26 липня

Зміни й обмеження

«Все тече, все змінюється». Цей вислів Геракліта донині затребуваний якнайбільше.
Матеріал друкованого видання
№ 30 (610)
від 25 липня

Ми досі спостерігаємо за трансформаціями світу й себе. Та от дилема: до них варто докладати зусиль чи вони стануться несамохіть? Прочитання книжки Метта Рідлі «Еволюція всього» дає шанс не лише чимало дізнатися про це, а й не з усім погодитися.


Головна теза автора — усі зміни негадані, не мають мети і здійснюються людьми поза всяким задумом. Ідею зовнішнього втручання чи планування він називає «небесним гаком», принципом, на який зручно «повісити» все, що важко обґрунтувати. Рідлі твердить: Епікурова теза про відхилення руху атомів була чи не першою спробою зректися божественного провидіння на користь природної спонтанності. Та марно, науковці й далі трималися за креаціонізм. Навіть Лаплас, відмовившись від Бога як гаранта, не позбувся детермінізму. Ситуацію змінили квантова механіка й теорія хаосу. Хоч і це не завадило появі антропного принципу: умови Всесвіту сприяють виникненню людини. З таким самим успіхом дозволено припустити, що вибоїна на дорозі створена спеціально для калюжі.

 

Читайте також: Прорив до смислу


Рідлі переконаний: еволюціонізм спрацьовує не лише в природному світі. За його допомогою вдається пояснити геть усе. Візьмімо мораль. Вона є мінливим і стихійним явищем, запровадженим людьми заради гармонійного співіснування. Секуляризація й урбанізація зробили їх добрішими, а їм було вигідно набути цієї звички. Їхнє життя розвивається: природний добір не знає доцільності, варіюючи інформацію про минуле, а структура й функції засвоюються в тривалих рекомбінаціях. Схожим чином у людському тілі відбуваються трильйони складних процесів, і такий механізм крок за кроком вироблявся мільйони років, реагуючи на численні випадкові впливи. Маленький ген нічого не відає про ці процеси. А складний порядок виникає без будь-якого керування. Організми є лише транспортними засобами передачі інформації.

Освітні заклади здебільшого тренують, а не вчать думати. Із цим можна й погодитися, проте хто заважає впорядити навчання в інший спосіб? А тим часом, щоб мислити, мають бути якісь припущення фундаментальних речей, які згодом доведеться уточнювати чи підважувати


У соціокультурному світі теж спостерігається щось подібне. І прикладів цього вдосталь. Мова нагадує впорядковану систему, що спонтанно розвивається сама собою: скорочення термінів дає змогу економити зусилля на вимовляння та фіксацію слів, а зміна значень і написання є непередбачуваним і невтримним процесом. Музика гібридизується, інструменти модифікуються так, що електрогітара вже здатна замінити частину оркестру. Міста нагадують живих істот, всередині яких нуртують процеси видозміни й обміну енергією. В економічній сфері помічається зростання достатку, хоча контраст між багатими й бідними все ще відчутний. Рідлі каже, що збагачення пояснити важко, хоча провідна роль належить виробництву, обміну, розподілу, вдосконаленню вмінь, відкритості ринків, співпраці, підвищенню спеціалізації та нововведенням. Утім, не так швидко еволюціонують інституції. Зміни тут болісні й часом досадливі.


Невже і розум є результатом розвитку? Авжеж! Але свідомість мало не порожнє слово, бо ж її не віднайдеш з-поміж сукупності нейронів. Існують лише фонові причини, яких раціонально не вхопиш, а свобода волі — стара теологічна вигадка, до якої вдаються, щоб знехтувати віталізмом. Зауважмо, якщо остаточно пристати до цієї думки, тоді й любові не існує, а люди орієнтуються лише на репродуктивні кондиції партнерів. Бачиться так, що й із системою освіти не все як треба. Вона ж бо несе пропаганду й ідеологію. Освітні заклади здебільшого тренують, а не вчать думати. Із цим можна й погодитися, проте хто заважає впорядити навчання в інший спосіб? А тим часом, щоб мислити, мають бути якісь припущення фундаментальних речей, які згодом доведеться уточнювати чи підважувати.

 

Читайте також: Фанатичний екстаз


Проте Рідлі вперто каже, що поява нового завдячує перекомбінації ідей, а не творчій винахідливості. Люди в системі еволюційних процесів є піддослідними істотами, а експертизи й стратегії нічого не варті. Винаходи не є унікальними. Людство так чи інакше все одно здійснює найважливіші відкриття. Тож гучні імена геть нічого не варті. Яка різниця, хто вигадав нуль, термометр, вакцину, логарифм, телеграф, жарівку, фотографію, паровий двигун, турбіну, транзистор, спеціальну теорію відносності, комп’ютер, пошукову систему тощо. Випадкова еволюційна схема підкидає ідеї будь-кому, тільки-но з’являться зацікавленість і потреба. Технології творять самі себе, тому патентування й копірайти сприяють монополізації, шкодячи новизні. Копіювання теж праця, і то недешева, нехай і не завжди успішніша. Шекспір, мовляв, писав геніальні твори без захисту авторських прав. Нарешті, державне фінансування науки ні до чого суттєвого не приводить. Бо парова машина чи хімічні фарби винайдені не завдяки науковим розробкам. Вони, навпаки, лиш інтенсифікували їх. Усе б нічого, але це вибірковість, а не вичерпність.


Ось так, непомітним чином войовничо заперечуючи метафізичні причини, можна наразитися на те саме, що закидаєш конкурентові. А врешті ризикуєш повісити продуктивну концепцію на той-таки «небесний гак» універсальності. Якщо теорія не має обмежень, а силкується пояснити все-все, то невдовзі вона перестає бути критичною й перетворюється на недоторканну доктрину.