13 травня
Едвард Лукас   ▪   Старший віце-президент Центру аналізу європейської політики (CEPA, Варшава й Вашингтон)

Легка здобич для Пекіна

На економічному саміті в Пекіні, що відбувся нещодавно, китайські лідери трималися напрочуд смиренно.
Матеріал друкованого видання
№ 19 (599)
від 8 травня

Багатоміль­ярдну ініціативу Китаю «Один пояс — один шлях», що має покращити інфраструктурні зв’язки у світі, нині критикують. Вона призвела до надміру дорогих будівельних проектів і сумнівних контрактів, унаслідок яких бідні країни потерпають від обтяжливих позик. Безліч країн — від Малайзії до Мозамбіку — переглядають ці схеми й торгуються. Мовчки визнаючи критику, президент Сі Цзіньпін заявив, що «все має бути прозоро й ми не повинні терпіти корупцію».
Менше смиренності китайці виявили в Лондоні, де тамтешній посол Лю Сяомін засудив рішення перекрити відомому технологічному гіганту Китаю Huawei доступ до зв’язку 5G у Великій Британії. Після Brexit «глобальна Британія» не годна буде перебирати, сказав він і порадив владі ухвалювати рішення «незалежно» (тобто підлаштовуючись під бажання китайців, а не американців).
Піднесення КНР справді невмолимо насувається. Це вже наддержава в торговельній, дипломатичній і технологічній сферах, а на культурному й військовому фронтах вона просувається семимильними кроками. Та, як засвідчили події минулого тижня, Піднебесна має свої вразливі місця. Перед обличчям достатньо сильної критики китайці відступають і намагаються виграти час. Захід досі перевершує Китай за багатьма параметрами, як-от воєнний потенціал, економічна міць, чисельність населення і м’яка сила, а надто за потужністю своїх інституцій та альянсів. Тож, згуртувавшись, ми здатні впроваджувати правила й вимагати їхнього виконання практично в будь-якій сфері — від торгівлі до прав людини й викидів вуглецю, а також протидіяти китайським диверсіями та залякуванням. Ми потихеньку прокидаємося. Після кількох десятиліть недбальства ЄС нарешті офіційно називає Китай «системним противником». За термінологією Стратегії національної безпеки США, це «стратегічний конкурент».
Зокрема, у Вашингтоні б’ють на сполох так, як цього не робили в останні десятиліття. Нещодавно в Сполучених Штатах було відроджено Комітет з актуальної небезпеки — моторошну інституцію, забуту з часів холодної війни, яка найактивніше діяла в 1970-х роках. Комітет називає Китай «екзистенційною та ідеологічною загрозою» в усьому — від воєнного потенціалу до виробництва наркотичних речовин, залежність від яких наразі є головною проблемою охорони здоров’я США.

Захід досі перевершує Китай за багатьма параметрами. Згуртувавшись, ми здатні впроваджувати правила й вимагати їхнього виконання практично в будь-якій сфері, а також протидіяти китайським диверсіям і залякуванням. Ми потихеньку прокидаємося


Стурбованість американців щодо КНР порушує питання європейської безпеки, яку великою мірою фінансують американські платники податків. Для того щоб Америка й далі допомагала, усі союзники мають долучитися до стримування Піднебесної. До прикладу, дати раду зі спробами китайців відхопити країни Південної та Східної Європи, що переживають скруту, у межах так званої співпраці у форматі «16+1». Це конкурс краси під егідою Китаю, де колишні комуністичні країни змагаються за інфраструктурні проекти. На нещодавньому саміті в Дубровнику до організації приєднався 17-й член — Греція.
Із практичного погляду, успіхи в китайців так собі. Про такі проекти, як балканська залізниця з півночі на південь, постійно говорять, але будівництво не ведеться. У Чорногорії проект будівництва гірської автомагістралі застопорився та навряд чи буде завершений у цій маленькій країні, що обтяжена боргами. Нехай цемент і не заливають, зате архітектори тіньових схем будують зв’язки. Скажімо, приязні до Китаю політики в Угорщині та Греції заблокували скарги ЄС щодо прав людини. Президент Чехії Мілош Земан запропонував свою (внутрішньоматерикову) країну як «непотоплюваний крейсер-авіаносець китайської інвестиційної експансії». Промовистим свідченням авторитетності Китаю слугує Тибет. Далай-лама, якого окупанти його країни затаврували терористом і шпигуном ЦРУ, колись був почесним гостем у Європі. Тепер унаслідок тиску китайців тибетський духовний лідер став парією.
Конкуренція зростає. «Ініціатива трьох морів» за підтримки можновладців у Брюсселі, Вашингтоні та Берліні розвиває інфраструктуру в регіоні між Адріатичним, Балтійським і Чорним морями — ці проекти передбачають дешевші позики, чіткіші умови та кращі плани. У спільній протидії із запізненням винятком є Велика Британія.
Ми, британці, зайняли легковажну позицію. Наша країна нехтує застереженнями парламентських комітетів і провідних британських фахівців із Китаю. Це не обходиться без наслідків, бо позначається на наших цінностях. Ми дозволяємо пекінським агресорам ізолювати й принижувати єдину китайськомовну демократію — Тайвань. Міністерство закордонних справ запевняє, що наше ставлення до дотримання прав людини в Китаї є «однозначним і відвертим». Однак наші дії переважують тихі протести щодо ув’язнення понад мільйона мусульман у таборах для «промивання мізків» та арешт гонконгського викладача права Бенні Тая за акцію протесту на підтримку демократії. Будь-які двосторонні переговори країна таких розмірів, як наша, починає з позиції слабкості. Та небезпека не лише в тому, що притисненою й ізольованою Великою Британією керуватиме Комуністична партія Китаю. Наша позиція коштує нам підтримки найближчих друзів і сусідів, які воліють взаємодіяти з Китаєм жорсткіше. Одне слово, ми полишаємо свої принципи й союзників, передаючи себе на милість диктатурі. Може, китайською це звучить краще. 


Теги