26 квітня

Зигзагами, але тільки вперед

«Як ви думаєте, що тепер із нами буде?» — запитав мене днями один таксист. Надзвичайний таксист, я сказала б.
Матеріал друкованого видання
№ 17 (597)
від 24 квітня

Він був не з тих, хто вправніше за професіоналів грає у футбол, краще за патрульну поліцію розуміється на правилах дорожнього руху та ефективніше за президента керує державою. Він був із тих, хто сумнівається у своїй компетенції і тому готовий почути думку інших, а не транслювати власну. І моя відповідь і для нього, і для вас може здатися наївно-піднесеною та невиправдано оптимістичною, але мені здається, що на цих виборах усі ми зробили ще один крок вперед — до дорослішання, до трансформації менталітету та збільшення чисельності проактивних і свідомих. І головне, що це зовсім не про тих людей, яких ви (можливо) подумки зарахували до 25%. Зовсім ні.


Останні вибори дали можливість відчути, що вони таки здатні визначити вектор розвитку держави 73 (з хвостиком) відсот­кам тих, хто проголосував, і це просто фантастична цифра. Для тих 73% фактично спрацював ефект, ніби президентом стали хоч і трошки, але навіть вони самі. Так, цю публіку підкупили дуже розпливчатими ідеями на кшталт «ми за все хороше і проти всього поганого», чи «ми думаємо про те саме, що і ви, — як зробити країну успішнішою» (хіба можливе більш неконкретне формулювання?), чи взагалі «ми разом вирішуватимемо, куди країні рухатися далі, хоч і робитимемо це в коментарях в Instagram», проте ті 73% зацікавили й змусили зробити крок у бік проактивності. Зацікавили, зокрема, тих, про кого наявна еліта забула й на кого забила, тож і отримала в результаті цілком розгромний результат. І ми разом із нею.

 

Читайте також: «Територія П»


Насправді забули ми всі. Забули про людей, про тих, хто може і не дуже розбиратися в політиці, а може й зовсім не розбиратися та взагалі не мати якихось особливих знань, щоб вирішувати майбутнє держави. Відкинули їх через почуття власної сферичної вищості у вакуумі, хоча насправді нижчі в цій ситуації ми, бо це не їхня провина, що вони чогось не знають і не розуміють, а наша. Ми хочемо від них дорослішання, але водночас не готові з ними спілкуватися і пояснювати. Не готові навіть за умови, що це наш народ і окрім нас у нього нікого немає. Бо якщо не ми, то хто потурбується про цих людей, хто займатиметься їхньою просвітою? Ви знаєте відповідь на це запитання, вона криється в будь-якому випадково підслуханому в натовпі «Що нам ті мова і нація, коли цибуля вже по 30». Під час цієї виборчої кампанії (та й задовго до неї) справжній діалог із народом вели не ті. Треба не просто давати йому, треба ще пояснювати, що то таке томос, мова, безвіз, бо інакше цибуля виграє в мови з нищівним рахунком (хоча про неї теж не варто забувати, треба давати її разом з ідеями, хіба в нас цибулі мало?). 

 

Ніяка гречка і ніяка гривня не вміють підкупити краще за правильно сформульовану ідею, за смисл, заради якого хочеться підняти дупу й піти проголосувати. Тож тепер наша черга створювати смисли на рівні, вищому за значущістю, ніж кіло цибулі, і робити їх привабливими для тих, чий вплив ми недооцінюємо


Що ж маємо в результаті? Маємо мільйони українців, які не побоялися заявити про свої політичні погляди і обстоювати власну позицію. Вони відкрито виявили активність і бажання змінювати щось у державі й показали, що готові йти за тим, хто веде з ними діалог (або квазідіалог, як вам більше до вподоби). Мільйони українців масово увійшли в пубертатний період і почали рух до становлення відповідального, дорослого, готового йти якщо не своїм шляхом, то принаймні тим, який йому пообіцяли. Далі, звичайно, історія не надто оптимістична, бо розпливчасті ідеї, які продавали до виборів, мають свій термін придатності, як і все розпливчасте. А все ж таки цей крок дуже важливий, тому що бодай невелика, але все ж таки частина з тих, хто обирав, керуючись яскравою обгорткою, зробить висновки стосовно того, що так просто це не працює, і наступного разу витратить більше часу на вибір та й узагалі задумається, чи варто так легко довіряти. У мене немає завищених очікувань, але якась частка з тих 73% електорату правильні висновки таки зробить, і це вже перемога.

 

Читайте також: Шлях до деградантства


А ще ми побачили, як плідно працює готовність вести діалог із тими, кого доти недооцінювали, кого звикли купувати гречкою чи якоюсь позаплановою соціальною виплатою. Ніяка гречка і ніяка гривня не вміють підкупити краще за правильно сформульовану ідею, за смисл, заради якого хочеться підняти дупу й піти проголосувати. Тож тепер наша черга створювати смисли на рівні, вищому за значущістю, ніж кіло цибулі, і робити їх привабливими для тих, чий вплив ми недооцінюємо, бо нині час реальних, живих людей, які роблять свій вибір. Через нього наші вибори скидаються на абсолютно божевільний маятник настроїв. Ми рухаємося якимось несамовитим зигзагом, але все одно виходить невпинно вперед. Головне чути одне одного й бути готовими до діалогу. Бо якщо не ви дасте відповідь на запитання випадкового таксиста, який зацікавився і хоче почути чужу думку, то за вас це зробить хтось інший.