, і так має бути, але краще було б, якби сильна Україна допомагала слабкій діаспорі.