19 квітня

Ніхто нікуди не їде

Я продала свою хату в селі й своїх коней. Геть усіх. Котів роздала добрим людям. А лабрадори вже разом зі мною сидять на валізах в аеропорту «Бориспіль». Переїжджаємо. Тобто виїжджаємо. З країни. А який вихід? І питання навіть не в тому, хто буде президентом. А в електораті.
Матеріал друкованого видання
№ 16 (596)
від 18 квітня

Не хочу я жити з такими людьми. Одні голосують за баригу й олігарха явного, інші за того, що сховався за корисним ідіотом. Та воно, звичайно, і вибрати нема з кого. Не балотується мій президент: той, який ціни знизить, зарплати підніме, придурків зробить розумними, а мені в стайні гній повигрібає. І сіно коням купить. На перехідний вік моєї дочки накладе вето. І поверне мені молодість та долар по 8.


А як же без мене мій Батько-Луг? Ну що ж Луг? Хай горить синім полум’ям — темні селяни-неандертальці все одно спалять.


Хотіла я у своєму селі проект зробити. Створити місце відновлення для побратимів та посестер, для волонтерів, із якими разом із 2014-го, для сільських дітей, для людей із вадами розвитку. Але ж це так важко! Так важко! Поїду в хорошу країну, де буде легко. Ну а що? Там люди вже корупцію побороли. І зарплати не порівняти з нашими. Приїду й скажу: добридень, добрі люди. Візьміть мене з моїми лабрадорами та з моєю дитиною і дайте мені «харошу жизнь», бо в моїй країні злочинна влада, війна й електорат тупий. Не розуміє моя країна моїх високих потреб. А ще як, не приведи Господи, Зеленського вибере, а до цього все йде, то хоч стріляйся...

 

Читайте також: Оцінити, зберегти, примножити


Поржали мої коні, бо насправді такого ніколи не станеться! Бо і я, і вони, і мої лабрадори, і навіть коти, і мій Батько-Луг, і мої друзі-однодумці — всі ми знаємо, що:

1) я ніколи не здамся;
2) я не кидаю своїх;
3) я нікуди звідси не поїду.

Це моя країна... І мої люди. Навіть якщо вони знищують державність або Луг... Просто якщо я залишуся, то в моєї країни є шанс зберегти і те, і те. А якщо ми всі — втомлені, зневірені, розчаровані — кудись поїдемо, то шансів в України не буде.


Що робити, якщо переможе Зе? Робити висновки й не дати знищити те, що здобули. За останні два дні з десяток моїх друзів або знайомих сказало, що в разі перемоги Зе вони змушені будуть виїхати з країни. Куди? Стояти! Відставити паніку, відновити дихання!

Я вас знаю, багатьох, тих, хто збирається виїхати. Не вірю, що вам страшно. Думаю, вам соромно. За країну соромно, за дітей «поющіх трусов», за тих жлобів, які представляють нашу країну за кордоном  на «чисто русском» і досі кажуть, що ми «народи-братья», за інертних і недалекоглядних громадян, за тих, кого навіть війна нічого не навчила


Таке враження, що все було перфектно, а тут раптом із криворізького кварталу де не взявся Зе і всю «картіну спортив». От навіть коню зрозуміло, що Зеленський без команди й підтримки бізнесу зовсім безпомічний і залежатиме від тих, хто в руки його команду візьме. Ну стане Владімір Алєксандравіч президентом, то хіба він такий страшний після Януковича і його мафії кілерів?


Ще зовсім недавно вся активна частина країни після нападу на наших моряків готова була збирати наплічники й чистити зброю. Принаймні так писалося на Facebook. Що ж сталося, людоньки? Чи війну виграли? Та наче ще ні, але чіткіше проявився її другий фронт. То чому ж ви тепер готові зібрати валізи, а не наплічники? І куди поділася почищена зброя? Замість того щоб м’язи качати, а не пивний живіт, і лякати «каманду Зе», ви наклали в памперси і вже тікати? А хто ж оборону триматиме? Хто підноситиме патрони, друкуватиме українські книжки, будуватиме бізнес, виховуватиме дітей українцями, хто їх вчитиме відрізняти смачний український гумор від дешевої 95-квартальної попси? Зрештою, хто любитиме цю країну?

 

Читайте також: Вибори: удар з тилу


Я вас знаю, багатьох, тих, хто збирається виїхати. Не вірю, що вам страшно. Думаю, вам соромно. За країну соромно, за дітей «поющіх трусов», за тих жлобів, які представляють нашу країну за кордоном на «чисто русском» і досі кажуть, що ми «народи-братья», а то тільки Путін ла-ла-ла-ла, за інертних і недалекоглядних громадян, за тих, кого навіть війна нічого не навчила. Хороша емоція — сором. Не переходить в інстинкти і не допомагає вижити, але дає можливість людині залишатися людиною. Дає людині можливість просто залишитися. Бо тут її дім, тут полеглі герої. І тут багато роботи, з якою впоратися можемо тільки ми…


Агов, хто там виїжджає? Не вимикайте світло в «Борисполі», я ж залишаюся. Ми залишаємося.